Білет №6

1. Особливості скіфської культури, її вплив на культуру давніх слов’ян.

Скіфський період (VIII--II ст. до н. е.). Територія Скіфії, як її описував Геродот, майже повністю відповідає географічним межам сучасної України. Коли говорять про скіфські племена на українських землях, то виділяють дві основні групи: "царськими скіфами", що вели кочовий спосіб життя, і "скіфами-орачами", в яких вбачають одних з прямих предків слов'ян. Землеробські племена Скіфії були спадкоємцями традицій перших землеробів на теренах нашої вітчизни. Вірогідно, що від скіфського часу нам залишилися і назви найбільших річок -Дніпра, Дунаю, Дністра і Дону. На культуру скіфів значно вплинули традиції античного світу, безпосередньо — міста-колонії на узбережжях Чорного і Азовського морів. Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість. Міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ, світ людей, нижній світ (потойбічний), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби. Саме цю триєдність ми також спостерігаємо у міфології давніх слов’ян про Явь, Навь та Правь. Самобутній прояв скіфської культури - звіриний стиль в образотворчому мистецтві.

2. Філософська та літературна творчість г. Сковороди.

Григо́рій Са́вич Сковорода́ ( 1722 - 1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Вів життя мандрівного філософа. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.

Основу його літературної спадщини становлять два збірники: віршований («Сад божественных пЂсней») і прозаїчний («Басни Харьковскія»). До першого циклу примикають фабули та пісні 60-х років, здебільшого пов'язані з викладанням поетики у Харківському колегіумі. Основою онтологічного навчання Сковороди є концепція «трьох світів» і «двох натур». Реальність, на думку філософа, - ця гармонійна взаємодія макрокосмосу, в якому живе все народжене; мікрокосмосу - людини і символічного миру (миру книги або Біблії).

Три світи: Великий світ (макрокосм)- це весь світ речей, Всесвіт; Малий світ (мікрокосм) - це людина. Людина (мікрокосм) для Г.С.Сковороди - це центр, в якому сходяться і набувають своє значення всі символи макрокосму і Біблії. Вчення про малий світ є стрижень всієї антропологічної філософії Сковороди; Третій світ - світ символів (Біблія, а також міфологія і народна мудрість) виступає як самостійна реальність, що забезпечує людині можливість осягнути Бога. Через цей світ Бог зображується людині.

Як і весь світ так і людина має дві натури: зовнішня, видима, тлінна - це емпіричне (тілесна) єство людини; внутрішня, істинна «натура» людини - його душа.

Білет №7

1. Міфологія давніх слов’ян: міфи, обряди, свята.

Слов'янська міфологія - вірування давніх слов'ян, були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Основою слов’янських вірувань було язичництво. Серед головних богів виділяють Перуна (бог грози, грому), Велеса (волхви, мудрість), Стрибога (вітер), Сварог (вогонь), Дажбога (Сонце, достаток), Макош (земля, родючість), Ладу (гармонія, любов). Також виділяють Рода, що вважався Творцем Всесвіту, богом над богами. Основою світобачення був розділ світу на три частини – Яв (матеріальний світ, що оточує людину і по суті співвідноситься з природою), Нав (так званий «Підземний світ», місце, куди людина потрапляє після смерті, і звідки повертається в Яв після переродження) та Прав (система, що її людина намагається впровадити для організації власного суспільства, свого існування, життя). Найвідоміші язичницькі обряди пов'язані з основними виробничими моментами землеробського року слов'ян. Ці аграрні свята супроводжувалися ігрищами, що мали магічний характер. Метою таких магічних дій було забезпечення добробуту роду, общини і, врешті-решт, полегшення повсякденного життя людини. Не всі обряди мали мирний характер. Наприклад, під час голоду через неврожай волхви вважали, що нещастя спіткало людей через "стару гадь" — тобто тих, хто ховав врожай та погано впливав на худобу. Таких людей зазвичай вбивали, приносячи в жертву богам, або виганяли з общини, спочатку розоривши їх.

На честь Рода і Рожаниць влаштовувалися ритуальні бенкети під час осінньогосвята врожаю і на зимове сонцестояння. Жертви богам складалися зхліба, меду, сиру, пирогів. Серед язичницьких свят що дійшли до наших днів можна виділити свято Івана Купала (описать обряд).Важливим джерелом із міфології словян є «Велесова книга», проте її справжність залишається дискусійною.