Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти формування лізингу на підприємстві

1.1. Суть лізингу та його роль у розвитку підприємництва.

1.2. Об'єкти та суб'єкти лізингу.

1.3. Строки лізингу.

1.4. Основні переваги та особливості лізингу.

Розділ 2. Особливості формування, використання та шляхів вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва.

2.1. Аналіз техніко-технологічної бази виробництва підприємства ТОВ “Кредон”

2.2. Види та чинники формування виробничої потужності підприємства

2.3. Оновлення техніко – технологічної бази підприємства ТОВ “Кредон”

Розділ 3. Проблеми та перспективи оновлення технологічної бази підприємства

3.1. Характеристика техніко-технологічної бази виробництва ТОВ “Кредон”

3.2. Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства ТОВ “Кредон”.

3.3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан економіки характеризується проблемою оновлення основних виробничих фондів, їх модернізації із застосуванням новітніх технологій. Додаткові ускладнення для розвитку економіки створює дефіцит фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання. Усі ці проблеми здатний вирішити лізинг, який виступає спеціальною формою фінансування, альтернативною традиційному банківському кредитуванню та використанню власних фінансових ресурсів. У законодавстві України та наукових дослідженнях, присвячених проблемам лізингу, і досі немає не тільки єдиного визначення поняття лізингу, а й усталеного підходу до розуміння його сутності. Це певним чином зумовлює повільне впровадження лізингу в Україні, стримує суб’єктів господарювання від застосування лізингу у сфері господарської діяльності.

Для підвищення ефективності виробництва необхідно вирішити ряд задач, таких як підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, зниження матеріало-, трудо- та енергомісткості виробництва та інші задачі, які неможливо здійснити без оновлення основних виробничих засобів. Останні, в свою чергу, вимагають значних капіталовкладень, економічна ефективність яких оцінюється в рамках відповідних інвестиційних проектів. Зважаючи на сучасний економічний стан в Україні, що характеризується дефіцитом інвестиційних ресурсів, особливого значення набуває облік лізингових процесів і оцінка ефективності лізингу – чи не єдиного джерела фінансового забезпечення інвестиційних потреб сільськогосподарських товаровиробників.

Окремі аспекти регулювання лізингу досліджувались у роботах А.Г.Барабаш, М.М. Васильєва, В.В. Вітрянського, Н.М. Внукової, В.Д. Газмана, В.А..Горемикіна, Ю.Б. Долгушиної, О.В. Кабатової, М.В. Серед зарубіжних наукових досліджень лізингу слід виділити роботи Д. Ессера, А..Вагнера, Х. Бука, К. Ларенца.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз лізингової діяльності як форми оновлення матеріально-технологічної бази підприємства в Україні, наукових досліджень лізингу та формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює лізингову діяльність. Відповідно до мети дослідження було визначено наступні основні завдання:

- з ясувати соціально-економічну сутність лізингу;

- виділити ознаки лізингу як виду господарської діяльності та визначити на їх основі поняття лізингової діяльності;

- визначити та дослідити поняття, форми, засоби та методи регулювання лізингової діяльності в Україні;

- дослідити форму лізингу як оновлення технологічної бази підприємства.

Об’єктом дослідженняє комплекс оновлення технологічної бази підприємства, пов’язаних з організацією та здійсненням лізингової діяльності. Предметом дослідження є регулювання організації та здійснення лізингової діяльності в Україні.

Практичне значенняодержаних результатів полягає в розробці рекомендацій та пропозицій, що спрямовані на удосконалення методики обліку та аналізу лізингових операцій в суб’єктів лізингових відносин.

Розділ 1. Теоретичні аспекти формування лізингу на підприємстві

1.1. Суть лізингу та його роль у розвитку підприємництва

На сьогодні єдиного міжнародного визнаного поняття «лізинг» (від англійського «to leaus», що означає «брати в оренду», «наймати») не існує. Це обумовлено як складним змістом, що відображає даний термін, так і відмінностями в законодавстві, системі звітності та оподаткування в різних країнах.

У практиці нашої держави регулювання лізингових відносин юридично ще не визначено. У проекті Закону України «Про лізинг» зазначається, що лізинг — це господарча операція, за якою суб'єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) передає матеріальні цінності іншому суб'єктові підприємницької діяльності (лізингоодержувачеві) в користування за плату для підприємницької діяльності.

Лізинг також можна розглядати як операцію по розміщенню рухомого та нерухомого майна, яке спеціально закуповується лізинговою компанією, стає її власністю, але здається в оренду підприємцям.

У більшості випадків лізинг трактується як довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів і споруд виробничого призначення. Тобто мова йде про передачу господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності, або, інакше, — про отримання і виробниче використання майна, що не є власністю користувача.

Європейська федерація національних асоціацій лізингових компаній дає наступне визначення:

«Лізинг — це договір про оренду заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендатором, у той час як товари купуються орендодавцем і він зберігає за собою право власності».

Лізинг виконує декілька народногосподарських функцій. Він є:

— формою забезпечення вкладень в основні фонди, доповнюючи традиційні канали фінансування;

— прогресивним методом матеріально-технічного забезпечення виробництва;

— способом збуту машин та устаткування, а також інструментом активного маркетингу.

Нині лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку країн та інші вигоди, до яких належать:

1) зменшений обсяг ліквідних засобів у зв'язку з труднощами, що постійно створюються на грошовому ринку;

2) загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які дають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в господарчий оборот малих і середніх фірм;

3) підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

4) зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можливості виділення необхідних коштів для відтворення розширеного виробництва;

5) загальне збереження ліквідності підприємств;

6) сприяння підвищенню швидкості обігу власного капіталу;

7) створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди[16, c. 10-12].

Отже, лізинг можна розглядати як особливий вид інвестиційної діяльності, який полягає в наданні лізингодавцем лізингоотримувачеві на певний термін і за певну плату предметів лізингу, визначених у відповідності з діючим законодавством. При цьому право власності на надані предмети лізингу залишається у лізингодавця на термін дії договору.

Лізингова діяльність, є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Це відбувається тому, що держава, змінюючи розміри податків, терміни амортизації, вводячи певні пільги, стимулює надходження приватних інвестицій в ті чи інші галузі виробництва, що, в свою чергу, сприяє пожвавленню інвестиційного процесу та швидкому розвиткові цих галузей, а отже, підвищенню добробуту суспільства в цілому, стабілізації позицій національної валюти. Таким чином, для держави фінансове заохочення лізингу слугує засобом стимулювання капітальних вкладень в основні засоби, що, в свою чергу, веде до збільшення продажу нової техніки, оновлення обладнання підприємствами, а отже, до росту науково-технічного прогресу і підвищення продуктивності праці.

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна охарактеризувати як вкладення ресурсів на зворотних засадах в основний капітал. Надаючи орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені терміни одержує їх назад. За свою послугу він одержує винагороду у вигляді лізингових платежів, що дозволяє забезпечити реалізацію принципу платності. Отже, за своєю суттю лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає суть кредитних операцій. З іншого боку, поскільки позиковець і позичальник оперують капіталом не в грошових одиницях, а в продуктивних, то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) операція. Лізингодавець (власник майна) надає лізингоодержувачеві (користувачеві майна) фінансову послугу: він купує майно у власність за повну вартість і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача в кінцевому рахунку відшкодовує цю вартість. Тому, виходячи із фінансового боку відносин, лізинг розглядається як одна з форм кредитних надходжень машин і обладнання, як альтернатива традиційному банківському кредитові.

Таким чином, якщо розглядати лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання, то його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди. Тому в економічному значенні лізинг можна розглядати як форму кредиту, що надається лізингодавцем лізингоотримувачеві у формі майна, яке передано в користування, або формою інвестування в економіку, альтернативною банківській позиції. Власне, як джерело таких інвестицій, в останні роки лізинг отримав широке розповсюдження в світі[12, c. 51-54].