22. Формування самоосвітньої компетентності учнів у процесі навчання

КОМПЕТЕНТНІСТЬ (соmpetency) - здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

Ключові поняття компетентніного підходу

1. Компетентність – інтегрована характеристика особистості, сформована через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції

2. Компетенція – об’єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини як абстрактного носія 

Ключові компетентності

23. Сутність поняття «Технологія навчання». Класифікація технологій навчання. Використання інтерактивних технологій у навчальному процесі.

Технологія навчання – це теорія використання прийомів, засобів і способів організації навчання і навчальної діяльності. Технологія навчання як прикладна наука покликана вводити в навчальний процес досягнення сучасної дидактики

Технологія навчання (від грец. Мистецтво, майстерність, уміння) – системний метод створення, застосування й визначення знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який має за мету оптимізацію освіти. Технологія навчання також трактується як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на дета-льні цілі навчання, які допускають їх оцінювання. Ця галузь орієнтована більшою мірою на учня, а не на предмет вивчен-ня, на перевірку награмодженої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого викорис-тання аудіовізуальних засобів у навчанні

Технологія навчання потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Так, наприклад, індуктивний шлях побудови змісту навчання потребує адекватних до нього форм і методів навчання. Це так зване традиційне навчання. Дедуктивний шлях побудови змісту навчання дозволяє використовувати проблемні методи навчання, модульно-розвиваючу форму. Але можливі й такі варіанти: до форм навчання спеціально добираються зміст і методи навчання, чи до методів - форми і структура змісту на-вчання. Наприклад, це може бути предметне навчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технологія використання опорних схем, конспектів, класичне лекційне навчання, навчання за допомогою аудіовізуальних технічних засобів, система “консультант”, навчання за допо-могою книги, система “репетитор”, індивідуальне чи дистанційне навчання, комп’ютерне навчання та інші на-вчальні технології.

Таким чином, зрозуміло, що, по-перше, поняття “технологія навчання” включає зміст, форми, методи на-вчання. По-друге, воно майже адекватне поняттю “методика навчання”. У свою чергу, технології виховання або управління також мають свій зміст, форми і методи.

Слід відзначити, що технології навчання, виховання, управління пов’язані з педагогічними та освітніми тех-нологіями загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогічними парадигмами, змістовим наповнен-ням функцій.

Класифікація педагогічних технологій

Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

— загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

— предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

— локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:

— біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

— соціогенні (переважають соціальні чинники);

— психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

— матеріалістичні та ідеалістичні;

— діалектичні та метафізичні;

— наукові та релігійні;

— гуманістичні й антигуманні;

— антропософські і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

— вільного виховання та примусу тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

— асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

— біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r — поведінка) (за основу взято теорію научіння);

— розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

— сугестивні (засновані на навіюванні);

— нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

— гештальттехнології (нім. Gestalt — цілісна форма, образ, структура і ...технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

— авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

— дидактоцентристські (центровані на навчанні);

— особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:

— інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

— операційні (формування способів розумових дій);

— емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

— технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

— евристичні (розвиток творчих здібностей);

— прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

— структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

— інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

— ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

— комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель — комп'ютер — учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

— діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень — учитель», «учитель — автор», «учень — автор» та ін.);

— тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання — тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв'язання управлінських задач).

«Інтерактивний» (від англ. «inter» - взаємний і «act» - діяти) - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання — специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Як свідчать наукові дослідження, інтерактивними прийнято називати засоби, що забезпечують безперервну діалогову взаємодію суб’єктів освітнього процесу. "Інтерактивне навчання (від англ. inter – взаємний, act – діяти), за визначенням О. Пироженко, це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність"

Інтерактивна діяльність ґрунтується на активній комунікації учасників освітнього процесу. «Сутність інтерактивного навчання, – полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб’єктами навчання».

Інтерактивне навчання змінює звичні ілюструючі форми на діалогічні, що ґрунтуються на взаємодії та взаєморозумінні. Враховуючи вищесказане, можна відзначити такі методичні особливості організації інтерактивного навчання: застосування проблемних ситуацій та формулювань, відповідна організація навчального простору, що сприяє діалогу, мотиваційне забезпечення спільної діяльності, дотримання правил навчального співробітництва, використання комунікативних методів і прийомів, оптимізація системи оцінювання процесу та результатів спільної діяльності, розвиток навичок самоаналізу і самоконтролю індивідуальної та групової діяльності.

Головна риса інтерактивного навчання — використання власного досвіду учнями під час розв'язання проблемних питань. Їм надається максимальна свобода розумової діяльності при побудові логічних ланцюгів.

Використання сучасних інноваційних технологій, зокрема технології інтерактивного навчання, значною мірою підвищує ефективність навчального процесу, сприяє високому інтелектуальному розвитку учнів, забезпечує оволодіння навичками саморозвитку особистості, можливістю думати, творити.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадської активності в громадянському суспільстві та демократичній правовій державі. Це потребує активізації навчальних можливостей учнів. Уроки повинні формувати основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навички та зразки поведінки; пробуджувати у дітей інтерес та мотивацію, навчати самостійного мислення та дій. За умов інтерактивного навчання всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись: вони мають час подумати, обмінятись ідеями з партнером, а потім озвучити свої думки перед класом.

Така робота сприяє розвиткові навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння спільного вироблення рішення.

Інтерактивне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь.

Перевага інтерактивного навчання в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класах збільшується кількість учнів,які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань.

Інтерактивне навчання ділять на 4 групи:

• парне навчання;

• фронтальне навчання;

• навчання у грі;

• навчання у дискусії.

Могутнім технічним засобом та втіленням новітнього засобу мультимедійних технологій є інтерактивний програмно-технологічний навчальний комплекс на основі SMART Board. Його власне програмне забезпечення, що легко інтегрується з найбільш поширеними програмами-додатками, відкриває широкі можливості щодо розробки й використання інтерактивних засобів навчання, навчальних елементів та інтерактивних лекторіїв.

Інтерактивний програмно-технологічний навчальний комплекс на основі SMART Board відомий під назвою «інтерактивна дошка». Інтерактивна дошка є специфічною апаратною частиною комплексу SMART Board. Вона створена за спеціальною технологією, яка дає змогу миттєво обчислювати координати місця дотику ручкою чи пальцем до її поверхні.

Резистивна матриця – це двошарова сітка з тонких провідників, розділена повітряним зазором і вмонтована в пластикову поверхню інтерактивної дошки. При дотику до поверхні дошки провідники сітки стикаються й замикають відповідну частину електричної схеми. Ця технологія – сенсорна, вона не вимагає застосування спеціальних маркерів, не використовує ніяких випромінювань для роботи й не піддається зовнішнім перешкодам. Доповідач може використати для роботи з дошкою будь-який предмет.