Розділ хliii Про дальші Дон Кіхотові настанови Санчу Пансі

Хто, почувши наведені вище міркування Дон Кіхота, не мав би його за чоловіка цілком розумного і абсолютно благомислячого? Як ми вже не раз бачили протягом сієї великої історії, блудив він словами тоді тільки, як до мандрованого рицарства доходило, а в усіх інших речах показував ясний і нескаламучений розсудок, тим-то вчинки його щокрок різнили з розумом, а розум із вчинками; в останньому ж ділі, тобто в дальших науках Санчові, він проявив великий дотеп і до найвищої довів міри і мудрість свою, і божевільність. ...Дон Кіхот глаголав, отже, далі:

— Тепер про те, як слід поводити собою і домом своїм: найперше, Санчо, держи себе в чистоті, обстригай нігті, не відрощуй їх, як то роблять деякі невігласи, гадаючи, що нігті рукам краси додають, а ті необрізані виростки-додатки вже й не нігті, а радше кігті боривітра-ящіркоїда; свинський то і гидомирний дуже звичай.

Не ходи, Санчо, розперезаний чи розхристаний, бо нехлюйність одягу свідчить про незібраність думки, якщо тільки теє недбальство не прикриває хитрощів, як то було, кажуть, у Юлія Цезаря...

Не їж ні часнику, ані цибулі, щоб по тому духу не пізнали люди твого мужицтва.

Ходи поволі, говори повагом, тільки не так, ніби кожним словом своїм любуєшся, бо всяка афектація то річ недобра.

В обід їж мало, на вечерю ще менше, бо здоров'я всьому тілові кується у кузні шлунку.

Пий помірно, пам'ятай, що зайва чарка ані секрету не вбереже, ані в слові не встоїться.

Як їси, то не вминай за обидві щоки і при людях, гляди, не еруктуй...

Не дуже захоплюйся спанням, бо хто сонце засипає, той дневі не рад буває; зваж, Санчо, й на те, що невсипущість — то мати всякому добру, лінощі, навпаки, ще ніколи нікого до пуття не доводили...

Оце і всі мої тим часом тобі, Санчо, поради; як ти врядуватимеш погано, то на тобі вина буде, а на мені ганьба; єдиною втіхою буде мені те, що я сповнив свій обов'язок і дав тобі якнайкращі, якнаймудріші поради, доконавши тим свою повинність і справдивши свою обітницю. Нехай же тебе, Санчо, Бог провадить, хай направить тебе в твоїм правлінні, а мене хай не доведе бачити, як ти острова свого догори дригом перевернеш, бо я міг би тому запобігти, якби одкрив дукові2, хто ти такий єсть, якби сказав йому, що цей малий черевань, цей плохий чоловічина — то тільки торба, напхана приказками, міх, начинений усякою поганню.

— Пане, — одказав Санчо, — якщо вашій милості справді здається, що я не гожуся на губернаторя, то я хоть і зараз од його одстану, бо душі своєї остілечки, як чорного за нігтем, більше ціную над усе моє тіло і лишуся радніше просто собі Санчом на хлібові й цибулі, ніж губернатором на рябчиках та каплунах; а ще ми всі, коли спимо, то однакові — що великі, що малі, що багаті, що бідні. Отож нехай ваша милость ізважить, що ніхто, як ви мене на губернаторя лагодите, а я про теє урядування та про ті острови не більше знаю, як сич із совою, і як ви гадаєте, що за моє губернаторство мене чортяки вхоплять, то волію піти до раю Санчом, а не губернатором до пекла.

— Їй-Богу, Санчо, — сказав Дон Кіхот, — за самі оці твої слова ти вже заслуговуєш бути правителем хоть і над тисяччю островів: маєш добру душу, без якої всі знання нічого не варті. Отож здайся на Бога і не збивайся з доброї путі, тобто тримайся твердо повзятої постанови — будь справедливим у всіх справах, які тобі притрапляться, бо небо сприяє благим намірам...