- •Теорія пізнання
- •Предмет і основні проблеми теорії пізнання
- •1. Місце і значення теорії пізнання
- •2. Метафізичність теорії пізнання
- •3. Фундаментальні проблеми
- •Основні теоретико- пізнавальні стратегії
- •1. «Песимістичні» доктрини
- •2. Конструктивні теоретико-пізнавальні доктрини
- •2.1. Реалістичні доктрини
- •3. «Платонічні»2 теорії пізнання
- •4. Іманентистські теорії
- •4.1. Іманентний суб'єктивізм
- •4.2. Іманентний об'єктивізм3
- •4.3. Платонічний іманентизм
- •5. Трансценденталізм
- •6. Сучасна гносеологічна ситуація
- •Суб'єкт і об'єкт пізнання. Сутність знання та його атрибутивні характеристики
- •1. Критика суб'єкт-об'єктної дихотомії
- •2. Об'єкт пізнання
- •3. Суб'єкт пізнання
- •4. Сутність, загальна динаміка
- •Мова і пізнання
- •1. Специфіка наукового та філософського
- •2. Базові характеристики мови як цілісної системи
- •3. Функції мови
- •4. Функціональні модальності мови
- •5. Онтологічний філософський підхід до мови
- •Гносеологічних досліджень
- •1. Методологічні труднощі вивчення свідомості
- •1.1. Самоочевидність і предметність, яка вислизає
- •1.2. Складності дослідження свідомості
- •2. Основні антиномії свідомості
- •3. Визначення свідомості
- •Структура свідомості
- •1. Основні сфери свідомості
- •2. Рівні свідомості.
- •3. Системоутворююча «вісь» свідомості.
- •4. Діалектика розвитку уявлень про власне «я»
- •Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального
- •1. Ідеальність свідомості
- •2. Ідеальність природних процесів
- •3. Матеріальність свідомості
- •4. Перспективи дослідження свідомості
- •Чуттєве та раціональне у пізнанні. Види раціонального пізнання
- •1. Становлення проблеми:
- •1.1. Сенсуалістичні варіанти розв'язання
- •2. Чуттєве пізнання.
- •3. Аспекти раціональності.
- •3.1. Позанауковий ірраціоналізм
- •3.2. Науковий ірраціоналізм
- •3.3. Філософський ірраціоналізм
- •4. Види раціонального пізнання
- •4.1. Логіко-поняттєве раціональне пізнання
- •4.2. Логічне мислення
- •4.3. Ціннісно-гуманітарне пізнання1
- •Позараціональні види досвіду
- •1. Інтуїтивне знання у повсякденному досвіді,
- •1.1. Чуттєва інтуїція
- •1.2. Емоційна інтуїція (емпатія)
- •1.3. Раціональна (інтелектуальна) інтуїція
- •2. Містичне знання
- •3. Релігійне знання
- •4. Екзистенційно-життєвлаштовуюче знання
- •5. Природа екзистенційних категорій
- •Істина в теорії пізнання
- •1. Аспекти категорії «істина»
- •1.1. Онтологічний аспект
- •1.2. Логіко-семантичний аспект
- •1.3. Ціннісно-екзистенційний аспект
- •2. Гносеологічне розуміння істини і її концепції в історії філософії
- •2.1. Класична (чи кореспондентська) концепція
- •2.2.Апріористська концепція
- •2.3. Когерентна теорія істини
- •2.4. Прагматистська концепція
- •2.5. Конвенціоналістська концепція
- •2.6. Екзистенціалістські концепції
- •3. Істина і форми її інобуття
- •3.1. Процесуалъність істини
- •4. Критерії істини
- •4.1. Практика як критерій істини
- •4.2. Емпіричні критерії істини
- •4.3.Логічні критерії
- •4.4. Специфіковані теоретичні критерії
- •4.5. Краса як критерій істини
- •5. Проблема універсальних критеріїв істини
4. Іманентистські теорії
Іманентистські (від лат. immanens – «властивий», «притаманний») доктрини стверджують, що знання є внутрішньо (іманентно) притаманним свідомості людини у всій своїй істинній повноті або ж, навпаки, у всій своїй суб'єктивній ненадійності, навіть ілюзорності. Пізнавальна діяльність людини має справу не з протиставленими їй світом речей або світом ідей, а з реальністю, що становить сутність її власного буття. Реальною гносеологічною основою іманентистської парадигми є той факт, що будь-які речі й будь-які види досвіду завжди дані нам крізь призму нашої свідомості. З цього факту, однак, можуть бути зроблені різні гносеологічні висновки.
1 Див.: Налимов В.В. Спонтанность сознания. М., 1989.
2 Соловьев B.C. Чтения о богочеловечестве // Соловьев B.C. Соч. В 2 т. Т. 1. М., 1989. С. 48–49.
3 Лосев А.Ф. История античной эстетики. Поздний эллинизм. М., 1980. С. 396–397.
4 Аристотель. Сочинения. В 4 т. Т. 1. М., 1976. С. 79 (987Ь).
391
4.1. Іманентний суб'єктивізм
Ця позиція, котру іноді більш звично позначають терміном «суб'єктивний ідеалізм», у найбільш яскравому вигляді представлена Дж.Берклі. На його думку, все, що ми можемо сприймати у зовнішньому досвіді, – це зміст нашої власної свідомості. У нас немає доступу до речей крім наших суб'єктивних ідей, а, отже, і якої-небудь дійсності, незалежної від нашої свідомості, попросту не існує. «У тому, – пише Дж.Берклі, – що все, що я бачу, чую і сприймаю на дотик, існує, тобто сприймається мною, я так само мало сумніваюся, як і у власному бутті. Але я не бачу, як може свідчення відчуттів бути доказом існування чого-небудь, що не сприймається у відчутті»1. Правда, божественне буття, що передує індивідуальній свідомості та її ідеям, Берклі все-таки змушений визнати, інакше картина світу набуває дивовижного езопового характеру: все, що тільки не існує в бутті – є тільки комплекси моїх індивідуальних відчуттів, включаючи життя інших людей, їхні переживання, факти біографії і т.д. У принципі, як показав Б.Рассел, який уважно аналізував позицію такого крайнього соліпсизму (від лат. solus – «єдиний» + ipse – «сам»), логічно спростувати її практично неможливо – в силу точності вихідного засновку про первинність буття свідомості по відношенню до будь-якого іншого виду буття. Інша справа, що наслідки з неї виходять зовсім неприйнятні в життєво-людському відношенні.2 Більш розумною здається тому інша спроба відштовхнутися від факту фундаментальності буття індивідуальної свідомості.
4.2. Іманентний об'єктивізм3
До нього, з певними застереженнями, можуть бути віднесені погляди таких мислителів, як В.Шуппе, І.Ремке, Дж.Ст.Мілль, Р.Авенаріус. На противагу соліпсизму ця позиція спрямована на те, щоб непізнаване буття звузити до розмірів індивідуальної свідомості, а навпаки, свідомість розширити до розмірів усього пізнаваного буття. Стверджуючи, що протиставлення суб'єктивного об'єктивному в знанні є помилковим, представники іманентного об'єктивізму постулюють, по-перше, наявність деякого цілком об'єктивного змісту в індивідуальній пізнаючій свідомості; по-друге, розглядають весь пізнавальний процес як усвідомлення потенційних змістів свідомості. Звідси знаменита теза іманентів, яка сходить до Дж.Ст.Мілля, що об'єктивно існувати й, відповідно, виступати в ролі можливого об'єкта пізнавального акту - означає бути потенційно сприйманим.
Щоб уникнути докорів у соліпсизмі, ряд представників іманентного об'єктивізму (наприклад В.Шуппе) змушені були вводити уявлення
1 Беркли Дж. Сочинения. М., 1978. С. 188.
2 Рассел Б. Проблемы философии. СПб., 1914. С. 10–13.
3 Цей термін ми запозичаємо з праці С.Л.Франка «Предмет знання», усвідомлюючи його деяку неадекватність.
392
про «загальну свідомість», до якої причетна індивідуальна свідомість і яка слугує для останнього джерелом об'єктивного пізнавального змісту (логічного, математичного, етичного): «У тому, що всякий знаходить у собі, <.. .> деякі сторони можуть належати свідомості взагалі, яку індивід також знаходить тільки в собі, а інші сторони набувають <...> свого особливого вигляду і забарвлення з індивідуальності й належать до її сфери»1. Як переконливо показав свого часу С.Л.Франк у праці «Предмет знання»2, на позиції послідовного іманентного об'єктивізму втриматися неможливо, і його послідовники неминуче рано чи пізно схиляються або до соліпсизму, або до іманентизму платонічного штибу, як це видно у випадку з В.Шуппе, тому що його «свідомість взагалі» цілком може трактуватись як Божественна свідомість.