Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ROZDIL_III.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.53 Mб
Скачать

4. Іманентистські теорії

Іманентистські (від лат. immanens – «властивий», «притаманний») доктрини стверджують, що знання є внутрішньо (іманентно) притаманним свідомості людини у всій своїй істинній повноті або ж, навпаки, у всій своїй суб'єктивній ненадійності, навіть ілюзорності. Пізнавальна діяльність людини має справу не з протиставленими їй світом речей або світом ідей, а з реальністю, що становить сутність її власного буття. Реальною гносеологічною основою іманентистської парадигми є той факт, що будь-які речі й будь-які види досвіду завжди дані нам крізь призму нашої свідомості. З цього факту, однак, можуть бути зроблені різні гносеологічні висновки.

1 Див.: Налимов В.В. Спонтанность сознания. М., 1989.

2 Соловьев B.C. Чтения о богочеловечестве // Соловьев B.C. Соч. В 2 т. Т. 1. М., 1989. С. 48–49.

3 Лосев А.Ф. История античной эстетики. Поздний эллинизм. М., 1980. С. 396–397.

4 Аристотель. Сочинения. В 4 т. Т. 1. М., 1976. С. 79 (987Ь).

391

4.1. Іманентний суб'єктивізм

Ця позиція, котру іноді більш звично позначають терміном «суб'єктивний ідеалізм», у найбільш яскравому вигляді представлена Дж.Берклі. На його думку, все, що ми можемо сприймати у зовнішньому досвіді, – це зміст нашої власної свідомості. У нас немає доступу до речей крім наших суб'єктивних ідей, а, отже, і якої-небудь дійсності, незалежної від нашої свідомості, попросту не існує. «У тому, – пише Дж.Берклі, – що все, що я бачу, чую і сприймаю на дотик, існує, тобто сприймається мною, я так само мало сумніваюся, як і у власному бутті. Але я не бачу, як може свідчення відчуттів бути доказом існування чого-небудь, що не сприймається у відчутті»1. Правда, божественне буття, що передує індивідуальній свідомості та її ідеям, Берклі все-таки змушений визнати, інакше картина світу набуває дивовижного езопового характеру: все, що тільки не існує в бутті – є тільки комплекси моїх індивідуальних відчуттів, включаючи життя інших людей, їхні переживання, факти біографії і т.д. У принципі, як показав Б.Рассел, який уважно аналізував позицію такого крайнього соліпсизму (від лат. solus – «єдиний» + ipse – «сам»), логічно спростувати її практично неможливо – в силу точності вихідного засновку про первинність буття свідомості по відношенню до будь-якого іншого виду буття. Інша справа, що наслідки з неї виходять зовсім неприйнятні в життєво-людському відношенні.2 Більш розумною здається тому інша спроба відштовхнутися від факту фундаментальності буття індивідуальної свідомості.

4.2. Іманентний об'єктивізм3

До нього, з певними застереженнями, можуть бути віднесені погляди таких мислителів, як В.Шуппе, І.Ремке, Дж.Ст.Мілль, Р.Авенаріус. На противагу соліпсизму ця позиція спрямована на те, щоб непізнаване буття звузити до розмірів індивідуальної свідомості, а навпаки, свідомість розширити до розмірів усього пізнаваного буття. Стверджуючи, що протиставлення суб'єктивного об'єктивному в знанні є помилковим, представники іманентного об'єктивізму постулюють, по-перше, наявність деякого цілком об'єктивного змісту в індивідуальній пізнаючій свідомості; по-друге, розглядають весь пізнавальний процес як усвідомлення потенційних змістів свідомості. Звідси знаменита теза іманентів, яка сходить до Дж.Ст.Мілля, що об'єктивно існувати й, відповідно, виступати в ролі можливого об'єкта пізнавального акту - означає бути потенційно сприйманим.

Щоб уникнути докорів у соліпсизмі, ряд представників іманентного об'єктивізму (наприклад В.Шуппе) змушені були вводити уявлення

1 Беркли Дж. Сочинения. М., 1978. С. 188.

2 Рассел Б. Проблемы философии. СПб., 1914. С. 10–13.

3 Цей термін ми запозичаємо з праці С.Л.Франка «Предмет знання», усвідомлюючи його деяку неадекватність.

392

про «загальну свідомість», до якої причетна індивідуальна свідомість і яка слугує для останнього джерелом об'єктивного пізнавального змісту (логічного, математичного, етичного): «У тому, що всякий знаходить у собі, <.. .> деякі сторони можуть належати свідомості взагалі, яку індивід також знаходить тільки в собі, а інші сторони набувають <...> свого особливого вигляду і забарвлення з індивідуальності й належать до її сфери»1. Як переконливо показав свого часу С.Л.Франк у праці «Предмет знання»2, на позиції послідовного іманентного об'єктивізму втриматися неможливо, і його послідовники неминуче рано чи пізно схиляються або до соліпсизму, або до іманентизму платонічного штибу, як це видно у випадку з В.Шуппе, тому що його «свідомість взагалі» цілком може трактуватись як Божественна свідомість.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]