20.Етика спілкування з різними групами населення.

21.Етико-психологічні засади спілкування з особами з фізичними функціональними обмеженнями. Якщо Ви за якісне життя дітей, молоді, людей з інвалідністю в Україні, почніть  вживати слова на рівні гідності кожної людини. Якщо Ви є людиною з інвалідністю не дозволяйте себе ображати, навіть, на рівні слів. Вчіть інших як правильно висловлюватись.

Дуже важливо щоб лідери та представники громадських організацій, батьки дітей з інвалідністю, соціальні працівники користувалися коректною термінологією.

22.Особливості роботи з депривованою молоддю. Депривáція (англ. deprivation) — це психічний стан, коли суб'єкт не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу. Тобто йдеться про втрату чогось такого, що необхідно індивіду для задоволення певних важливих потреб. Це призводить до різних моральних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності.

Вияви психічної депривації можуть охоплювати широкий діапазон змін особистості — від легких, що зовсім не виходять за межі нормальної емоційної картини, до дуже грубих уражень розвитку інтелекту й характеру. Психічна депривація може виявляти певну картину невропатичних ознак, а іноді — виражені соматичні особливості. Різні форми психічної депривації в житті трапляються одночасно. Ізольовано виявити їх можна лише експериментально.

23.Етика психологічної взаємодії з підлітками. Соціальний педагог зобов’язаний знати духовний світ дитини і в будь-якій ситуації відчувати, що дітям цікаво, важливо, а що – ні. Він відповідальний і за вміння правильно зрозуміти причини завищеної самооцінки дитини, мотиви її поведінки в різних ситуаціях і за своєчасність внесення корективів до своєї діяльності на основі отриманої інформації. Педагогічне спілкування в соціально-виховному процесі має свою особливу структуру.

1.Моделювання соціальним педагогом майбутнього спілкування з навчальною групою у процесі підготовки до безпосередньої діяльності з учнями (прогностичний етап). 2.Організація безпосереднього спілкування з групою, з учнем у момент початкової взаємодії з ними (початковий період спілкування). 3.Управління спілкуванням в соціально-педагогічному процесі, що розвивається. 4.Аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання системи спілкування на майбутню діяльність.

Безпосередня взаємодія з учнями багато в чому визначається умінням соціального педагога організувати спілкування в початковий період. Умовно його можна назвати “комунікативною атакою”, коли завойовується ініціатива в спілкуванні. Ініціатива соціального педагога в спілкуванні забезпечується наступними моментами:

• чіткістю організації початкового контакту з класом, з учнем;

• оперативним переходом від організаційних процедур (вітання, усадження і тому подібне) до ділового і особистісного спілкування;

• відсутністю проміжків між організаційним і змістовним процесами взаємодії;

• організацією цілісного контакту з учнем або аудиторією;

• постановкою завдань і питань, які в початковий момент взаємодії здатні мобілізувати колектив, окремого учня;

• реалізацією мовних і невербальних засобів взаємодії, активним включенням міміки, мікроміміки, контакту очима і тому подібне.

Ці організаційні умови завоювання ініціативи в спілкуванні доповнюються етичними:

• оперативним досягненням соціально-психологічної єдності з навчальною групою, окремими учнями;

• введенням особистісних аспектів у взаємодію з учнями;

• подоланням стереотипних і ситуативних негативних установок на окремих учнів;

• скороченням забороняючих і розширенням позитивно-орієнтуючих педагогічних вимог;

• забезпеченням зовнішнього вигляду соціального педагога (охайність, підтягнутість, зібраність, активність, доброзичливість, чарівливість і тому подібне);

• умінням “транслювати” власне розположення до учнів, дружність;

• постановкою яскравих, привабливих цілей діяльності і показом шляхів до їх досягнення;

• проявом розуміння ситуативної внутрішньої настроєності учнів, обліком її, передачею учням цього розуміння.

Щоб процес спілкування з учнями протікав ефективніше, педагогові можна порекомендувати дотримуватися наступних етичних правил:

• бути уважним до будь-якого партнера по спілкуванню;

• розвивати комунікативну пам’ять (необхідно пам’ятати тональність спілкування з групою або окремим учнем, до якої вони звикають);

• розвивати власну спостережливість у спілкуванні з учнями;

• прагнути передбачити реакцію співбесідника у відповідь на зміст або форму звернення;

• уміти аналізувати зовнішню поведінку учнів: пози, жести, міміку, експресію;

• вчитися сприймати і вірно інтерпретувати “психічні сигнали” по зовнішньому малюнку поведінки учнів;

• у процесі спілкування думати про тих, з ким відбувається спілкування.

24.Особливості роботи в пенітенціарних закладах. У пенітенціарних установах для неповнолітні злочинців найважливіші функції соціальних працівників полягають у тому,щоб:

1.Разом з психологом,педагогічним колективом й адміністрацією установи скласти план навчання й роботи на період позбавлення волі:тобто доцільно організувати процес навчання й перевиховання неповнолітнього із боці дотримання єдності педагогічних вимог ;

2.Допомогти засудженим підліткам подолати психологічну кризу у зв'язку знаходженням під арештом: шляхом проведення діагностування психічних станів підлітків проводити психопрофілактичну,психоконсультативну тапсихокорекційну роботу по подоланню негативних наслідків перебування ВК;

3.Сприяти в адаптації їхнього до середовища :допомогти підлітку якомога швидше й «безболісніше»пристосуватись до умів ВК,розкрити основні правила й умови находження в установі, а також допомогти в налагодженні стосунків із оточуючими;

4.Допомогти організувати вільний час й продовжити навчання :соціальний педагог повинен стежити,щоб підлітки проводили змістовне дозвілля, а також безпосередньо приймали участь в його організації;

5.Захищати права засуджених:проводити інформаційно-просвітницькі заходь,запрошувати юриста;

6.Допомагати порадою батькам й родичам ув'язненого увирішенні проблем пов'язаних із позбавленням його волі: проводити тренінги із батьками,роз'яснювальну та ін. роботу;

7.Підготувати ув'язненого до виходу на волю:діагностувати ступінь ефективності ресоціалізації,скласти план соціального супроводу неповнолітнього після виходу на волю.

25.Етика роботи в центрах соціальної підтримки молоді. Основне завданням фахівця є: участь у реалізації державної соціальної політики в  громаді шляхом здійснення соціальної роботи з вразливими категоріями дітей, сім'ями з дітьми, молоддю та  надання їм психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, інформаційних, соціально-економічних, соціально-медичних послуг відповідно до вимог чинного законодавства.

Фахівець зобов'язаний:

-дотримуватись Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи; -керуватися у своїй діяльності основними принципами здійснення соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю; -поважати гідність громадян;

-використовувати оптимальні технології соціальної роботи з урахуванням отриманої інформації та проблем отримувачів соціальних послуг;

-не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо об'єктів соціальної роботи,  в тому числі, з вразливими категоріями дітей та сім'ями з дітьми;

-надавати отримувачам соціальних послуг повну інформацію про зміст і види соціальних послуг;

-забезпечувати конфіденційність при виконанні своїх посадових обов'язків, дотримуватися стандартів якості;

-вживати заходів щодо запобігання виникненню складних життєвих обставин у сім'ї отримувача соціальних послуг та здійснювати профілактичні заходи щодо запобігання вилученню дітей із сім'ї;

-своєчасно виявляти сім'ї та дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах та надавати необхідну допомогу у вирішенні їх проблем, насамперед на ранніх етапах сімейних криз;

-терміново реагувати на випадки жорстокого поводження з дітьми, насильства, залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, інформувати залежно від ситуації центр, службу у справах дітей, кримінальну міліцію у справах дітей та вживати заходів відповідно до чинного законодавства;

-надавати консультації отримувачам соціальних послуг з питань чинного законодавства, соціального захисту і забезпечення прав та інтересів сім'ї, дітей в межах своєї компетенції;

-інформувати батьків про обов'язки й відповідальність за виховання дітей та можливість притягнення до відповідальності батьків, які не забезпечують належний догляд та виховання дітей відповідно до чинного законодавства;

-здійснювати соціальний супровід та створювати умови для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають у сім'ї, з метою мінімізації негативних наслідків або повного подолання складних життєвих обставин сім'ї або особи;

-залучати до співпраці, за їх згодою, спеціалістів з різних сфер діяльності, працівників навчальних, медичних  закладів, закладів соціального захисту, спорту, культури, релігійних установ,  інших підприємств, установ, організацій тощо (лікарі, юристи, психологи та ін.);

-невідкладно інформувати керівництво про складні та надзвичайні ситуації, які виникають у ході роботи;

-постійно підвищувати професійний рівень, оволодівати інноваційними формами, методами і технологіями соціальної роботи, набувати знань та навичок щодо форм та методів взаємодії із громадськістю.

26.Телефони довіри (психолого-етичний аспект). Телефон довіри - це служба, яка надає населенню екстрену психологічну допомогу по телефону. Вона вважається однією з форм психопрофілактичної роботи, соціально-терапевтичної допомоги, адресованої особам, що знаходяться в кризових станах.

Основна мета Телефону Довіри - дати можливість будь-якій людині, яка знаходиться в кризовому душевному стані, отримати кваліфіковану, своєчасну психологічну підтримку по телефону.

Ці служби забезпечують особам в тяжкій ситуації негайний телефонний зв'язок із співчутливим анонімним слухачем, який володіє особливою технікою роботи з абонентом по телефону.

Зазвичай це психологи, психіатри, психотерапевти. У деяких кризових центрах до такої роботи залучають волонтерів.

Існують дві позиції в розумінні суті «Телефонів Довіри»: професійна і волонтерська. Зараз в Україні існують обидва типи («Підліткові телефони довіри», «Молодіжні лінії» - приклад волонтерської моделі), проте все частіше з'являються змішані моделі. Професіонал-психолог в цьому випадку об'єднує в собі і професійні якості (знання, уміння, володіння спеціальними методами консультування), і волонтерські (уміння слухати, співпереживати, бути автентичним і щирим у вислові своїх відчуттів).Поступати етично означає перш за все піклуватися, захищати або зберігати людське життя як хвилинно, так і в довготривалій перспективі, використовуючи моральні імперативи законодавства, освіти або ідеологічних течій. Структура етики містить безліч норм, але всі вони виходять з того, що саме людське життя є основною цінністю.Психологічне консультування як процес допомоги будується на етичній основі. У ньому, особливо в телефонному консультуванні, життєві ситуації часто відрізняються своєю винятковістю. Вони можуть створювати серйозні перешкоди для роботи волонтера, який стикається з важкими етичними питаннями. В зв'язку з цим дуже важливо відокремлювати в ході консультування два різні рівні:

**реальний - такий, яким дійсно є абонент або ситуація;**бажаний або ідеальний - якими вони могли б бути.

У етиці консультування слід розрізняти: етику організації; етику консультанта і етику клієнта. Етика організації. Організація володіє всією повнотою етичної відповідальності за свою діяльність, яка повинна бути організована відповідно цілям і завданням в цілком певному просторі і оснащена необхідним устаткуванням. Організація відповідальна за компетентність консультантів. Вона завжди повинна бути готова до розвитку і змін і, якщо можливо, до виправлення будь-яких недоліків або помилок. Організація повинна розглядати себе як ланка в ланцюзі близьких за родом діяльності або цілями служб в суспільстві і бути готовою до співпраці з ними.

Етика консультанта. Моральні принципи є важливою складовою частиною життя людини. Вони завжди носять особистий характер. Консультант повинен розрізняти свої власні етичні принципи і етику відповідальності у вирішенні професійних завдань. Клієнт, зі свого боку, має власні етичні принципи, відповідно до яких живе. У консультативній ситуації вони стикаються. Тоді: (1) консультант пропонує свої знання і уміння, з тим щоб допомогти клієнтові; (2) несе етичну відповідальність за освоєння і підтримку своїх професійних навиків в належній формі; (3)йому необхідно чітко усвідомлювати межі своїх професійних можливостей і уникати спокуси заглиблюватися в сфери, де він може виявитися некомпетентним; (4) конфіденційність є істотною частиною його етичної відповідальності; (5) консультант повинен поважати людську гідність, індивідуальність, цілісність і автономію особи клієнта; (6) він повинен відноситися з повагою до релігійних, політичних і етичних переконань клієнта, поки це не перешкоджає процесу надання допомоги.

Етика клієнта: (1) він несе етичну відповідальність за своє власне життя; (2) тільки у невідкладних випадках, коли клієнт не може відповідати за себе, консультант має право прийняти тимчасову відповідальність за його життя; (3) мета консультування, полягає в тому, щоб допомогти клієнтові прийняти позитивну відповідальність за себе і своїх близьких.

У сучасному суспільстві людина часто знаходиться в ситуації дефіциту спілкування і самоти, шукаючи контактів, в яких вона могла би поділитися своїми переживаннями і труднощами. Основне завдання телефонного консультування, суть його етики полягає в тому, щоб задовольнити цю насущну потребу. 27.Етика педагогічної дії. Єтика спілкування ,компетентність,відповідальність,доцільність подання інформації. 28.Етика соціально-педагогічної діяльності з молоддю. Соціальна робота з молоддю здійснюється відповідно до основних напрямів державної політики. Найважливішими з них є: визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю; розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді; створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності; консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги; здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем; здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків; розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації; сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об'єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів; забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді; здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи; сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху; встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю; здійснення комплексу мед и ко-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. 29.Психолого-педагогічні та етичні аспекти роботи з ВІЛ-інфікованими. Особливості соціально-педагогічної діяльності полягає втому, що вона спрямована на досягнення спеціальних цілей та результатів, а саме для створення оптимальних умов соціалізації дітей та молоді. Зміст соціально-педагогічної роботи розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, соціально-культурної анімації певних вікових та соціальних груп. До завдань діяльності соціального педагога входять такі: підтримувати людей, стимулювати їх на розвиток власних сил, на використання наявних у них резервів; пропонувати допомогу, організовувати її, установлюючи необхідні для цього зв'язку й контакти; інформувати інстанції всіх рівнів про фактори, що негативно позначаються на умовах життя для певних груп населення тощо. Соціальний педагог працює з людьми незалежно від їх соціального стану, віку, релігійних переконань та інших ознак, що можуть відрізнятися. Об'єктом діяльності соціального педагога є: окрема людина, родина, група, організація. В зв’язку із складністю та особливістю соціального положення ВІЛ-інфікованих людей, і соціально-педагогічна допомога їм повинна бути особливою. Спостереження і вивчення особливостей роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми дозволили нам визначити ряд спе¬цифічних закономірностей: • залежність ефективності соціально-педагогічної реабілітації ВІЛ-інфікованої дитини від потенціалу сім'ї. • реалізація індивідуальної програми реабілітації для кожної дитини згідно з її реабілітаційним потенціалом. • об'єднання зусиль сукупного потенціалу соціуму для найбільш повного задоволення потреб дитини з пробле¬мами здоров'я і розвитку. Консультування по ВІЛ/Сніду має на меті допомогу Віл-позитивним клієнтам справитися зі звісткою про їхній Віл-статус і пов'язаними з цим переживаннями, зберегти самоповагу, жити продуктивним життям, а також звертатися за медичною і соціальною підтримкою; допомагає клієнтові усвідомити, що для нього і його партнерів існує ризик зараження, і продумати дії по зниженню цього ризику. Консультативні послуги надають головним чином медичні сестри або соціальні працівники, що одержали практичні навички консультування по ВІЛ/СНІДу. Фахівці-консультанти можуть виступати також у ролі помічників, часто це психологи, психотерапевти. Консультування підлітків або молодих людей пов'язане з визначеними труднощами: 1. Складність знаходження рівноваги між дотриманням конфіденційності і юридичною відповідальністю родини за підлітка. 2. Навішування ярлика на хвору людину – психологічне та соціальне її не сприйняття. 3. Консультанти повинні мати повне розуміння молодіжної культури. Соціально-педагогічна допомога ВІЛ-інфікованим людям побудована на реалізації і впровадженні певних форм і методів роботи, взаємодії індивіда і соціального оточення. Відповідно до цього соціальний педагог у якості експерта надає допомогу окремій особі та її сім'ї у розв'язанні соціально зумовлених педагогічних і психологічних проблем, аналізує взаємозалежності між цими проблемами та відповідними соціальними факторами; виступає партнером у мобілізації джерел соціально-педагогічної і психологічної підтримки; є посередником між членами сім'ї та іншими соціальними інститутами у розв'язанні конфліктних ситуацій. Зміст соціально-педагогічної допомоги ВІЛ-інфікованим людям становить соціально-педагогічна профілактика, соціальне обслуговування (соціально-педагогічний патронаж), соціально-психологічна реабілітація. Вважаємо доречним наголосити, що ефективність надання соціально-педагогічної допомоги ВІЛ-інфікованим людям полягає в єдності зусиль соціально-педагогічних закладів, соціальних інститутів, держави та родини. 30.Психолого-педагогічна діяльність в реабілітаційних школах та притулках. Відповідно до українського законодавства, здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:  * державний комітет України у справах сім'ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; * школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; * центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я; * притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; * суди; * кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; * приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ; *виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань. 

Для досягнення позитивних змін у поведінці і діяльності неповнолітніх профілактична та корекційно-виховна робота в притулку повинна здійснюватись у наступних напрямках: 1.    вияснити всі причини, які зумовили небажану поведінку (здійснити оперативну психолого-педагогічну та соціальну діагностику) 2.    розробити рекомендації для усунення цих причин на даний час і в майбутньому (для дорослих, щоб змінити ставлення до даної дитини і усунути педагогічні помилки, які були допущені, і для самої дитини); 3.    домогтися того, щоб ці рекомендації були прийняті всіма людьми, які оточують дану дитину (вони повинні з ними погодитись і захотіти їх виконувати); 4.    навчити всіх, включаючи дитину, виконувати розроблені рекомендації, тобто навчити їх новим відносинам, іншій поведінці, даючи їм необхідні для цього психолого-педагогічні знання; 5.    здійснювати спостереження за виконанням рекомендацій, за взаємодією відповідальних осіб з дитиною і, у випадку необхідності, внести відповідні корективи в цей процес; 6.    продовжувати дану роботу до тих пір, поки не будуть досягнуті позитивні зімни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах всіх, хто був причетний до даного випадку.  Адміністрація та колектив притулку несе відповідальність перед суспільством і державою за забезпечення охорони прав неповнолітнього і його соціального захисту.

31.Етика роботи з неповними сім’ями. Найбільш повно характеризують неповні сім'ї причини їх утворення. У спеціальній літературі в залежності від цих причин виділяються наступні типи неповних сімей: 1)Неповні сім'ї, що утворилися в результаті розлучення батьків;2) Неповні сім'ї, що утворилися внаслідок позашлюбних народжень дітей;3) Неповні сім'ї через смерть одного з батьків; 4) Інші неповні сім'ї, або розширені неповні сім'ї (брат і сестра без батьків, бабусі, дідусі та онуки), що утворилися в результаті втрати батьків (смерть, позбавлення батьківських прав, пияцтво, відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі) та оформлення прав опіки ( піклування) над дітьми ким-небудь з їх родичів. В останньому випадку найбільш частими бувають випадки, коли дітей беруть на виховання їх бабусі й дідусі - пенсіонери.

Зростання неповних сімей безпосередньо пов'язаний зі сферою шлюбно-сімейних відносин:

1)Зміна моральних норм в області взаємовідносин статей; 2)Поширення дошлюбних зв'язків; 3)Зміна традиційних ролей (сімейних) чоловіка і жінки; 4)Втрата сім'єю своєї виробничої функції; 5)Непідготовленість молоді до шлюбу; 6) Завищені вимоги по відношенню до шлюбного партнера; 7) Алкоголізм і наркоманія.

На практиці найбільш частими причинами утворення неповних сімей є розлучення подружжя та позашлюбне народження. Відповідно, такі типи неповних сімей сьогодні є домінуючими.

У цілому можна виділити чотири основних напрямки, що склалися на сьогоднішній день в практиці соціальної роботи з неповними сім'ями закладів соціального захисту:

1)Надання екстрених, невідкладних заходів, спрямованих на виживання сім'ї; 2)Середньострокові заходи різного характеру, спрямовані на підтримку стабільності неповної сім'ї; 3)Довгострокові заходи різного характеру, спрямовані на соціальний розвиток неповної сім'ї та її членів; 4)Профілактичні заходи різного характеру, спрямовані на запобігання виникнення «випадкових» неповних сімей.