2.4. Проблеми судового розгляду справ у спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності

В Україні вже тривалий час зберігається тенденція до збільшення у господарських судах кількості справ у спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Так, якщо у 2004 році надійшло 49 скарг то у 2011 - 196. Найбільша кількість розглянутих справ у сфері інтелектуальної власності, як і раніше, пов’язана з вимогами про визнання недійсними свідоцтв на торговельні марки (знаки для товарів і послуг) з підстав їхньої невідповідності умовам надання правової охорони.

Ця статистика переконує, що законодавство України та організаційні заходи щодо підвищення професійної підготовки суддів й узагальнення судової практики зі справ цієї категорії, здійснені Вищим господарським судом, вже дозволяють власникам знайти в господарських судах належний захист прав і законних інтересів.

Як вважають фахівці в сфері інтелектуальної власності, в загальному вигляді право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру з метою відновлення порушеного права цієї особи або право, що оспорюється.

Іноземні підприємства та організації також мають право звертатися до господарських судів з огляду на встановлену підвідомчість і підсудність господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Вони мають процесуальні права і обов’язки нарівні з вітчизняними підприємствами і організаціями України.

Ефективний захист прав інтелектуальної власності завжди потребував наявності спеціалістів найвищої кваліфікації і, до того ж, не лише фахівців у сфері права, але й у інших галузях знань.

Свідчення тому — практика роботи касаційної інстанції, яка після перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм права, в тому числі й процесуального, вимушена внаслідок їх порушення скасовувати прийняті зі справи рішення та передавати їх на новий розгляд до судів першої чи апеляційної інстанції.

Безумовно, усі помилки в застосуванні норм процесуального права, які зустрічаються в судовій практиці, детально проаналізувати неможливо, але найбільш актуальні з них — необхідно.

Структурно їх можна розділити на дві основні групи:

— помилки, пов’язані з недоліками підготовки до подання позову;

— помилки, що трапляються безпосередньо під час судового розгляду спорів.

Найактуальніші помилки першої групи пов’язані з неналежним викладенням позивачем змісту позовних вимог, обранням невідповідного засобу захисту порушеного права, невизначеністю об’єкта захисту, меж та виду порушення.

На стадії судового розгляду характерними є помилки, пов’язані з просуванням справи, призначенням і проведенням судових експертиз, оцінкою висновків експертів. Щодо невизначеності позовних вимог та неналежного оформлення їх зміни, то наочним прикладом наслідків цього є спір, з приводу можливого порушення прав власника зареєстрованого знака для товарів і послуг (словесне позначення «Акваторія»).

Так, ТОВ «Б» реалізовувало питну столову газовану воду з зазначенням на етикетці словесного позначення «Акватория» без дозволу ЗАТ «І», яке є власником свідоцтва України на знак для товарів і послуг (словесне позначення «Акваторія») для товарів відповідного класу. ЗАТ «І» звернулося до господарського суду з позовом та просило заборонити ТОВ «Б» використовувати назву товару «Акватория» у виробництві води питної столової газованої. Після порушення провадження у справі ЗАТ «І» збільшило позовні вимоги, зазначені в позовній заяві, та вимагало(дослівно): — зобов’язати ТОВ «Б» вилучити з цивільного обороту питну столову воду «Акватория»; — зобов’язати ТОВ «Б» вилучити з виробництва та знищити «всю наявну етикетку» питної столової води «Акватория». Далі позивач подав клопотання, у якому «збільшив позовні вимоги та додатково до вимог, викладених у позовній заяві», просив: — винести рішення про знищення виготовлених етикеток з позначенням «Акваторія»; — зобов’язати відповідача вилучити з цивільного обороту питну столову воду «Акватория».⁶⁶

Після цього ЗАТ «І» письмово відмовилося від позовної вимоги щодо вилучення з цивільного обороту питної води «Акватория». Остаточно сформулювавши позовні вимоги, позивач подав до суду клопотання, в якому просив «додатково до позовних вимог, викладених у позовній заяві»: — заборонити ТОВ «Б» використання позначення «Акватория» для товарів 32 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі — МКТП); — винести рішення про знищення виготовлених етикеток з позначенням «Акваторія»; — зобов’язати відповідача усунути з товару, його упаковки незаконно використане позначення «Акватория». Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково.

Проте Вищий господарський суд України за результатами перегляду цієї справи в касаційному порядку вимушений був прийняті судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції, зокрема, виходив з того, що ЗАТ «І», керуючись статтею 22 ГПК України, до прийняття місцевим судом рішення зі справи неодноразово змінювало підстави та предмет позову. Проте, змінюючи предмет та (або) підстави позову, позивач мав дотримуватись приписів статей 54-57 ГПК України (щодо форми, змісту та порядку подання позовної заяви), а суду належало перевіряти відсутність порушення процесуальних прав відповідача, передбачених статтею 22 ГПК України, зокрема стосовно можливості подання доказів щодо нового предмета, підстав позову.

До того ж, з урахуванням особливостей даного спору господарським судам у кожному випадку належало з’ясувати, яке саме позначення («Акваторія» чи «Акватория») має намір застосувати ЗАТ «І», формулюючи позовні вимоги, а також, яких саме товарів (послуг) ці вимоги стосуються, оскільки 32 клас МКТП містить значно більший перелік товарів, ніж «води (напої), газовані води, напої безалкогольні».

Отже, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом приписи норм процесуального права в цій частині не виконано, межі позовних вимог ЗАТ «І» остаточно не визначено, що, своєю чергою, призвело і до порушення прав ТОВ «Б» як відповідача.

Дуже поширеною є практика оскарження сторонами ухвал суду, що не підлягають перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. Інколи це є проявом активної позиції сторони, а інколи спрямоване на затягування судового розгляду спору.

Для спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, найбільш актуальним є питання оскарження ухвал суду про призначення судової експертизи, ці ухвали не підлягають самостійному перегляду в апеляційному та касаційному порядку. Проте доводи з цього приводу можуть бути використані під час апеляційного чи касаційного оскарження рішень судів по суті спору, а процесуальні порушення, якщо вони мали місце при призначенні та проведенні судової експертизи, можуть бути підставою для втрати експертним висновком доказового значення і врешті-решт призвести до скасування прийнятого судом рішення зі справи.

Розглядаючи питання про судові експертизи, необхідно зазначити, що для судової практики, як і раніше, залишаються актуальними питання, пов’язані з призначенням і проведенням судових експертиз з дослідження об’єктів інтелектуальної власності.

У зв’язку з цим слід акцентувати увагу на двох аспектах, а саме: на недоліках у діяльності суддів та, окремо, на недоліках у проведенні судових експертиз судовими експертами.

Серед характерних недоліків призначення судових експертиз господарськими судами можна виділити:

1) недоліки підготовки матеріалів для проведення експертизи;

2) недоліки оформлення ухвал про призначення експертизи.

Основним недоліком підготовки матеріалів є їх неповнота, яка полягає в тому, що не всі необхідні і достатні для проведення експертизи матеріали надаються експерту. Зокрема, до цього часу трапляються випадки ненадання сторонами та не витребування судом документів (свідоцтв, патентів), що встановлюють право власності сторін на об’єкти інтелектуальної власності, засвідчених копій матеріалів відповідних заявок про реєстрацію, доказів фактичного вчинення відповідачем порушення прав позивача.

Недоліки оформлення ухвал про призначення експертизи пов’язані переважно з неправильним формулюванням питань, що пропонуються експерту. Не всі учасники судового процесу розуміють роль та призначення експертизи, яка на підставі повно встановлених фактичних обставин справи має дати роз’яснення щодо питань, від яких безпосередньо залежить вирішення спору по суті, що неможливо без спеціальних знань.

Призначаючи судову експертизу в справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, сторони іноді пропонують, а суди відтворюють для роз’яснення судовим експертом питання про відповідність об’єкта інтелектуальної власності умовам надання правової охорони, хоча за такої постановки питання спрямовується на з’ясування питання права, а не факту, що є прерогативою судді як відповідної посадової особи — носія спеціальних знань.

Є й випадки, коли як висновки експертів приймаються висновки спеціалістів, хоча вони надані поза межами проведення судової експертизи та без дотримання встановленої для неї процедури і зважаючи на це не є експертними.

Отже, висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і має оцінюватися судом за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України, а суд — за наявності визначених законом підстав, згідно з статтею 42 ГПК України, повинен призначити додаткову або повторну експертизу.

Переважна більшість розглянутих господарськими судами справ у спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, свідчить про достатньо високу кваліфікацію усіх учасників судового провадження. ⁶⁷