3.5. Соціальна діагностика, експертиза, профілактика

Соціальна діагностика — комплекс способів, які визначають рівень соціального благополуччя /неблагополуччя і соціаль­ного здоров'я певного соціального середовища (мікросоціуму). Вона здійснюється на основі міждисциплінарних зв'язків соціальної робо­ти із соціологією, педагогікою, психологією, економікою та іншими

сферами наукового знання.

Соціальна діагностика відрізняється від психологічної діагностики більш широким спектром об'єктів вивчення чи дослідження, застосу­вання методів накопичення, аналізу і обробки інформації. Соціальна діагностика розглядається відносно психологічної діагностики як тех­нологія соціальної роботи і метод соціальної роботи чи її психологічне забезпечення. Соціальна діагностика спрямована на об'єкти соціаль­ної роботи клієнтів, споживачів соціальних послуг, різних груп насе­лення. Вона проводиться, як правило, на мезо- і макрорівнях со­ціальної роботи.

Як технологія соціальної роботи соціальна діагностика викорис­товує такі методи накопичення і збору інформації: соціологічний;

педагогічний; психологічний.

Соціологічні методи. Аналіз соціуму проводиться за такими по­казниками:

• економічний стан особистості, соціальної групи, спільноти, об­щини;

• соціально-побутові умови життя громадян;

• соціальні взаємозв'язки, їх адекватність, відповідність соціаль­ному статусу, рівню освіти особистості, її запитів, потреб, соці­ального оточення;

• наявність/відсутність соціальних хвороб (алкоголізм, наркома­нія, бідність, бездомність, соціальна ізольованість, маргіналіза-ція тощо) з точки зору соціального порядку, соціальних відно­син, соціальних змін, способу життя, суспільних станів, міжосо-бистісних стосунків;

• духовна сфера;

• соціальні інтереси, потреби, запити особистості;

• регіональні особливості, їх вплив на соціальне самопочуття осо­бистості;

• наявність соціальної інфраструктури. Основні підходи формуються на провідних напрямках соціологи:

вікової, соціології відхилень, громадської думки, вільного часу, куль­тури, інвайронментальній, масових комунікацій, медицини, науки, м°'

— 212 —

лоді, міста, організацій, освіти, повсякденного життя, політики, праці, розуміння, релігії, сім'ї, театру, спорту, управління.

Методи збору і накопичення інформації: соціологічні досліджен­ня з вивчення громадської думки; опитування з різних соціальних проблем окремих цільових груп і категорій громадян; фокус-групи; інтерв'ювання; соціометрія; спостереження; метод документалістики; статистичні дані.

Педагогічні методи. Вивчення, дослідження рівня ціннісних орієн­тацій, ідеалів, еталонів поведінки, соціалізації (соціальної адаптації, індивідуалізації, інтеграції).

Методи педагогічного дослідження.

1. Педагогічне спостереження.

2. Анкетування з метою виявлення ціннісних орієнтацій, духовних запитів і потреб, рівня освіченості і культури.

3. Соціально-педагогічний експеримент.

Психологічні методи. Вивчення психологічного самопочуття, пси­хологічного мікроклімату, психологічної сумісності в мікросоціумі, рівня психологічної культури.

Методи психологічної діагностики.

1. Психологічне спостереження.

2. Анкетування.

3. Інтерв'ювання.

Експертна оцінка спрямована на суб'єктів соціальної роботи, проводиться висококваліфікованими спеціалістами з метою виявлен­ня рівня надання соціальних послуг. Метою експертної є оцінки вив­чення стану окремої сфери системи соціального захисту населення (духовної, соціальної, політичної), її сфер призначення (освіти, праці і соціальної політики, охорони здоров'я, соціальних служб для мо­лоді, культури та інш.), її компонентів (соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, дітей, жінок, молоді та інш.).

Методичні підходи і вимоги.

1. Оцінка ситуації.

• Фактори, які зумовлюють незадовільний стан.

• Напрямки, тенденції, найбільш характерні для даного стану ситуації.

• Особливості, специфіка розвитку найбільш важливих скла­дових "частин" (галузі, структури, служби).

• Найбільш характерні форми роботи, засоби, за допомогою яких здійснюється діяльність.

2. Аналіз діяльності організацій, служб, які здійснюють цю Діяльність. Відносно соціальної роботи це можуть бути такі органі­ зації:

-213-

• державні служби;

• громадські фонди і організації;

• спеціальні заклади;

• благодійництво, спонсорство, приватні ініціативи.

Зцінка їх діяльності спрямована на виявлення тенденцій в їх роз-<у, їх рейтингу в суспільній думці.

Експертну оцінку проводять спеціальні центри, експертизи, нау-і інформаційно-аналітичні центри, лабораторії експертів, незалежні пертні групи і окремі експерти. Останнім часом їх діяльність акту-зується, оскільки нестабільність у суспільстві, а також у соціальній ері породжує необхідність в науковому аналізі визначення виходу <ризової ситуації. Експертні організації створюються при держав-< закладах і службах, а також на громадських засадах, в комер-іних структурах, навчальних центрах.

Залежно від рівня професіоналізму і можливості охопити експерт-м аналізом різні за обсягом роботи організацій і розрізняється іст діяльності, характер підсумкових результатів експертизи.

Методика експертної роботи включає в себе ряд етапів.

1. У кожному окремому випадку для проведення експертної оцін-і визначається коло експертів (з можливим конкурсом серед них).

2. Виявляються проблеми.

3. Намічаються план і час дій.

4. Розробляються критерії для експертних оцінок.

5. Визначаються форми і способи, в яких будуть виражені ре-/льтати експертизи (це може бути аналітична записка, матеріали для ивчення, "круглий стіл", конференція, виступи експертів, публікації).

Головні проблеми будь-якого експертного методу можна Мдобразити у вигляді вимог.

1. Інтерпретація результатів.

А) рівень компетентності експертів із соціальних професій­них проблем: економічних (ефективність), соціальних, по­літичних, психолого-педагогічних, духовно-моральних, еко­логічних.

Б) рейтинг експертів: відповідно до взаємної оцінки, громадсь­кої думки, посадового принципу тощо,

В) коефіцієнт компетентності експертів при визначенні основної думки, оцінки.

2. Створення обстановки вільного обговорення.

3. Заключна дискусія.

3. Вироблення рекомендацій із проблеми, яка досліджується, вис­новки про доцільність тих чи інших пропозицій, а також з їх впровадження.

214

Соціальна профілактика — технологія соціальної роботи, що являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на попередження соціальних проблем, соціальної дисгармонії, соціаль­них наслідків тиску на особистість складних умов життя, негативних умов соціалізації.

Соціальна профілактика здійснюється на різних рівнях соціальної роботи і різних рівнях соціальної системи суспільства.

Мікрорівень.

Напрямки і методи.

1. Соціальна робота з дітьми і молоддю із формування просоці- альної поведінки, попередження відхилень у поведінці, формування здорового способу життя, формування і розвитку життєвої компе­ тентності, розвитку соціальної культури, розвитку і підтримки со­ ціальних талантів, сприяння самореалізації і самоактуалізації.

Форми і методи роботи: просвітницькі курси, інформаційні видан­ня, тренінги і семінари, телевізійні передачі, фестивалі, конкурси тощо.

2. Соціальна робота з дітьми і молоддю "груп ризику" з метою попередження соціальних і психологічних наслідків антиправних вчинків, саморуйнуючого поводження, негативної соціалізації і адаптації.

Форми і методи роботи: створення реабілітаційного середовища, формування цінностей, орієнтацій, норм, еталонів, корекція психоло­гічного стану шляхом проведення групової тренінгової соціальної ро­боти, просвітницької, інформаційної, залучення до волонтерської допомоги.

3. Соціальна робота із малозабезпеченими сім'ями і громадянами, самотніми, непрацездатними з метою попередження негативних со­ ціально-психологічних наслідків бідності, соціальної ізоляції, інвалід­ ності та інших соціальних проблем.

Форми і методи роботи: своєчасне виявлення громадян "груп ризику", формування на них банку даних, надання пенсій, пільг, до­помог, проведення соціально-психологічної підтримки (консультації, тренінги, групи взаємодопомоги), соціально-педагогічна робота (орга­нізація дозвілля і рекреаційної діяльності, клубної роботи, соціаль­но-культурної діяльності тощо).

Мезорівень.

Напрямки і методи.

1. Нормативно-правові документи, які регулюють правові ос­нови соціального захисту окремих категорій громадян.

2. Соціальні програми, спрямовані на поліпшення соціального за­безпечення бідних, малозабезпечених громадян.

3. Заклади, соціальні служби для соціальної роботи з клієнтами "групи ризику".

-215-

4. Працевлаштування, центри зайнятості для безробітних.

5. Просвітницька соціальна робота в мікросоціумі.

6. Посередницька соціальна робота в общині. Макрорівень.

Напрямки.

1. Законодавство, яке регулює правові основи соціального захис-

у населення.

2. Державні програми і проекти із попередження негативних явищ

; дитячому і молодіжному середовищах.

3. Державні програми і проекти із соціальної підтримки окремих

категорій громадян.

4. Благодійництво, меценатство.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу соціальну групу проводяться профілактичні заходи, зиділяють такі види профілактики:

• первинна — діяльність, яка спрямована на попередження ви­никнення проблеми;

• вторинна — діяльність, спрямована на попередження загост­рення проблеми та її наслідків серед осіб, які відчули на собі її

вплив;

• третинна — робота, яка проводиться з особами, які постраж­ дали від проблеми; спрямована на попередження її рецидивів.

Профілактика будь-якої соціальної проблеми повинна бути спря­мована як на соціальне середовище, в якій вона виникає, так і на особистість, яка від цієї проблеми страждає.

На основі аналізу соціальних і особистісних факторів проблеми визначаються завдання соціальної профілактики:

• дослідити причини і фактори проблеми чи негативного соціаль­ного явища;

• встановити ресурси, які є необхідними для подолання пробле­ми, чи виявити ті, що існують;

• подолати негативний вплив середовища;

• розширити можливості для задоволення потреб, подолання проб­лем, повноцінної життєдіяльності (підвищити соціальні ресурси);

• подолати особистісні фактори, які сприяють виникненню чи за­гостренню проблем чи заважають її вирішенню;

- 216 -

• підвищити особистісні ресурси, здатність особистості адекват­но реагувати на проблеми, подолати їх і задовольнити потреби;

• організувати взаємодію суб'єктів у подоланні проблеми, органі­зувати діяльність, спрямовану на попередження і подолання проблем.

Структура соціальної профілактики.

Постанова і дослідження проблеми; планування діяльності, орга­нізаційна і методична підготовка; вплив на особистість (профілактич­на інтервенція) і вплив на проблемне середовище.

Вплив на особистість: підвищення ресурсів особистості, корекція негативних особистісних якостей; розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості особистості, формування адекватного став­лення до проблеми.

Вплив на проблемне середовище: попередження негативного впливу середовища шляхом попередження негативного впливу об'єктивних факторів, попередження негативного впливу інших осіб, підвищення можливостей задоволення потреб.

Моніторинг проблеми, аналіз ефективності профілактичних дій.

Методи профілактичної роботи.

1. Дослідження, діагностика, прогноз розвитку проблеми: дослід­ження причин проблеми, стану її розвитку, чинників, які її визнача­ють; аналіз ефективності реалізації профілактичних програм.

2. Попередження негативної дії об'єктивних факторів: вплив на об'єктивні (природні, матеріальні, економічні) причини і чинники про­блеми (подолання, нейтралізація, попередження, компенсація наслідків).

3. Попередження негативного впливу соціального оточення: попе­редження розповсюдженню негативних цінностей, взірців поведінки, захист від шкідливої дії інших людей.

4. Підвищення ресурсів середовища: створення чи підвищення можливостей для подолання проблеми і факторів, які її створюють, альтернативного проблемі способу життя, повноцінного задоволення потреб індивідів.

5. Формування адекватного уявлення про проблему і ставлення до неї: формування свідомого ставлення людей, до проблеми та її причин (знань, поглядів, переконань, установок тощо).

6. Виявлення і корекція особистісних якостей, які знижують адап­тивні можливості людини: попередження негативного розвитку, нейт­ралізація і корекція прояву негативних ознак особистості.

7. Розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості люди­ни: розвиток якостей, які є необхідними для подолання проблеми.

1. Організація та координація профілактичної роботи.

Методи профілактичної інтервенції. Профілактична інтервенція — цілеспрямований вплив на цільову групу профілактики з метою зміни її становлення до проблеми і подолання суб'єктивних факторів, які є властивими її представникам (уявлення, погляди, переконання, моти­ви, інтереси, звички, стереотипи поведінки, ціннісні орієнтації), що

- 217-

ризводять до проблеми. Вона, як правило, здійснюється шляхом іформування представників цільової групи і залучення їх до певних идів діяльності. Профілактична інтервенція повинна допомогти лю-ині змінити свою поведінку відносно проблеми — навчитися не ство-

ювати чи уникати її.

Для визначення змісту і методів профілактичної інтервенції необ-ідно проаналізувати особливості цільової групи профілактики. При ,ьому необхідно враховувати особливості конкретних осіб чи груп, іа які спрямовується профілактика в момент профілактичної інтер-

;енції:

• Як ставляться представники цільової групи до проблеми (яви­ща): позитивно, негативно, нейтрально чи не знають про проб­лему? У чому причини подібного ставлення?

• Що представники цільової групи знають про проблему? Яких знань не вистачає для свідомого вибору поведінки відносно

проблеми?

• Які особливості поведінки, способу життя цільової групи спри­яють появі, загостренню і неподоланню проблеми?

• Як представники цільової групи ставляться до профілактики цієї проблеми? Яка можлива мотивація їх участі у профілактич­них заходах?

• Яка інформація може змінити некоректні уявлення, ставлення і поведінку представників цільової групи відносно проблеми, за­безпечити адекватні уявлення, свободу свідомого вибору по­ведінки?

• Які вміння і навички, особистісні якості бажано сформувати представникам цільової групи для подолання проблеми та її

причин.

• Які вікові, статеві, соціокультурні особливості цільової групи необхідно врахувати при визначенні змісту профілактичної інтер­ венції? Яка інформація і діяльність можуть бути незрозумілими, неприйнятними, шкідливими для них, виходячи із наведених

особливостей?

• В яких формах і за допомогою яких методів профілактична інтервенція буде найбільш ефективною і досяжною для цільо­ вої групи?

Основні методи профілактичної інтервенції: лекція, бесіда, дискусія, дискусія театралізована, диспут, кіно-, відеолекторій, ро­льова гра, тренінг, соціальна реклама.

Сутність соціальної діагностики, соціальної експертизи і соціаль­ної профілактики — виявити і попередити виникнення і розповсюд­ження негативних соціальних процесів і явищ, створити сприятливі

— 218 —

умови для реалізації технологій соціальної роботи, спрямованих на допомогу особистості.

Питання і завдання до семінарського заняття:

1. Визначте сутність поняття "соціальна діагностика".

2. Охарактеризуйте особливості соціальної діагностики різних цільових груп клієнтів.

3. Визначте межі професійної компетенції для проведення соці­альної діагностики командою соціальних працівників.

4. Визначте поняття "соціальна профілактика". Яким чином діагностичні методи пов'язані із проведенням соціальної про­філактики різних груп клієнтів?

5. Охарактеризуйте основні напрямки соціальної профілак­тики.

6. Яким чином визначення методів соціальної роботи зумов­люється результатами соціальної профілактики?

7. Визначте поняття "соціальна експертиза діяльності закладів соціальної сфери", розкрийте його сутність.

Завдання для практичного заняття.

Складіть діагностичний інструментарій для проведення соціальної діаг­ностики певної соціальної групи (категорії) клієнтів чи окремої особи.

Розробіть заходи для проведення соціальної профілактики нега­тивних явищ у молодіжному середовищі.

Рекомендована література:

1. Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работьі: Содержание и методьі психосоциальной практики.: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заве­дений. — М.: Изд.центр "Академия", 2002.

2. Дети в кризисньїх ситуациях: профилактика негативньїх явлений и социаль-но-психологическая помощь /под общ. ред. И. Д. Зверевой. — К.: Наук. Світ, 2001. — 63 с. — (Б-ка соц. работника /соц. педагога). — (Сер. "Благополучне детей и молодежи: возможности соц. работьі").

3. Діяльність соціальних служб для молоді. — К., 1998.

-219-