- •ОнтологІя
- •Базові категорії онтології
- •1. Категорія буття.
- •2. Субстанція і ключові ходи
- •3. Річ, властивість, відношення
- •Структурна організація буття
- •1. Співвідношення частини і цілого:
- •2. Розмаїтість структурних рівнів буття
- •3. Моделі єдності світу
- •Некласичні онтології другої половини XIX - XX століття: ієрархічні моделі буття
- •1. Криза класичних онтологічних моделей
- •2. Вчення про форми руху матерії
- •3. Шари буття м.Гартмана
- •1. Антропологічні версії онтології XX століття
- •2. Фундаментальна онтологія м.Гайдеггера
- •3. Інтегральні онтологічні моделі.
- •Рух як атрибут буття
- •1. Проблема руху в історії філософії
- •2. Діалектика і метафізика.
- •3. Рух і розвиток. Проблема прогресу
- •4. Основні моделі розвитку
- •Діалектика буття: розвиток і закони діалектики
- •1. Розвиток і детермінізм
- •2. Закони діалектики: матеріалізм чи ідеалізм?
- •3. Закон заперечення заперечення
- •4. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •5. Закон взаємодії протилежностей
- •Діалектика буття: розвиток, порядок, свобода
- •1. Принцип детермінізму.
- •2. Основні детермінаційні зв'язки
- •3. Категорії детермінізму
- •4. Сутність і грані свободи
- •5. Досвід діалектичного визначення:
- •6. Буттєві виміри свободи
- •6.1. Етичний вимір свободи
- •6.2. Пізнавальний аспект свободи
- •6.3. Екзистенціальний вимір свободи
- •6.4. Політична грань свободи
- •6.5. Економічні аспекти свободи
- •Простір і час
- •1. Становлення уявлень про простір і час
- •2. Основні парадигми тлумачення
- •Розмаїтість просторово- часових рівнів буття
- •1. Соціокультурне сприйняття часу й простору
- •2. «Нефізичні» уявлення про час
- •3. Духовно-екзистенціальний
6. Буттєві виміри свободи
6.1. Етичний вимір свободи
Людина, начебто й не підриваючи в цілому основи свого природного, соціального та індивідуального буття, може заперечувати попередню доцільність винятково заради задоволення власних тілесних прагнень або у своєкорисливих, приватних інтересах.
Так, споживач (ненажера-сластолюбець, ледар, розпусник або міщанин, який загруз у погоні за речами) рабськи приносить життя свого духу в жертву нижчим плотським потягам. Егоїст свідомо чи несвідомо задовольняє свої примхи і досягає своїх корисливих цілей за рахунок свободи й інтересів інших людей. Волюнтарист, про що ми писали трохи вище, приносить у жертву своєму жаданню влади не тільки свободу і гідність, але часто й життя інших людей. Але чи має життя споживача, егоїста і властолюбця якесь відношення до
317
справжньої свободи? Очевидно, ні. Всі вони - раби, маріонетки своїх низьких пристрастей і егоїстичних прагнень. Із цього прикладу стає ясним таке.
Справжня свобода завжди має етичний вимір і має на увазі доцільне заперечення насамперед власних низьких пристрастей і імпульсів. Вона несумісна з розбещеністю й егоїзмом. Навпаки, по-справжньому вільна людина завжди має уявлення про справжню ієрархію цінностей, ніколи не підпорядковує духовне тілесному, а свої особисті інтереси не задовольняє за рахунок суспільства. Свобода невіддільна від поняття загального добра. До речі, справжні особисті інтереси ніколи за рахунок інтересів суспільних і не можуть задовольнятися - це найбільш зримий критерій хибних цілей і цінностей індивіда. І навпаки: істинні суспільні інтереси ніколи не можуть задовольнятися за рахунок свободи й гідності окремої особистості.
Отже, можна конкретизувати дане вище визначення: справжня свобода є раціональним запереченням попередньої доцільності в ім'я суспільно значимих цілей.
Тільки ті дії, які не зазіхають на чужі свободу й гідність, а навпаки, сприяють (або принаймні не завдають шкоди) благу й особистому вдосконаленню інших членів суспільства, можна назвати справді вільними. Це може бути економічна, політична чи яка-небудь інша діяльність, цілі якої задовольняють раціональні матеріальні й соціальні потреби людей, а також їхні духовні потреби.
При цьому вільним ніяк не можна назвати спекулянта-фінансиста чи підприємця, заклопотаного збагаченням будь-якими засобами і готового всучити покупцеві будь-який непридатний товар. Не можна також назвати вільними й тих, чиє виробництво (нехай і найбільш високоякісне) задовольняє іраціонально-руйнівні (типу паління) чи порочні потреби (типу видання порнографічної продукції); як не можна назвати вільним політика-брехуна, який не гребує ніякою неправдою, щоб піднятись і втриматись на верхівці політичної авансцени, або політика-лобіста, який видає інтереси приватної фірми чи окремого відомства1 за загальнонародні. Не має ніякого відношення до свободи і журналіст, який виправдує чи поетизує людські пороки, а також види діяльності, їх задовольняючі.
Свобода абсолютно несумісна з аморальністю: неправдою, користю, розгулом тілесної хтивості, властолюбством і егоїзмом у всіх його проявах.
З іншого боку, якщо розуміти «суспільно значимі цілі» в найширшому значенні, то вільною варто визнати людину, котра займається особистим самовихованням і моральним удосконаленням. Перемога над собою, заперечення своїх слабостей, егоїзму, неуцтва є завжди суспільно значимими, а аж ніяк не індивідуалістичні дії. Життя такої людини може стати зразком для творчого життєустрою інших людей, особливо для тих, які тільки вступають у життя. Хіба доля видатних подвижників духу - діячів
1 На кшталт міністерства з атомної енергетики, яке додумалося ввозити в Росію за гроші чуже відпрацьоване ядерне паливо.
318
релігії, мистецтва, науки - не являють собою надихаючий приклад мужнього сходження по спіралі духовного та морального вдосконалення? Про це ми ще докладно поговоримо в аксіологічному розділі роботи.
Не потакання тілесним примхам, а духовна перемога над своєю нижчою природою, не егоїстична сваволя й користь, а відповідальне служіння загальному добру – такі атрибути свободи у найвищому розумінні цього слова. Тому-то свобода і є не розкішшю, а важким тягарем для особистості, як справедливо підкреслюють екзистенціалісти. Вона завойовується важкою працею, часом у стражданнях і випробуваннях, і ніколи не дається людині просто так. Про свободу легко говорити, але бути по-справжньому вільною людиною дуже важко. Звідси випливає ще одна – пізнавальна – грань свободи.