1.4. Спосиби захисту прав на знак для товарів і послуг

Торговельна марка є засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту та виробленої ними продукції, є важливим та невід’ємним елементом ринкової економіки. Від інтенсивності використання засобів індивідуалізації у більшості випадків залежить успішність бізнесу, підприємницький імідж та розмір отриманого учасниками прибутку.

Необхідність забезпечення надійної правової охорони товарних знаків визнана вже досить давно. Власники товарних знаків послідовно відстоюють необхідність того, щоб такому важливому об'єкту промислової власності, який є стимулом для інвестицій, був забезпечений певний рівень юридичного захисту. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою.

Відсутність належного рівня правової охорони та правового забезпечення товарних знаків стримує ініціативу підприємців та інвесторів міжнародного рівня, які мають змогу витрачати значні фінансові ресурси на просування високоякісної фірмової продукції.

Не менше зацікавлені у надійній правовій охороні своїх товарних знаків вітчизняні виробники. Все це сприяє розвитку економіки не тільки зовні, але і з середини. Звернемося до доповіді Комітету по патентах Сенату США, який був підготовлений у 1946 році для представлення у Сенаті Закону про товарні знаки, відомого як Закон Ленхема:

«Товарні знаки насправді є квінтесенцією конкурентної боротьби, тому що, даючи змогу покупцеві розрізняти товари, надають можливість вибору між конкуруючими товарами. Наявність товарного знака спонукає виробника до конкуренції, надавати діловій спільноті можливість використовувати переваги репутації та престижу, упереджуючи перехід споживача від тих, хто створив товарний знак до тих, хто не має до нього ніякого стосунку».⁴⁸

Неправомірне використання знаків для товарів і послуг, а також інші дії, що заподіюють чи можуть заподіяти шкоду власникові прав на них, зумовлюють цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

На жаль, за останні роки порушення в даній сфері в зв’язку із загальним послабленням правопорядку в країні і розвитком приватнопідприємницької діяльності досягли невиданих раніше масштабів.

Український ринок буквально переповнений підробленими низькоякісними товарами, які імпортуються, а також виробляються всередині країни дрібними приватними підприємцями та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 16 і 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» порушенням прав власника на знак для товарів і послуг визнається несанкціоноване застосування цього знака на товарах і при наданні послуг, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, на бланках та іншій документації. Ії ознакою є введення товарного знаку чи товару, позначеного цим знаком, в господарський обіг.

Якщо такої мети особа, яка використовує товарний знак чи товар, що маркованим чужим товарним знаком, не переслідує, його дії не створюють порушення. ⁴⁹

Так, наприклад, саме по собі зберігання товару, маркованого чужим товарним знаком, коли зберігач лише надав складські приміщення для зберігання товару, який збирається пустити в обіг інша особа, порушенням прав власника товарного знаку зі сторони зберігача не являється. Навпаки, якщо зберігання продукції з товарним знаком, використовується без дозволу його власника, здійснюється з метою введення такої продукції в господарський обіг, воно визнається порушенням прав на товарний знак.

Захист прав на знаки для товарів і послуг здійснюється переважно в юрисдикційній формі в межах адміністративної, цивільно-правової та кримінально-правової процедур. Адміністративно-правовий захист порушених прав або прав, що оспорюються, полягає, по-перше, у звертанні із заявою про порушення правил добросовісної конкуренції до Антимонопольного комітету України чи його територіальних органів і, по-друге, у подачі скарги до вищого за належністю органу організації-порушника, якщо такий існує.

Основні правові засади охорони прав інтелектуальної власності викладені в Цивільному та Господарському кодексах України та спеціальному законодавстві з охорони прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальної власності – це заходи, які застосовуються у випадках, коли права на той чи інший об’єкт інтелектуальної власності порушені чи оскаржені. Відповідно до норм чинного законодавства це передбачена законом діяльність із визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності.

Деякі автори дають поняття захисту прав інтелектуальної власності, як передбачену законом діяльність уповноважених державних органів по визнанню, поновленню прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності.

Однак, відповідно до ст. 19 ЦКУ, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.⁵⁰

Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, захист може провадити не тільки спеціально уповноважені органи а і сама особа, права якої порушені. Наприклад, при порушенні прав на знак для товарів і послуг, за заявою власника свідоцтва може бути проведене спеціальне дослідження, з висновком про наявність схожості до ступеню змішування знаків. Після чого, правовласник може направити претензію порушнику про припинення незаконних дій.

Діяльність щодо захисту прав здійснюється у встановленому законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту. Захист прав на торговельну марку в судовому порядку є найбільш дієвим і ефективним для встановлення істини.

Слід зазначити, що основна кількість справ стосується знаків для товарів та послуг – це близько 90% від загальної кількості судових справ, пов’язаних з промисловою власністю.

Частиною 1 ст. 432 ЦКУ передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.⁵¹

В ч. 2 ст. 16 ЦКУ визначені загальні способи захисту права інтелектуальної власності, перелік яких не є вичерпним..⁵² Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж той, що встановлений договором або законом.

Загальним порядком захисту порушених прав на знаки для товарів і послуг є їхній цивільно-правовий захист, реалізований у межах судового (позовного) порядку. Нині більшість спорів, пов'язаних із порушенням названих прав належать до компетенції господарських судів. Щодо спорів, де однією із сторін є фізична особа, то вони розглядаються місцевими судами.

Способи захисту порушених прав на знаки для товарів і послуг або прав, що оспорюються, полягають у такому, - передусім власник прав на знак для товарів і послуг, права якого оспорюються або не визнаються іншими особами, може вимагати офіційного визнання цих прав. Однак з урахуванням того, що виникнення прав на ці знаки залежить від їх державної реєстрації, для заяви подібних вимог немає підґрунтя. Спори такого роду виникають здебільшого при реорганізації юридичних осіб, якщо в ході її нечітко визначені права та обов'язки знов утворених організацій.

Крім того, позов про визнання прав на знак для товарів і послуг може бути заявлений особою, яка претендує на охорону прав на її знак на підставі того, що він добре відомий на території України.

Найпоширенішим способом захисту прав на знаки для товарів і послуг, що випливає з порушення прав на цей знак, є вимога про припинення його подальшого використання. Цю вимогу можна заявити і з метою недопущення правопорушення, що готується. Наприклад, коли незаконно маркований чужим позначенням товар тільки готується до реалізації або ввезення на територію країни.

До цього способу захисту прав подібна вимога про вилучення з товару або його упаковки незаконно використовуваного знака для товарів і послуг чи позначення, схожого з ним до ступеня змішування, або знищення вже виготовлених зображень знака. Нерідко це зробити неможливо без заподіяння істотної шкоди самому товару. Вважаємо, що у таких випадках товар підлягає знищенню чи переробці.

Якщо внаслідок незаконного використання знаків для товарів і послуг були заподіяні збитки, вони повинні відшкодовуватись у повному обсязі. Потерпілим тут є власник прав на знак, який і має право на відшкодування збитків. Коли правопорушенням зачіпаються законні інтереси ліцензіатів, їх теж треба розглядати як потерпілих, що мають право на відшкодування збитків. Власник прав на знак для товарів і послуг як упущену вигоду може вважати доходи, що отримані особами, які незаконно використовували цей знак.

Особливим способом захисту на товарний знак є опублікування судового рішення з метою відновлення ділової репутації потерпілого. Текст, територія та час опублікування судового рішення повинні визначатися самим судом. При цьому суд повинен керуватися принципами розумності та достатності.

Розглянуті способи захисту прав переважно застосовуються у позадоговірній сфері. Якщо знак для товарів і послуг використовується на ліцензійній основі, захист прав власника здійснюється за допомогою засобів, які визначені сторонами в ліцензійному договорі.

Річний звіт за 2011 рік Державної служби інтелектуальної власності України оперує наступними показниками:

- у 2011 р. судами України відкрито провадження у 196 справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти промислової власності, в яких одними із учасників виступали Державна служба та/або заклад експертизи (Державне підприємство «Український інститут промислової власності»), з них:

• в адміністративних судах – 33 справи;

• у господарських судах – 104 справи;

• у судах загальної юрисдикції – 59 справ.

Судові справи, за якими провадження відкрито в 2011 р., розподілилися за предметом спору таким чином:

• про визнання недійсним рішення Апеляційної палати – 6;

• про визнання недійсними: патентів на винаходи – 3, патентів на корисні моделі – 2, патентів на промислові зразки – 7; свідоцтв на знаки для товарів і послуг повністю – 68 та частково – 3; дії міжнародних реєстрацій – 2;

• проти рішень Державної служби: за заявками на винаходи – 8, на корисні моделі – 1, на знаки для товарів і послуг – 23;

• про дострокове припинення дії охоронних документів – 38;

• про визнання недійсними договорів про передачу прав власності – 14;

• про визнання позивача особою з особливими заслугами перед Батьківщиною – 1;

• про захист прав інтелектуальної власності – 20.

За рішеннями судів у 2011 р. визнано недійсними 22 свідоцтва на знаки для товарів і послуг, 7 патентів на промислові зразки, 1 патент на корисну модель.

Загалом у звітному році в провадженні судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій знаходилося 430 справ (3 справи 2005 р., 5 – 2006 р., 8 – 2007 р., 31 – 2008 р., 70 – 2009 р.,117 – 2010 р. та 196 справ 2011 р.).