3.2. Можливості території щодо природоохоронної та екологовиховної роботи з молоддю

Пріоритетним напрямком реформування виховання являється формування екологічної та національної свідомості: любові до Землі і всього, що на ній мешкає, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати. Повинно йти наповнення виховання культурно-історичними надбаннями українського народу. Все зазначене є втіленим у державній національній програмі “Освіта”. В Концепції екологічної освіти України екологічна освіта розглядається як одна із найпотужніших важелів повороту людства в його ставленні до життєвого середовища від руйнівного, споживацького до конструктивного, дбайливого, бережно-відновлюваного. Саме з цього приводу необхідним буде сказати про цінність конкретного прикладу такого ставлення до природи для молоді. Традиційно процес екологічної освіти пов’язується в першу чергу з екологічною, або просто біологічною просвітою. При цьому екологічна вихованість розглядається як обов’язковий наслідок екологічної просвіти. Вважається, якщо людина достатньо екологічно ерудована, то вона “автоматично” буде і екологічно вихованою. Однак, реальне життя показує, що екологічна освіта виявляється малоефективною, коли вона базується тільки на повідомленні відповідних знань, порад, інструкцій та ін.. Вона не сприяє своєчасному психоемоційному сприйняттю екологічної інформації.

В даному розгляді питання екологопросвітницький потенціал Ялівщини є незамінною ланкою в екологічній освіті та вихованні жителів нашого міста, оскільки саме вона виконує ту найціннішу роль природної лабораторії, в якій як у дзеркалі, відбуваються на сьогоднішній день всі можливі, на жаль, негативні, патогенні процеси з точки зору їх екологічної безпеки (в усіх без виключення ланках даної екологічної системи: гео-, біо-, атмо-, антропосфери). В нашій силі повернути їх в протилежний бік, на практиці показати й довести можливості унікального природного куточка нашого не менш унікального міста.

По-перше, зручне розташування Ялівщини, як еколого-просвітницького майданчика для молоді та всіх бажаючих жителів міста, який дає можливість проведенню:

• екологічних тренінгів в природі для всіх верств населення, уроків на природі з перстпективою створення постійно діючої екологічної школи для молоді;

• тематичних екскурсій для учнів шкіл міста за розробленою екологічною стежиною;

• навчальних практик для студентів, як майбутніх спеціалістів-екологів, так і майбутніх вчителів біології та екології;

• літніх навчальних польових практик з екології для учнів шкіл міста на базі Ялівщини (це розв’язало б проблему щодо організації такої практики в багатьох школах, оскільки відсутність доступу до природних екосистем утруднює проведення такої практики на місцях, що веде до теоретизації матеріалу без його практичного застосування, при цьому проведення такої практики втрачає сенс);

• фенологічних спостережень в природі;

• занять з біоетики на природі дошкільними навчально-виховними закладами міста;

• можливість сприяння зеленому туризму;

• а також сприяння розвитку екологічної культури населення міста.

По-друге, науково-дослідницьке значення Ялівщини, яке дає можливість вивчення природниї екосистеми в комплексі, що, в свою чергу, також пов’язане з екологопросвітницькою діяльністю вже спеціалістів-екологів.

По-третє, значення Ялівщини, яке заключається в наданні незаперечної можливості проявитися кожній конкретній особистості в доцільній екологічній діяльності (залучення до систематичних екологічних акцій вчителів та учнів шкіл міста, молоді та всіх бажаючих; участь в оформленні рекреаційного відділу Ялівщини на волонтерських засадах; створення „зелених патрулів” тощо);

По-четверте, естетичне значення Ялівщини полягає у формуванні почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей кожної конкретної особистості, а також у розвитку її здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси, що є складовою екологічної культури особистості.

Таким чином, саме Ялівщина призвана об’єднати всі вікові категорії та всі верстви населення нашого міста в конкретній екологічній діяльності, коли формується ставлення особистості до природи і формується екоатрибутивна поведінка.

За результатами занять екологічного характеру на базі Ялівщини, які проводилися серед молоді міста протягом останніх п’яти років можна говорити про значне підвищення моральних та екологічних цінностей учасників, зміни у ставленні кожної конкретної особистості до природи від споживацького та недбалого до бережливого та конструктивного, зростання відчуття залежності від природи.

Отже, екологопросвітницький потенціал Ялівщини являє собою не тільки лабораторію в природі, де відбуваються набуття знань та навичок екологічно доцільної поведінки в природі, але й привнесення набутих знань в інші сфери діяльності особистості. Таким чином, відбувається формування екологічного світогляду особистості на семи рівнях відносин в системі „людина - природа”:

• екологічні знання професійного характеру (в тому числі екологія здоров’я, екологія побуту, екологія сім’ї тощо);

• емоційно-почуттєва сфера (взаємовідносини із світом природи, ставлення особистості до знань);

• діяльність екологічного спрямування, яка призводить до потреби в екоатрибутивній поведінці, самореалізації особистості в екологічній сфері діяльності (в тому числі й на матеріально-побутовому рівні);

• соціалізація особистості в плані екологізації своєї професійної діяльності;

• самоуправління в сфері професійної діяльності з точки зору її екологічної доцільності;

• корпоративні стратегії професійної реалізації в напрямку оптимального природовідповідного розвитку, остаточне формування ціннісних установок екоатрибутивного характеру;

• світоглядні, ціннісні орієнтири.

В Концепції національного виховання записано, що активізації екологічного виховання, підвищенню його ефективності сприятиме тісний зв’язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Тому не може бути суттєвої різниці і границі між людським і природним. За віруваннями наших пращурів: “Як ідеш до лісу по трави, гриби або ягоди – увійди, поклонися Духові. Попроси для себе, чого треба, та й поводься гідно – не руйнуй, не ламай зайвого, не топчи, не будь загарбником. Інакше з добра на лихо обернеться взяте тобою. Посієш насилля – пожнеш неміч…”.

Іншими словами, Ялівщина може виступати як приклад, модель гармонійних і збалансованих взаємовідносин в системі „людина - природа”. А це вже за своєю суттю є унікальним явищем в наш час, оскільки нове біосферне мислення засновано на глибокому розумінні того, що наше існування – це частина планетного існування.

"Для користі та радості народу". - ця фраза зустрічає відвіду­вачів на головних воротах Йєллоустонського національного парку в США. Вона може стати девізом для кожного, хто збирається прокласти екологічну стежку в біосферному заповіднику, націо­нальному природному парку чи іншому об'єкті природно - запо­відного фонду.

Екологічні стежки створюють на різних природоохоронних те­риторіях, а саме в біосферних заповідниках, національних природ­них парках, регіональних ландшафтних парках, заказниках, пам'ят­ках природи, ботанічних садах, дендрологічних і зоологічних пар­ках, парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва тощо. Еко­логічна стежка є специфічною формою ознайомлення з природно-заповідною територією і регулювання режиму її відвідування.

Основна мета створення таких стежок — ознайомлення екс­курсантів з рідкісними явищами природи — рослинними угрупо­ваннями та видами, поселеннями тварин, цінними декоративними рослинами, об'єктами садово-паркового мистецтва, унікальними пейзажами тощо. Не всі об'єкти природно-заповідного фонду мо­жуть бути використані під час закладання стежки. Охоронний ре­жим багатьох з них забороняє відвідування їх територій екскур­сантами — наприклад, природних заповідників за винятком їх охо­ронної зони. Крім природних заповідників і заповідних зон об'єк­тів інших категорій, екологічні стежки можна прокладати майже в кожній зоні природно-заповідних територій поліфункціонального призначення.

В Україні більшість дендрологічних та ландшафтних парків закладені на місцях колишніх панських садиб, у них нерідко збе­рігаються елементи первинної природної рослинності — ділянки старих лісів, групи старих дерев, водойми, мальовничі схили то­що. З іншого боку, й на тих об'єктах, де режим дозволяє відвіду­вання туристів, закладати екологічні стежки слід дуже обережно, базуючись на вже існуючих стежках, щоб не пошкодити охоронні природні компоненти екосистем.

Позитивним моментом таких стежок є те, що вони можуть пе­ребувати під постійним наглядом установ, під юрисдикцією яких зна­ходиться певний об'єкт. Протяжність стежок в даному разі визна­чається розмірами території об'єкта. Сюди можуть включатися при­леглі території, якщо на них є цікаві природні комплекси чи об'єкти.

До цієї ж групи відносяться екологічні стежки на території національних природних парків, в яких при зонуванні для закла­дання стежок виділяють спеціальну зону — зону регламентованої рекреації. В літературі часто її ще називають "зоною екскурсій", "зоною стежок", "пізнавальною" або "зоною екологічної освіти".

Традиційно стежки прокладають в буферних зонах навколо природних заповідників. При цьому вздовж стежок виділяють за­хисну смугу. Ширина її може бути різною. Так, Аппалацька стежка (США) має дві захисні смуги по обидва боки: внутрішню, де забороняється вирубувати ліс, завширшки 60 м, та зовнішню, де забороняється будівництво — близько 1,5 км. Ширина захисної смуги може змінюватися залежно від оточуючої природи. Метою виділення цієї смуги вздовж стежки є забезпечення захисту заповідних територій.

Екологічні стежки створюють на різних природоохоронних те­риторіях, а саме в біосферних заповідниках, національних природ­них парках, регіональних ландшафтних парках, заказниках, пам'ят­ках природи, ботанічних садах, дендрологічних і зоологічних пар­ках, парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва тощо.

Еко­логічна стежка є специфічною формою ознайомлення з природно-заповідною територією і регулювання режиму її відвідування.