2.2 Державне забезпечення безпеки працівників прокуратури

У ст. 6 Стандартів професійної відповідальності, основних прав і обов’язків прокурорів (МАП 1999 рік) зазначається: для забезпечення вільного та незалежного виконання своїх професійних обов'язків згідно з даними нормами прокурори повинні бути захищені урядами від свавільних дій. Загалом, вони повинні мати право:

а) виконувати свої професійні функції без залякування, будь-яких перешкод, переслідування, неналежного втручання чи необґрунтованого притягнення до цивільної, кримінальної або будь-якої іншої відповідальності;

b) разом з їх сім'ями бути захищеними владою у тих випадках, коли їх особистій безпеці загрожують внаслідок належного виконання прокурорських функцій.

Зазначені положення сприяли прийняттю МАП у 2008 році «Декларації про мінімальні стандарти відносно безпеки та захисту прокурорів і їх сімей».

Стандарти по захисту та безпеці прокурорів є класичним викладом кроків, які варто почати для забезпечення того, що прокурори, які виконують важливі державні обов'язки й несуть велику відповідальність, були захищені й мали можливість працювати в середовищі, що дозволить їм бути в безпеці, вільними та захищеними[10, c.123].

1. Держави повинні приймати всі необхідні міри для того, щоб прокурори та їхні родини фізично охоронялися відповідними органами державної влади, коли їх особиста безпека перебуває під загрозою в результаті належного виконання ними своїх обов'язків.

2. Зокрема, державам варто забезпечити всі необхідні умови безпеки на робочому місці, які включає будівлю суду, прокуратури та інші місця, де прокурор здійснює офіційні функції, і, якщо необхідно, повинні також забезпечити захист прокурорів і їх родини вдома або під час поїздок.

3. Коли застосування засобів безпеки буде вважатися необхідним, держави повинні прийняти всі кроки для забезпечення необхідного захисту, включаючи залучення поліції або особистих охоронців. Якщо буде потреба, держави повинні також оздобити робочі місця та будинки прокурорів відповідними пристроями і системами безпеки та повинні надати прокурорам й їхнім родинам належні засоби індивідуального захисту.

4. Відповідний орган державної влади повинен бути наділений відповідальністю оцінювати ризик небезпеки як для всіх прокурорів у цілому, так і для окремих прокурорів, а також їхніх родин, і періодично тримати цей процес під контролем, з урахуванням можливої зміни обставин.

5. Відповідний орган державної влади повинен бути наділений відповідальністю забезпечити прокурорів й їхні родини інформацією, тренінгом і консультацією щодо особистої безпеки.

6. Коли поліція, органи прокуратури або будь-який інший державний орган має інформацію, що стосується конкретної погрози або ризику безпеки прокурора або його родини, вони повинні повідомити прокурора і його родину про існування такої загрози або ризику. У такому випадку, відповідний орган влади повинен забезпечити безпеку прокуророві та його родині, і поінформувати їх про всі кроки, які вони повинні почати, щоб подбати про свою власну безпеку.

7. У випадку, коли прокурори отримують інформацію про специфічні погрози або ризики стосовно них або їхніх родин, вони повинні довести до відома відповідний орган державної влади.

8. У випадку якщо прокурори або їхні родини стають об'єктами насильства або погроз застосування насильства, піддаються переслідуванню, стеженням, залякуванню або будь-якій формі примусу або неправомірного спостереження, держави повинні забезпечити повне розслідування таких інцидентів, інформування прокурорів відносно результатів розслідування, вживання заходів для запобігання повторення інцидентів й якщо буде потреба висунути обвинувачення та отримання прокурором і його родиною всіх необхідних консультацій або психологічної допомоги.

9. У випадках, зазначених у пункті 8, прокуратура повинна розглянути можливість прийняття й інших мір сприяння, наприклад, таких як залучення додаткових прокурорів для надання допомоги зацікавленому прокуророві.

10. У випадку смерті або шкоди, заподіяної прокурорам або членам їхніх родин у результаті належного здійснення прокурором своїх функцій, держави повинні розглянути питання надання компенсації. Питання надання компенсації також повинні бути розглянуті, коли міри, прийняті для протидії погрозі або небезпеці, тягнуть серйозні порушення в житті прокурорів або їхніх родин.

11. Держава, державні органи повинні вжити заходів для запобігання недоречного надання третім особам особистої інформації, що стосується прокурорів і членів їхніх родин.

12. Держави повинні приділяти особливу увагу оцінці будь-яких ризиків безпеці й вживати відповідних заходів захисту у випадках, коли прокурори, імовірно, будуть особливо уразливі у зв'язку з характером їхньої роботи, наприклад, якщо прокурори працюють над справами, що стосуються тероризму, організованої злочинності, військових злочинів, злочинів проти людства, накладення арешту на майно високопосадовців країни.

13. Заходи щодо захисту прокурорів й їхніх родин також повинні бути застосовані в інтересах інших осіб, які працюють на прокурорів або на прокуратуру, і їхніх родин, коли такі дії представляються необхідними для їхньої безпеки й захисту.

14. Держави повинні визначити конкретні органи влади, які будуть здійснювати обов'язки й функції, відзначені в даній Декларації та проінформувати прокурорів і членів їхніх родин, про те на які органи покладено виконання цих обов'язків.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (1993 рік) як зазначено в преамбулі, встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів (в тому числі прокуратури) від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

Працівник, якому загрожує небезпека, може звернутися як до безпосереднього керівника відповідної районної прокуратури, так і до вищестоящого прокурора. В таких випадках відповідний керівник зобов’язаний перевірити заяву і в установлений законом строк прийняти рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки. Про характер прийнятого рішення та терміни його виконання повідомляється заявник. Якщо в заяві або повідомленні йдеться не тільки про вживання заходів безпеки, але й про вчинений чи підготовлюваний злочин, то відповідний орган, зобов’язаний в межах своєї компетенції прийняти одне з передбачених ст. 97 КПК рішень: порушити кримінальну справу (і разом з цим вжити заходів до забезпечення безпеки), відмовити в порушенні кримінальної справи за наявності для того підстав, передбачених ст. 6 КПК, або направити заяву (повідомлення) про злочин за належністю. Будь-яке з названих рішень, у тому числі, й про застосування заходів безпеки, повинне бути законним і обґрунтованим. Для забезпечення такої якісної визначеності вказаних рішень останні повинні прийматися на основі ретельної перевірки отриманих фактичних даних, що на практиці, на жаль, не завжди відповідає закону.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», працівники суду, правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту власної безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов’язків, а вразі необхідності – для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників прокуратури покладається на органи внутрішніх справ.

Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право (п.2 ст.18):

а) визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності - змінювати і доповнювати ці заходи;

б) вимагати від підзахисних осіб додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про вирішення питання щодо їх застосування стосовно осіб, взятих під захист, в процесі виконання ними своїх службових обов'язків, або про скасування здійснюваних заходів.

Органи, які забезпечують безпеку, зобов'язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, щодо осіб, зазначених у статті 2 цього Закону;

б) забезпечувати захист життя, здоров'я, гідності, житла та майна осіб, взятих під захист, відповідно до характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти підзахисних осіб про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності та ставитися з повагою до прав і свобод громадян.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.

Права та обов'язки осіб, взятих під захист (ст.19).

1. Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціальних заходів безпеки, має право:

а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;

б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування додаткових заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасування яких-небудь із здійснюваних заходів;

в) оскаржити прокурору або до відповідного вищого органу, який забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують її безпеку.

2. Особа, взята під захист, зобов'язана:

а) виконувати законні вимоги органів, які забезпечують її безпеку;

б) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо неї;

в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки;

г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпечення свого захисту і виконання покладених на неї законом обов'язків.