3. Річ, властивість, відношення

Поняття «річ» з'являється досить рано в людській культурі, коли людина починає відокремлювати саму себе, свою свідомість від оточуючої дійсності. Усвідомлення самого себе як особливого «Я» дозволяє все те, що перебуває за межами мого «Я» розглядати як щось зовнішнє, тобто як «річ». Отже, річ споконвічно розуміється як щось таке, що стоїть поза свідомістю, відособлене й ізольоване. Можна в принципі погодитися з таким інтуїтивним визначенням: річ - це окремий

¹ Наш аналіз ключових ходів онтологічної думки досить близький до тієї моделі існування різних філософських систем, яку розгортає у своїй системній філософії Ю.А.Урманцев. Див.: Урманцев Ю.А. Системная философия (пять этюдов) // Вестн. МГУ. Сер. 7. Философия. 1999. № 5.

203

предмет, який має відносну незалежність й стійкість існування¹.

В історії філософії поняття речі було чітко сформульоване Аристотелем, який говорив про те, що річ - це те, що має ознаки і самостійно існує в просторі та часі, але саме не може бути нічиєю ознакою. Однією з найбільш глибоких і цікавих була позиція І.Канта, який вводить поняття «річ-у-собі», що означає, що ми пізнаємо лише ті характеристики речі, які нам доступні в явищі. Отже, сутність речі пізнавана лише відносно, через розуміння нами її властивостей, кожна з яких пов'язана із сутністю речі як такої. Або, як глибоко зазначав Гегель, «сутність являється, а явище суттєве».

Виокремленість речі в бутті пов'язана з тим, що вона вирізняється власними якісними та кількісними характеристиками. Якість є такою визначеністю речі, втрачаючи яку, річ перестає існувати, переходячи з буття в небуття. Кількісні ж характеристики речі можуть до певної міри змінюватись, але сама річ при цьому зберігає свою якісну визначеність. При цьому будь-яка річ взаємопов᾽язана із сукупністю інших речей, тобто є елементом більшої системи, тією чи тією мірою набуваючи й так званих «системних якостей».

В історії науки і філософії тривалий час річ ототожнювалася із властивістю речовинності (або тілесності), що в рамках фізики означало просто властивість мати масу спокою. І відповідно матерія ототожнювалася з речовиною, що обмежувало сферу застосування даної категорії тільки рамками природного світу. Однак виявилося, що ця категорія ефективно працює й при аналізі соціальних явищ, фіксуючи певний тип стосунків між людьми, які можуть набувати характеру уречевлення. Наприклад, створений мною предмет є упредметненою сутністю моєї праці, тобто в остаточному підсумку витратою часу, вилученого з мого життя. Отже, в речі я знаходжу власну відчужену й упредметнену сутність. Неважко бачити, що тут феномен уречевлення сутнісних сил людини збігається з переходом буття в своє інобуття.

У світі людської культури ми зіштовхуємося з особливим родом речей, які несуть ідеально-інформаційний зміст, тобто їхнє тіло виражає щось із цією тілесністю пов'язане, але разом з тим і відмінне. Так, гроші - це не просто папір з фарбою, а загальний еквівалент вартості, наочно-тілесне втілення ідеальної властивості порівнювати різні товари, завдяки чому тільки й можливий безперебійний ринковий рух товарів і послуг. Книга - це теж начебто матеріальна річ, але за її буквами й папером стоїть світ людських ідеальних смислів, які підлягають, як ми вже описували цей процес вище, творчій інтерпретації іншою свідомістю.

Така річ, створена людиною і включена у світ людського спілкування та спільної діяльності, має назву символу чи знака в дуже широкому розумінні. Весь світ людської культури можна зрозуміти як створений нами

¹ Философский энциклопедический словарь. М., 1983. С. 80.

204

світ речей-символів, які наділені ідеальними смислами і мають ідеальну функціональну напередзаданість. Навіть проста столова ложка є символом культури, сутність якої незвідна до її зовнішньої форми і металу, з якого вона виготовлена, тому що створено ложку для того, щоб з її допомогою люди могли їсти. Тілесна форма ложки - усього лише матеріальний носій цієї найважливішої її функціональної властивості. У такій подвійності речей-символів культури, однаковою мірою і ідеальних і матеріальних, укорінена онтологічна спокуса побачити подібну ідеальну складову й за речами природного світу, постулювавши, подібно до Гегеля, що вся природа - не що інше, як символічне виявлення Абсолютної Ідеї, а мета науки - «ідеалізація природи», тобто пізнання цього прихованого за матеріальними явищами та процесами їхнього сутнісного ідеального змісту.

З позицій же матеріалізму природний світ складається з окремих речей, що поєднуються матеріальними законами і причинами в єдину систему. Тут немає місця для Бога і незалежних ідеальних сутностей. Відповідно в рамках матеріалізму виникає спокуса іншого роду: спробувати трактувати всі ідеальні структури в суспільстві та у свідомості людини винятково як вторинні функціональні утвори, похідні від матеріальних процесів і взаємодій.

Навряд чи обидва подібні крайні підходи можуть уважатися задовільними, про що в нас ще піде мова в розділі III лекційного курсу, коли ми будемо говорити про природу ідеального.

Однак повернімося до осмислення феномена речі. Всі речі у світі (не важливо, чи відносяться вони до світу природи чи до світу культури) хоча й відособлені одна від одної, але, як ми вже відзначили, перебувають у постійній взаємодії, що проявляється в їхніх властивостях. Саме взаємодія визначає властивості об'єктів. Якщо гіпотетично припустити, що взаємодії нема, то річ стає недоступною для пізнання, вона ніяк не виявиться. Тут можна навіть говорити про природне небуття речі та культурне небуття символу.

Та сама річ може реалізувати у взаємодії різні властивості. У цьому розумінні можна погодитися з Кантом, що властивості речі нескінченні й нам доступна лише частина їх. Інша справа, що звідси можна зробити висновок як про принципову й абсолютну неприступність об'єктивних властивостей речі, так і про їхню часову нереалізованість (відносну неприступність). Отже, властивості речі реалізуються в межах певної взаємодії її з іншими речами.

Звідси можна дійти важливого онтологічного висновку про те, що буття поряд з іншими характеристиками є системою взаємодіючих речей. Отже, зв'язок – це взаємозумовленість існування явищ, розділених просторовими або часовими характеристиками. Пізнання людиною речі є пізнання властивостей самої цієї речі, але котрі, у свою чергу, зумовлені тими системами зв'язків, в які річ об'єктивно включена й котрі нами досліджуються в даний момент часу.

Зв'язки можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішній зв'язок - це структура предмета, тобто сукупність його внутрішніх зв'язків. Він забезпечує його

205

виокремленість, цілісність і стійкість, тобто якість. Але оскільки предмет або річ не перебувають у вакуумі, то вони зазнають впливів з боку інших предметів або речей. Відповідно внутрішня структура залежить від зовнішніх впливів і може змінюватися під їхнім прямим впливом (пристосовуватись у біологічних системах, піддаватися механічному руйнуванню й т.д.).

Саме визначення речі зазнало значної еволюції і йшло по шляху наростання його абстрактності: від поняття речі як зовнішнього тіла чи предмета, через аристотелівське поняття самостійності існування, до поділу його на семантичне (або символічне), онтологічне й гносеологічне визначення. В онтологічному плані річ - це будь-який носій ознак. У гносеологічному - будь-який об'єкт думки. У семантичному - щось, що може бути позначене чи назване, тобто має ідеально-інформаційний вимір.

Однак одночасно з цим ішов і процес конкретизації поняття речі. Постало завдання уточнення ознак речі, які на абстрактному рівні розумілись інтуїтивно. Всім речам властиві деякі загальні ознаки, які відображаються в таких категоріях, як «якість і кількість», «сутність і явище», «загальне й одиничне» і т.д. І тут важливо розуміти, як серед ознак речі розрізнити властивість і відношення. За Аристотелем, властивістю називається окрема ознака, що належить одному носію. Відношенням називається окрема ознака, що належить декільком носіям. Отже, відношення немовби пов'язує всі речі за яким-небудь типом відношення, а властивість, навпаки, їх відокремлює, виділяючи з інших речей.

Отже, природні речі являють собою матеріальні утвори, включені у відносно стійкі системи руху. Речі завдяки такому руху впливають одна на одну. Взаємодія речей породжує в них ряд нових властивостей і водночас виявляє відносну самостійність речей. Так само і символи культури як ідеально-матеріальні утвори завжди включені в систему людських стосунків, проявляючи тільки в цьому процесі свої іманентні якості і тільки в ньому знаходячи нові системні властивості. Так, ложка є ложкою, тільки якщо використовується за своїм прямим функціональним призначенням. Срібна царська ложка в музейній вітрині - виняток із правила. Тільки читаний текст є текстом у власному розумінні слова, коли у свідомості того, хто читає знаходять своє справжнє буття ідеальні змісти, які стоять за текстом. Одночасно текст, який читається і розуміється, вже інший, ніж він був до прочитання.

Підсумовуючи наш аналіз поняття речі, виділимо ще один проблемний шар, пов'язаний з людським ставленням до речей. Правий був, очевидно, М.Гайдеггер, говорячи, що людина дає позначитися, виявитися речам, допомагає їм вступити в коло буття та здобути голос, який вони ніколи б не здобули, не стикнувшись із живою стихією її свідомості. Людина не тільки породжує речі актами своєї матеріальної діяльності й не тільки дає життя мовчазним до того текстам, партитурам опер і мальовничим полотнам, а й робить явною «німотствуючу оповідь» речей природи, коли «небо починає дихати восени», місяць запалює в нас над головою «сині свічі зірок», а немовби пересічний

206

гірський пейзаж набуває найглибшого смислу, живої повноти і краси буття. Він ніби включається у світ значущих і важливих людських речей. Ось рядки Лі Бо - великого китайського поета епохи Тан, які дуже точно передають суть подібного ставлення до світу:

Стаями птицы

взмывают, уносятся прочь,

Сирая тучка

растворяется, тает.

Смотреть друг на друга

вовек нам не надоест –

Мне и вот этой

высокой горе Цзинтиншанъ.¹

Таке позаутилітарне і творче ставлення до речей навколишнього світу набуває особливого значення в умовах усе більш обволікаючого нас технічного світу речей і символів, де перед людиною відкриваються й гігантські можливості володіти та управляти речами, але водночас усе більш зримо постає небезпека втратити якісь найважливіші риси власне людського буття.

¹ Постоянство пути: Избр. тайские стихотворения / В пер. В.М. Алексеева. СПб., 2003. С. 139.

207

ЛЕКЦІЯ 10.