3. Використання спеціальних знань при захисті прав на торгівельну марку у господарському судочинстві

3.1 Поняття та види спеціальних знань

Властивий людині багатогранний процес створення об’єктів промислової власності є процесом творчим і зачіпає практично всі сфери людського життя, тобто широке коло питань, які походять із різних галузей науки, мистецтва, виробництва тощо.

За таких умов цілком природно виглядає та обставина, що суддя вимушений залучати до участі у розгляді справи відповідних спеціалістів, а саме – експертів, оскільки його власних знань, які в цілому базуються на знанні норм права та вмінні їх застосовувати, найчастіше не вистачає для того, щоб прийняти по спірному питанню таке рішення, яке б відповідало обставинам самої справи.

Чинне законодавство не дає визначення поняття «спеціальні знання», традиційно у юридичні літературі під цим терміном розуміють систему теоретичних та практичних навичок у галузі конкретної науки або техніки, мистецтва чи ремесла, набутих шляхом спеціальної підготовки або професійного досвіду та необхідних для вирішення питань, що виникають у процесі кримінального або цивільного судочинства. При цьому до спеціальних знань не відносять загальновідомі, а також юридичні знання. ⁶⁸⁶⁹⁷⁰

Система правових норм, які регламентують організацію діяльності учасників правовідносин у галузі використання спеціальних знань у судочинстві утворює особливий правовий інститут, який складається з норм матеріального: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення ( далі КпАП), законів «Про судову експертизу», «Про міліцію», «Про нотаріат», - процесуального: Кримінально-процесуальний кодекс (далі КПК), Цивільно-процесуальний кодекс (далі ЦПК), Господарсько-процесуальний кодекс (далі ГПК), Кодекс адміністративного судочинства (далі КАС), Положення про Міністерство юстиції України, міжнародних договорів, стороною у яких є Україна, відомчих нормативних актів, що стосуються організації та порядку проведення судових експертиз.

Цікавими є наступні моменти - по-перше, відповідно до вимог господарського законодавства суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зазначена процесуальна норма не дає підстав для вільного тлумачення закріплених нею положень. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, що призначена по справі експертиза, навіть за умови, що її проведення було доручено найповажнішій установі, яка має у штаті найдосвідченіших спеціалістів, а відповідно і отриманий за цим призначенням висновок експерта, є лише одним із доказів, який не може мати наперед встановленої сили чи переваги над іншими доказами, а тому повинен оцінюватись судом урахуванням всіх обставин справи.

По-друге, зважаючи на щойно зазначену обставину, суддя повинен постійно пам’ятати, що проведення будь-якого експертного дослідження не може перетворюватися на самоціль і повинно мати місце лише у тих випадках, коли цього справді потребують обставини справи. Тобто, мова йде про те, що не можна призначити експертизу по справі суто автоматично, виходячи лише з того, що предметом розгляду за такою справою є об’єкт промислової власності. Таким чином, рішення суду щодо призначення експертного дослідження по справі має бути зрілим, обумовленим чітким усвідомленням предмету спору, аргументації сторін, що сперечаються, пов’язаної з ним, а також – необхідністю застосування спеціальних знань.

З цього випливає третє питання, яке стосується безпосередньо призначення і проведення судової експертизи.

Відповідно до вимог чинного господарського процесуального законодавства, суддя має правову можливість призначити експертне дослідження як в ході безпосереднього розгляду судової справи, так і в процесі підготовки до нього. Вирішення зазначеного питання потребує продуманого, а не формального відношення.