4.3. Ціннісно-гуманітарне пізнання1

Ми будемо дотримуватися гранично широкого тлумачення гуманітарного раціонального пізнання, котре включає в себе не тільки гуманітарні науки (історію, культурологію, літературознавство, моралезнавство, мистецтвознавство)³, а й мистецтво (літературу, театр, малярство і т.д.). Для їх об'єднання є серйозні резони, хоча, безсумнівно, є й відмінності. Спочатку ми зупинимося на подібних рисах.

1. Об'єктом гуманітарного пізнання є не закономірності природи чи суспільного життя (як у природознавстві й у суспільних науках) і не абстрактні ідеальні об'єкти у вигляді чисел або логічних відношень (як у логіці й математиці), а власне людські (гуманітарні) смисли і ціннісні уявлення, що знаходяться в «символічному тілі» культури⁴. Та сама предметність може бути об'єктом і гуманітарного пізнання, й об'єктом наук логіко-поняттєвого циклу, і технічних наук. Так, для культуролога собор Паризької Богоматері - архітектурна споруда, що блискуче втілила дух середньовіччя. В архітектурній своєрідності собору органічно художньо втілилися цінності й ідеали середньовічної людини. Для інженера той же собор буде становити чисто конструктивний інтерес - як розподілене навантаження на різні балки, як улаштовані арки і т.ін.? Для хіміка може виявитися цікавим хімічний склад фарб, використаних при обробці вітражів і т.ін.

¹ Дильтей В. Введение в науки о духе // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX–XX вв. Трактаты, статьи, эссе. М., 1987. С. 114.

² У нашій літературі докладний аналіз гуманітарного пізнання, включаючи історичний нарис його розвитку, можна знайти у праці: Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание. М., 1991.

³ Не плутати із суспільствознавчими дисциплінами, про що мова йшла вище!

⁴ До речі, графічно взаємини між усіма видами раціонального знання зручно зобразити у вигляді чотиригранної піраміди, де чотирьом граням відповідають логіко-математичні, природничі, суспільні та гуманітарні науки. Вершину піраміди знань утілює філософія, а її основу утворюють історія та психологія, які мають відношення до усіх інших наук і утворюють їх антропологічний фундамент.

496

2. Тут пізнання невіддільне від творчості й має на увазі співтворчість творця й реципієнта. Пізнає і творить не тільки художник, історик або культуролог, але читач і глядач стають співтворцями при сприйнятті їхніх творів. Звідси випливає неусувність індивідуально-суб'єктивного складника з тканини гуманітарного раціонального пізнання. Безособова компонента знання тут може бути зведена до мінімуму.

3. Гуманітарні смисли шаруваті й текучі, а адекватна мова гуманітарного раціонального пізнання – це мова метафор, символів і притч. Логічне міркування в поняттях, категорійна рефлексія тут, звичайно ж, мають місце (особливо в гуманітарних науках), але ніколи не набувають самодостатнього значення. У діяльності будь-якого історика й літературознавця, не кажучи вже про творчі акти художника, завжди величезну роль відіграють фантазія, уява й інтуїтивне схоплювання предмета.

4. Головний метод гуманітарного раціонального пізнання – метод розуміння (інтерпретації) смислів, а не пояснення явищ. Звідси така увага в гуманітарних науках до герменевтичної проблематики, та й філософська герменевтика веде свій початок від гуманітарних наук. Метою гуманітарного пізнання і творчості виявляється прагнення до найбільш ємного й переконливого вираження своїх, а також глибокого та оригінального розуміння чужих смислів, вкладених в історичний або художній текст, картину або танець. Геніальний творець - той, хто створив річ, «смислове поле» якої глибше від його власного задуму і яке інтерпретується наступними поколіннями щораз по-новому. Талановитий же реципієнт гуманітарних символів і текстів - той, хто вичитав їхні смисли глибше і тонше, ніж інші пізнаючі «Я».

5. Гуманітарне пізнання іманентно діалогічне, як показав М.М.Бахтін. Творець і реципієнт завжди ведуть між собою діалог, що розгортається в історичному часі та йде у нескінченність¹.

Разом із тим між мистецтвом і гуманітарними науками в межах єдиної раціональності гуманітарного пізнання існують і серйозні відмінності, в силу чого мистецтво й може бути виділене в самостійний вид знання, що тяжіє до позараціональних форм.

По-перше, гуманітарні науки зорієнтовані на стандарти науковості та раціональності письмового тексту. В усталеній формі їх знання повинні бути інтерсуб᾽єктивно виражені й дискурсивно обґрунтовані. Така вимога наукового співтовариства, хоча в процесі одержання історичного, культурологічного чи мистецтвознавчого знання вчений-гуманітарій тяжіє до методів мистецтва. Неможливо представити історика (рівня Тарле, Манфреда чи Броделя) без дару уяви, а культуролога рівня Гейзінги без дару інтуїції та здатності вживання в історичний контекст.

По-друге, у мистецтві та в його сприйнятті величезну роль відіграють емоція та експресія. Тут смисли насамперед суб'єктивно переживаються, а тільки потім раціонально осмислюються, якщо це взагалі виявляється можливим.

¹ Див. про діалогічність у науці та філософії в кн.: Миронов В.В. Образы науки в современной культуре и философии. М., 1997.

497

У гуманітарних же науках переважає орієнтація на розуміння та вираження загальнозначущих гуманітарних цінностей і смислів. «Війну і мир» літературознавець і простий читач прочитують по-різному. Фахівець, який, безсумнівно, має бути і талановитим читачем, все-таки зобов'язаний стримувати свою суб'єктивність і посильно аргументувати в тексті свою теоретичну позицію.

Підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що в мистецтві переважає творче пізнання, а в гуманітарних науках – пізнаюча творчість; завдання мистецтва - виразити й пережити пізнавані смисли, у гуманітарних науках - пізнати виражені та пережиті смисли.

Якщо представити мистецтво і науку у вигляді двох частково пересічних кіл, то гуманітарні науки саме потраплять у сферу їхнього взаємного перетинання. Однак ми маємо всі підстави віднести гуманітарні науки разом із мистецтвом усе-таки до єдиної гуманітарної раціональності з тієї причини, що вона пронизана ціннісними уявленнями, а ще точніше – структурована ціннісними категоріями.

Справді, ще В.Дільтей зазначив, що «життя (в даному контексті мається на увазі духовне життя. – Прим. авт.) у своїй своєрідності осягається за допомогою категорій, які чужі пізнанню природи»¹. Однак у самого В.Дільтея розробка ціннісного категорійного апарату не набула якоїсь систематичної форми. Більш докладний аналіз ціннісних категорій даний у працях М.Шелера. Відзначимо його позитивні результати.

По-перше, німецький мислитель відносить до духовних категорій гранично протилежні ціннісні модальності, що характеризують етичну, естетичну та соціальну творчість людини.

По-друге, він підкреслює, що існують два основних відношення між ціннісними категоріями - жорсткої опозиції («позитивне - негативне») і надання переваги («вище - нижче»).

По-третє, критикуючи раціоналізм і формалізм у розумінні ціннісного буття людини, М.Шелер наполягає на принциповій ролі безпосередньо-інтуїтивного розсуду і смислового переживання цінностей.

По-четверте, він абсолютно справедливо доводить, що, наприклад, у кантівській етичній доктрині змішані три досить різних феномени: філософська етика, морально-освічена свідомість і реальна моральна поведінка².

Розвиваючи цю останню думку Шелера, можна констатувати: ціннісні категорії (категорії Духу) мають стосунок передусім до сфери гуманітарної культурної творчості та пізнання, тому що унікальні вчинки і образ конкретної особистості визначаються іншими категорійними модальностями, хоча й тісно пов'язаними з категоріями Духу, але при цьому такими, що мають свою екзистенційну специфіку. На природі екзистенційних категорій ми докладно зупинимося в межах наступної лекції. Що стосується логічної рефлексії (в аксіології, етиці, естетиці, соціальній філософії) над ціннісними аспектами буття та змістом ціннісних категорій, то вона винятково важлива, але ніколи не в змозі повністю охопити і тим більше замінити живу ціннісно-культурну

¹ Дильтей В. Категории жизни // Вопр. философии. 1995. № 10. С. 132.

² Шелер М. Избранные произведения. М., 1994. С. 287.

498

творчість і розуміння людини. Причина подібного скепсису стосовно можливостей філософської рефлексії в сфері цінностей стане ясною трохи нижче. А поки відповімо послідовно на три питання: 1) «які конкретно категорії можуть бути віднесені до ціннісних?»; 2) «які їхні функції в гуманітарній творчості?»; 3) «які їхні власні атрибути, що дозволяють ці функції виконувати?»

До категорій Духу можуть бути віднесені такі граничні етико-естетичні та соціальні полярності, як добро – зло; прекрасне – потворне; справедливе – несправедливе; любов – ненависть; піднесене – низинне; правда – обман; свобода – свавілля (сваволя); служіння – рабське прислуговування; влада – панування й т.д. Відразу звернімо увагу на труднощі виділення ціннісно-категорійних опозицій, тому що вони часто змішуються й одна з одною, і з логічними категоріями. Так, свободу здавна протиставляють необхідності чи рабству, що неточно, тому що логічній категорії необхідності (доконечності) протистоїть логічна ж категорія випадковості; а ціннісній категорії рабства як пасивній смиренності із зовнішньою сваволею протистоїть категорія служіння як вільне діяння в ім'я вищих ідеалів. На жаль, шляхетне служіння і рабське прислуговування часто абсолютно невірно ототожнюють. Така ж спокуса ототожнення існує у зв'язку з опозицією «володарювання - панування», хоча справжня влада завжди жертовна і позбавлена егоїзму, в той час як панування націлене на задоволення власних низинних прагнень. У правильно виділених ціннісних категоріальних парах завжди присутня чітко виражена асиметрія «низу й верху», ціннісного «неба» і антиціннісного «дна».

При цьому в межах власне гносеологічної проблематики нас не цікавить, які походження та природа подібних ціннісних смислових полюсів. Ця проблематика повинна обговорюватись у межах аксіології (чим ми і займемося в останньому розділі наших лекцій) як самостійного розділу метафізики так само, як і проблеми існування ціннісних абсолютів, історичної динаміки цінностей і специфіки їхнього національного тлумачення. Конкретні ж ціннісні категорії, наприклад, «добро», «свобода» чи «правда», розбираються в межах філософської етики, естетики, соціальної філософії і т.д.

Відзначимо особливу інтегративну роль категорії «правда» серед усіх категорій Духу, тому що вона, по-перше, має відношення до всіх складників гуманітарного пізнання і творчості (ми говоримо про «художню правду», «моральну правду», соціальне «царство правди», історичну правду і т.д.), тобто постає найважливішим регулятивом ціннісного буття, і, по-друге, є зримою взаємодоповнюючою протилежністю центральної категорії логіко-поняттєвої сфери свідомості - «істини».

Категорії Духу, пов'язані з полярними ціннісними смислами, не слід також плутати з інструментальними категоріями конкретних наук про дух: мистецтвознавчими (форма - зміст, трагічне - комічне, стиль, жанр і т.д.), моралезнавчими (звичай, моральний вибір, заповідь, моральна традиція і т.д.), суспільствознавчими (право, соціальна верства і т.д.). Інструментальні категорій є лише засобами логіко-поняттєвого аналізу тих або тих гуманітарних сфер знання і творчості.

499

Тепер коротенько торкнемося основних функцій ціннісних категорій.

По-перше, вони задають не простір можливих раціональних смислів, а скоріше систему «вертикальних осей», де взаємодія граничних ціннісних полюсів (у модальності «позитив - негатив» і «більш цінне - менш цінне») визначає ту чи ту конфігурацію витворюваних (і сприйманих) конкретних гуманітарних образів і смислів. Людина щось творить, розуміє та оцінює завжди крізь призму ціннісних опозицій: «добре - погане»; «прекрасне - потворне», «вільне - рабське», «справедливе - несправедливе» і т.д.

По-друге, ціннісні категорії визначають творче цілепокладання особистості, тобто не тільки її оцінки, а й гуманітарні ідеали, до реалізації яких вона прагне. Ідеально-модельні уявлення про прекрасне, справедливе, добре і т.д. завжди мають на увазі їхнє творче втілення.

Підсумовуючи, можна сказати, що наявність системи ціннісних категорій фундирує креативно-інтерпретаційну, оцінну та цільову діяльність у світі гуманітарних смислів. Ціннісні категорії мають виразну специфіку порівняно з логічними категоріями.

По-перше, їх зміст не є тільки мислимим, тим більше раціонально мислимим. Він містить у собі образно-метафоричні та емоційно-особистісні шари, що має на увазі наявність інтуїтивно пережитої й ніколи до кінця не раціоналізованой компоненти. Звідси випливає обмеженість будь-яких філософських раціоналізацій з приводу ціннісних форм пізнання і творчості.

По-друге, категорії Духу не є саморефлексивними, тобто їхнє заперечення не утверджує їх же, а навпаки, утверджує протилежну категорію. Так, абсолютне заперечення добра є абсолютним утвердженням зла, заперечення досконалості означає утвердження ущербності й т.д.

По-третє, полярні категорії Духу не є взаєморефлексивними. Доведення добра до своєї найвищої точки - до самопожертви - не обертається утвердженням зла; послідовне проведення принципу соборного єднання людей не перетворюється в розбрат; неухильне проходження шляхом морального обов'язку і честі ніколи не приведе до безчестя й розгулу низинних схильностей. Коротко кажучи, на відміну від сугубо симетричних і рівноправних протилежних категорій логічного категорії Духу чітко асиметричні, тому що бінарно ціннісно навантажені, втілюючи духовний «верх» і антидуховний «низ».

Між ними неможлива ціннісна інверсія. Це твердження, природно, не означає, що та сама ціннісна категорія (наприклад добро) не може наповнюватися різним, часом протилежним змістом у різні історичні епохи й у різних народів. Мова йде про те, що здорова ціннісна свідомість (і особистості, і соціальної групи, і цілого народу) завжди чітко протиставляє ціннісне «небо» ціннісному «дну» і завжди чинить опір руйнівним спробам їхнього сатанинського змішання. Недарма в християнській традиції говорять, що диявол живе вивертанням світу навиворіт.

По-четверте, системно-рефлексивні лише ціннісні категорії «верху» (краса – добро – служіння – правда) і, відповідно, категорії «низу»

500

(зло - рабство - потворне - неправда). Звідси випливає поняття ціннісного ідеалу, що інтегрально втілює в наочно-символічній формі ті чи ті базові взаєморефлексивні смисли категорій ціннісного «неба». Це може бути художній шедевр, моральний еталон, харизматичний соціальний лідер. Іноді ідеал гармонійно синтезує всі фундаментальні ціннісні смисли. Такий ідеал Ісуса Христа в християнській традиції: він особистісно втілює і добро, і справедливість, і красу, і жертовне служіння.

По-п'яте, і, можливо, це є головним: відповідно до логічних категорій однаково раціонально мислять; але відповідно до категорій Духу завжди своєрідно розуміють, оцінюють і творять, тобто самостійно і вільно прокладають ціннісно-гуманітарні лінії свого існування в культурі.

Очевидно, що ціннісні та логічні категорії, а отже, гуманітарний і поняттєвий різновиди раціонального пізнання є не ворожими один одному, а взаємодоповнюючими і корелятивними іпостасями буття нашої пізнавальної діяльності, а найчастіше їх буває і зовсім неможливо розвести. Їхня взаємодія забезпечує багатомірне бачення людиною світу й самої себе.

Враховуючи, що вище ми прямо пов'язали свідомість людини з феноменом знання, то не дивно, що гносеологічні категорії, які цілісно й раціонально описують пізнавальний процес, синтезують у собі риси і логічних, і ціннісних категорій, посідаючи ніби проміжне місце між ними. Так, ряд гносеологічних категорійних пар не має властивості взаєморефлексивності, що властиво всім логічним категоріям. Наприклад, твердження «все пізнання інтуїтивне» не приводить до утвердження дискурсивного пізнання (і навпаки). Крім того, ряд гносеологічних категорій, що дозволяють раціонально і дискурсивно осмислювати пізнавальний процес у цілому, все ж при своєму змістовному і конкретному тлумаченні мають на увазі можливість апеляції до особистісного досвіду і внутрішніх переживань. Це стосується таких категорій, як «безпосереднє», «містичне переживання», «іманентне» і т.д.

Тут проявляється надзвичайно важливий і складний момент, пов'язаний з філософським осмисленням пізнавального процесу: знання, яким володіє і користується людина, може мати і позараціональну природу, тобто, строго кажучи, не покриватися повністю ніякими раціональними категоріальними смислами. Однак значення гносеологічних категорій у тому й полягає, що, не намагаючись відповісти прямо і вичерпно на питання «що конкретно являє собою той або той тип позараціонального досвіду?», вони дозволяють більш-менш систематично прояснити його умови, цілі та межі. Іншими словами, гносеологія здатна цілком раціонально і послідовно відповістити на запитання: «як можливі позараціональні види знання?». До такого аналізу ми тепер і приступаємо.

501

ЛЕКЦІЯ 26.