Реферат

«Кримські гори»

Виконала: Педько К.Б

студенка 21 ПОі групи

Зміст

• 1 Рельєф

  • 1.1 Гірські масиви

  • 1.2 Карст

  • 1.3 Вершини

• 2 Геологія

• 3 Клімат

• 4 Річкова мережа

• 5 Ґрунти

• 6 Флора

• 7 Фауна

• 8 Охорона природи

• 9 Екологія

• 10 Література

Рельєф

У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні куестові пасма з крутими південними і пологими північними схилами:

• Головне, з висотами 1200–1500 м, найвища вершина — Роман-Кош (1545 м). Це ланцюг пласких безлісих масивів — яйл. Між Ялтою та Алуштою розташовані найвищі яйли. Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму.

• Внутрішнє, з висотами до 550–750 м, найвища вершина — Агармиш (750 м).

• Зовнішнє, з висотами 250–350 м. У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину Північно-Кримської низовини. У межах пасма розташована столиця Автономної Республіки Крим місто Сімферополь.

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон Криму, гігантська розколина у вапняковій долині річки Аузун-Узень на північних схилах Ай-Петринської яйли. Довжина понад 3 км, ширина місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м^[1].

Дивовижні форми рельєфу масиву Демерджі виточені дією вітру в конгломератах.

Гірські масиви

• Ай-Петринська яйла

• Бабуган-яйла

• Ялтинська яйла

• Нікітська яйла

• Гурзуфська яйла

• Чатирдаг-яйла

• Карабі-яйла

• Долгоруківська яйла

• Мекензієві Гори

Карст

Для Кримських гір характерні карстові явища: численні лійки, западини, низькі гряди. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується, понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць. Підземні води, розмиваючи вапняки, поступово утворювали порожнини і провалля, внаслідок чого гірські породи осідали й деформувалися, утворюючи різноманітні вигадливі геологічні форми (Долина привидів на горі Демерджі). У товщі гірських хребтів утворилися численні печери. Тут знаходиться близько 800 різних карстових колодязів, проваль, печер і шахт, у тому числі й Червона печера (Кизил-Коба) — найдовша вапнякова печера на теренах колишнього СРСР (21,1 км) зали якої прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів, тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій. Найглибшою печерою в Україні є Солдатська (глибина 500 м), яка розташована на Карабі-Яйлі.

Вершини

Найвищі вершини
гора	Висота над рівнем моря (м)
Роман-Кош	1545
Демір-Капу	1540
Зейтин-Кош	1537
Кемаль-Егерек	1529
Еклізі-Бурун	1527

Геологія

Чатирдаг

Кримські гори — складчасто-брилова система, що входить до Середземноморського рухливого поясу. У Кримських горах добувають флюсові вапняки, мармуровидні та мохуваткові вапняки, габро-діабази та граніт-порфіри.

На думку Муратова і його послідовників, у геологічному відношенні Кримські гори є великим антиклінорієм, що є частиною альпійської геосинклінальної (складчастої області). Ядро його складається із сильно дислокованих і метаморфізованих осадових порід мезозою — глинистих сланців, піщаників, конгломератів і вапняків. В геологічній будові північного крила антиклінорія беруть участь мезозойські і кайнозойські відкладення — глини, мергелі, вапняки.

Підняття Кримських гір спочатку у вигляді острова відбулося наприкінці крейди та в еоцені. В середині неогену утворилася вирівнена поверхня Яйли. До неогену гори простягались на 20-30 км південніше сучасної берегової лінії Чорного моря. Південна частина опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому — утворився крутий південний схил. І вже в неогені Кримські гори набули сучасних рис ассиметричної будови.

Крім поздовжніх розломів, з'являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам'янілий згаслий вулкан Карадаг. У інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих лаколітів — Аю-Даг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Клімат

Клімат нижньої частини схилу Яйли — середземноморського типу, з м'якою зимою (на узбережжі середньомісячна температура січня +1…+4 °С) та теплим літом (середньомісячна температура липня до +24 °C). Літо і осінь сонячні. Річна кількість опадів 600 мм (максимум — взимку), на схід — менше (коефіцієнт зволоження 0,6—0,3). Такий стан зволоження зумовлений підвітряним положенням схилів до насичених вологою вітрів.

На плато Яйла літо прохолодне (середньомісячна температура липня +15 °C), зима м'яка (-1…−4 °C), річна сума опадів — до 1200 мм (коефіцієнт зволоження більше ніж 1), на сході — 500–700 мм. Сильні західні і південні вітри пересувають з Атлантики й Чорного моря вологі повітряні маси на суходіл. Максимум опадів на заході — взимку, на сході — влітку. Взимку в горах бувають завірюхи, випадає багато снігу. Навесні йдуть дощі, з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди. Влітку — грозові зливи, нерідко випадає град. Осінь у горах суха і тепла.

Середня температура січня на горі Ай-Петрі становить −3,6 °C, липня — +15,4 °C, середньорічна кількість атмосферних опадів — 960–1300 мм, коефіцієнт зволоження — 1,1—1,8.