Лікування хронічного остеомієліту:

Лікування комплексне. Використовують як консервативні, так і оперативні методи.

Консервативні методи лікування ефективні при давності захворювання 1-15 міс. Успіху сприяє включення в комплекс заходів застосування антибіотиківкістково-тропного дії, засобів імунотерапії (стафілококовий анатоксин, аутовакцина), стимуляторів ретикуло-ендотеліальної системи (пентоксил,метилурацил). Консервативні методи дають ефект при лікуванні хворих з обмеженим, не мають тенденції до поширення, хронічним остеомієлітом з невеликим терміном давності.

Показаннями до оперативного втручанню служать наявність секвестрів, що не мають тенденції до розсмоктування, довгоіснуючих нориць і загиблих зачатків, а також порушення функції нирок. Враховуючи терміни формування секвестрів у дітей (4-6 тижні від початку процесу), секвестректомія слід призначати не раніше ніж через 15-2 міс від початку захворювання. Величина секвестрів і тенденція до їх розсмоктуванню також мають значення при визначенні тактики лікування.

При утворенні тотального секвестру є абсолютні показання до його видалення. В передопераційному періоді, враховуючи низькі показники неспецифічних факторів захисту та імунологічної реактивності, призначають засоби, що стимулюють специфічну і неспецифічну резистентність організму, що сприяє швидкому загоєнню рани, зниження післяопераційних гнійних ускладнень. Антибіотики призначають в післяопераційному періоді або за 2-3 дні до операції. Проводять десенсибілізуючу, вітаміні-і фізіотерапію.

Секвестректомия при хронічному остеомієліті нижньої щелепи

Секвестректомія за допомогою СО2 и ербієвого (Er: YAG) лазера

до операції

після операції

 

Профілактика хронічного остеомієліту:

Профілактика хронічного деструктивного остеомієліту полягає в дотриманні принципів патогенетичної терапії гострого остеомієліту, чому сприяють рання діагностика, своєчасна госпіталізація, надання хірургічної допомоги в повному обсязі,призначення раціональної терапії. Можливість утворення секвестрів в хронічній стадії захворювання знижується при проведенні 2-3 курсів активної терапії з включенням антибіотиків кістково-тропної дії,антистафілококової плазми і наступної імунізації стафілококовим анатоксином і аутовакциною, засобів, що стимулюють функції ретикуло-ендотеліальноїсистеми (похідні пуринових і пірамідинових основ). За нашими даними, таке лікування дозволило в 2 рази скоротити число дітей, які потребуютьсеквестректомії, порівняно з аналогічною групою дітей, яким не проводилось зазначене вище лікування.

Виходячи і ускладнення хронічного одонтогенного деструктивного остеомієліту зумовлені місцевим процесом. Перебіг хронічного деструктивного остеомієліту може ускладнюватися утворенням абсцесів і флегмон, тотальної секвестрацією і патологічним переломом виросткового і вінцевого відростків, загибеллю зачатків постійних зубів, змінами в виростковому відростку по типу остеоартрозу. Найбільші порушення росту і розвитку щелепи відзначають при секвестрації виросткового відростка, а також при змінах в голівці щелепи по типу остеоартрозу - формується мікрогенія. Разом з тим, порушення поздовжнього росту щелепи, але виражені в значно меншій мірі, відзначають і після остеомієліту, що протікав без зазначених вище ускладнень, але з залученням гілки щелепи і виросткового відростка.

Загибель зачатків у всіх без винятку випадках призводить до зниження висоти щелепи на цьому рівні. Порушення росту і розвитку щелепи виявляються в деформації зубної дуги, звуженні зубних рядів, зміщенні косметичного центру, формуванні патологічного прикусу. У віддаленому періоді значну кількість становлять аномалії положення, форми, розмірів зубів, поразки структури твердих тканин зубів.

Диспансерне спостереження хворих, що перенесли хронічний деструктивний остеомієліт, необхідно здійснювати до 16 - 18 років, тобто до закінчення формування лицьового скелета. Мета диспансерного спостереження даного контингенту хворих полягає в оцінці результатів лікування, проведенні, при необхідності, амбулаторного лікування, здійсненні профілактичних курсів для попередження рецидивів захворювання, спостереженні за ростом нижньої щелепи, станом прикусу, зубних рядів, альвеолярних відростків, положенням окремих зубів для проведення своєчасного ортодонтичного лікування. При виявленні патологічних змін слід вирішувати питання про хірургічне виправлення контурів особи, функціонально-косметичному протезуванні дефектів зубного ряду в період тимчасового або постійного прикусу.

  Остеомієліт щелеп 

Клінічна форма:  

- одонтогеннний.

Критерії діагностики:

- біль у щелепі;

- ірадіація болю;

- припухлість у ділянці щелепи (тіла, альвеолярного паростку) з обох боків (вестибулярного та піднебінного або язикового);

- рухливість зубів.

Допоміжні діагностичні критерії:

- ренгенографія щелеп;

- рененографія зубів;

- визначення характеру мікрофлори.

Лікування гострого остеомієліту:

- видалення причинного зуба;

- розтин гнійних вогнищ під окістям та в білящелепних тканинах;

- новокаїнова блокада;

- остеоперфорація;

- фізметоди;

- медикаментозне.

Лікування гострого остеомієліту:

- секвестректомія;

- видалення зуба;

- розтин гнійних вогнищ;

- укріплення зубів назубними шинами;

- фізметоди;

- медикаментозне.

Диспансеризація:

-протягом кількох років.

Критерії ефективності лікування:

- відновлення функції щелепно-лицевої ділянки (жування, косметичні дані).