3. Істотні умови управління майном.

Правила про істотні умови договору управління майном закріплено ст. 1035 ЦК України. Згідно з цією нормою ЦК істотними умовами договору управління майном визнаються такі дві умови: перелік майна, що передається в управління; розмір і форма плати за управління майном.

У зазначеній нормі перелічені ті умови договору управління, без погодження яких він вважається неукладеним. Таю умови називають істотними умовами договору. Вони безпосередньо вказані у законі. Істотною умовою договору управління майном є умова про його предмет, оскільки на договір управління майном поширюються положення ч. 1 ст. 638 ЦК щодо істотних умов договорів, згідно з якою умова про предмет договору є істотною умовою, визначеною законом як істотна. До істотних належать також умови, згода за якими повинна бути досягнута за заявою однієї із сторін (обумовлювані умови). Таким чином, при укладенні конкретного договору управління майном сторони повинні погодити усі умови, перелічені у статтях 638 і 1035 ЦК, а також ті, на яких під загрозою відмови від договору наполягає одна із сторін. Визнання договору неукладеним тягне за собою наслідки недійсності правом и ну.

Строк договору управління майном

Строк договору управління майном визначається за правилами ст. 1036 ЦК України.

Договір управління майном вважається строковим договором в силу прямої вказівки закону. У визначенні поняття договору управління майном законодавець вказує на його строковий характер, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління (ст. 1029 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 1036 ЦК, якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. Враховуючи, що умова про строк договору не належить до істотних умов договору управління майном (ст. 1035 ЦК), договори управління з невизначеним строком вважаються укладеними на строк п'ять років у силу прямої вказівки закону (ч. 1 ст. 1036 ЦК), а тому не визнаються такими, що неукладені.

За змістом ч. 2 ст. 1036 ЦК у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах.

Для припинення договору управління майном у зв'язку із закінченням його строку заінтересована сторона повинна направити до дати закінчення договору письмову заяву про припинення або зміну договору управління після його закінчення з підтвердженням її отримання другою стороною. Для припинення договору управління, укладеного в нотаріальній формі, заява про його припинення або зміну повинна бути нотаріально посвідчена.

Права та обов'язки управителя

Права та обов'язки управителя майном регулюються ст. 1037 ЦК України. Управитель здійснює повноваження володіння, користування та розпорядження майном без переходу до останнього права власності на майно, яке знаходиться в управлінні. Подібним чином управитель здійснює права та обов'язки у разі переходу до нього майна на праві довірчої власності.

При створенні управління управитель наділяється настільки ж широкими повноваженнями, наскільки і невизначеними (володіння, інвестування, управління). Згідно з ч. 2 ст. 1038 ЦК України управитель здійснює управління майном шляхом вчинення юридичних і фактичних дій, пов'язаних з управлінням. Під діями, пов'язаними з управлінням, необхідно розуміти юридичні та фактичні дії, спрямовані на зберігання, примноження вартості майна шляхом інвестування або здійснення права власності іншим способом, з урахуванням особливостей об'єкта і цілей управління, визначених договором.

У встановлених законом і договором межах управитель самостійно визначає характер і види тих юридичних і фактичних дій, які необхідно вчинити для досягненості управління. Установник управління не вправі втручатися у діяльність з управління майном і не може давати управителю обов'язкові вказівки у випадках, не передбачених договором.

Законом або договором можуть бути встановлені обмеження щодо вчинення управителем окремих дій з управління майном. Згідно з ч. І ст. 1037 ЦК України управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього лої опір застави лише за згодою установника управління. Якщо він порушить це правило, то укладені ним угоди з відчуження майна будуть недійсними. Інших обмежень прав управителя ЦК не містить.

Управитель здійснює діяльність з управління майном не в своїх інтересах, а в інтересах установника та вигодонабувача їх інтерес полягає в досягненні визначеного результату, який залежить від цілей управління, встановлених договором.

Залежно від цілей виділяють два види управління: звичайне ("охоронне") управління і повне управління ("підприємницького" характеру). У першому випадку вигодонабувач заінтересований у схоронності майна і підтриманні його в нормальному працездатному стані. Повне управління передбачається отримання визначених договором доходів віл грамотного і професійного використання майна. У процесі своєї діяльності управитель зобов'язаний досягнути зазначених вище результатів, які визначають характер і вили вчинюваних управителем юридичних та вили вчинюваних управителем юридичних та фактичних дій щодо майна, переданого в управління. Тому у випадку відсутності в договорі управління обмежень щодо здійснення повноважень або невизначеності їх переліку управитель має право вчиняти будь-які угоди щодо майна, що знаходиться в управлінні, з урахуванням особливостей об'єкта, мсти управління та обмежень, встановлених ч. І ст. 1037 ЦК.

На управителя покладено рил обов'язків, які він має виконувати переважно перед своїми власними інтересами. Головний з них полягає у ставленні до довіреного йому майна і передбачає, що управитель має діяти так. як би він ставився до свого власного, що вимагає від нього діяти розсудливо, проявляти необхідну турботу і дбайливість до інтересів установника і вигодонабувача, своєчасно надавати їм звіт про свою діяльність.

У країнах англосаксонського права наведений обов'язок управителя закріплено у вигляді "правила розсудливої людини (prudent man rule), виробленого світовою практикою шляхом узагальнення досвіду і судової практики управління довірчою власністю. Зміст цього правила полягає у вимозі до управителя "управляти гак. як може розсудлива людина вданих історичних і об'єктивних ринкових умовах управляти власним капіталом у своїх інтересах". Загальновизнаним елементом цього правила є фідуціарне зобов'язання турботи або піклування (the duty of care) та вірності (the duty of loyality). Для визначення того, чи діє управитель з належною турботою (піклуванням) та вірністю, використовується вироблене практикою розуміння такого обов'язку: діяти як передбачлива особа, здійснювати управління майном з тим самим ступенем обережності, як і при веденні своїх особистих справ.

Управитель зобов'язаний: представляти інтереси установника стосовно його майна у відносинах з третіми особами, включаючи представництво в суді, вести належний облік довірчих операцій в порядку, встановленому законодавством, подавати установнику та вигодонабувачу звіт про результати управління, виплачувати установникові та вигодонабувач сні доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах і в строки, визначені законодавством і договором, повідомляти установника про будь-які події, що не залежать від управителя, які можуть негативно вплинути на результати управління або вартість майна, а також пропонувати методи поліпшення ситуації.

У випадках, передбачених договором, управитель зобов'язаний внести заставу з мстою забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо установника управління або вигодонабувачів. Управитель може нести й інші обов'язки, передбачені договором або які покладені на нього законом.

Управитель є законним (титульним) володільцем майна, отриманого за договором управління. Тому він має право вимагати віл усіх і кожною, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права. У разі необхідності він вправі використовувати для захисту власних інтересів і інтересів установника та вигодонабувача зобов'язальні і речово-правові способи захисту стосовно права власності (глава 29 ЦК "Захист права власності"). Зокрема він може пред'явити позови про визнання свого права на майно; про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); про усунення будь-яких порушень свого права, хоча ці порушення і не були пов'язані з втратою володіння (негаторний позов). Управитель для захисту своїх прав використовує і зобов'язально-правові способи.