12Сутність креаціонізму в розумінні антропосоціогенезу.

В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.

В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення — перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.

Отже, згідно креаціонізму, ситуація людини - це ситуація екзистенціального вибору, випробовування та виборювання права на прилучення до найвищого та священного.

13Сутність еволюціонізму в розумінні антропосоціогенезу.

Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; наука доводить, що еволюціонували та еволюціонують і рослинний світ, і світ тварин. Для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.

Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?

В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.

3 позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу.

14Сутність космізму в розумінні антропосоціогенезу.

Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути передана наступним чином: "Життя — це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної реальності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина, то Всесвіт володіє тими властивостями, якими він володіє" (В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М; СПб., 2000. - С.17). Сутність даного принципу полягає у принциповій відмові визнати людину випадковим явищем загального світового процесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношеннях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початково та органічно єдине. Слід сказати, що антропний принцип має непогане природничо-наукове підкріплення, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати наукових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності.

Человек	Животные
Мышление и членораздельная речь
Характерны разные формы мышления (суждение, рассуждение, умозаключение). Обладает разными мыслительными операциями (анализ, синтез, сравнение, абстрагирование, конкретизация, обобщение)	Мышление и коммуникативные возможности есть у некоторых высших (человекообразных) обезьян. Например, советская исследовательница Ладыгина-Котс на основе многолетних экспериментальных исследований выделила у обезьян некоторые мыслительные операции (анализ и синтез).
С помощью членораздельной речи может передать информацию об окружающем мире через современные информационные средства, в том числе и Интернет.	«Разговор» животных — различные сигналы, которые необходимы для выживания особи и вида; сигналы эти не несут никакой информации о прошлом и будущем, а также о каких-либо абстрактных понятиях.
Умеет отражать действительность не только с помощью речи, но и с помощью музыки, живописи и др. образных форм.
Сознательная целенаправленная творческая деятельность
Моделирует свое поведение и может выбирать различные социальные роли.	Подчиняются в своем поведении инстинкту, их действия изначально запрограммированы. Не отделяют себя от природы.
Обладает способностью предвидеть отдаленные последствия своих действий, характер и направленность развития природных процессов.
Выражает ценностное отношение к действительности.
Преобразование окружающей действительности, создание необходимых материальных и духовных благ
Производит материальные и духовные блага (практическая и духовная деятельность), творит «вторую природу» - культуру.	Приспосабливаются к окружающей среде, которая и определяет их образ жизни. Не могут производить коренные изменения в условиях своего существования.
Изготовление орудий труда и применение их как средство производства материальных благ
Способен воздействовать на среду специально изготовленными средствами труда, создание искусственных объектов, которые усиливают физические возможности человека.	Могут (высокоразвитые животные) использовать естественные орудия (палки, камни) для определенных целей. Но ни один вид животных не способен изготавливать орудия труда и применять их на практике.
Биологические, социальные, духовные потребности
Удовлетворяет не только биологические, но и социальные и духовные потребности. Духовные потребности связаны с формированием духовного (внутреннего) мира человека.	Удовлетворяют только биологические потребности, связанные с инстинктами.

16.

Человек - единственное живое существо, специфической особенностью которой является культурная эволюция как средство выживания и приспособления к окружающей среде. С помощью культурной эволюции человек постоянно повышает свою приспособленность к жизни путем усовершенствования своего поведения, своего отношения к окружающей действительности. Таким образом, особенности культурной эволюции и ее отличие от биологической заключаются, во-первых, в способах передачи информации - в подражании (показе, примере), учебе, овладении знаниями и навыками в процессе общения с помощью языка и других знаковых систем. Во-вторых, в характере, содержании и оформлении, закреплении информации - накоплении знаний, оформлении их в науку: искусство, моральные нормы, материальные объекты и т.д. Знание стало первым и неисчерпаемым источником средств выживания человечества. Человек постоянно замечала, открывала и усваивал с пользой для себя все новые и новые взаимосвязи и закономерности типа "если-то", что дало ей возможность преобразовывать окружающий мир в соответствии со своими потребностями. В-третьих, в результатах ее - особенностях организации человеческой жизнедеятельности, становлении социальных взаимоотношений, общества. Когда возник ХС, все экологические ниши на Земле были заняты другими биологическими видами. И только благодаря возникновению новой формы жизнедеятельности - общества, человечество смогло выжить, расселиться по всей планете и стать доминирующим биологическим видом.

17.

Огромная роль искусства в развитии человечества состояла в том, что оно оказывало содействие развитию творческих основ в личности. Искусство по своей природе и характеру влияния требует от людей творчества. Искусство не создает копию мира (действительности) — в таком варианте оно бы было не нужно индивиду. Предметом его является ценность человеческого бытия, то, что развивает в индивиде его человеческую сущность.

Культурная эволюция с возникновением искусства, как универсального метода сохранения и передачи социальной информации от поколения к поколению, приобрела необратимый и ускоренный характер. Универсальность искусства с веками не только не утратилась, а наоборот, выросла, так как в нем появились новые виды и жанры. Стали разнообразнее художественно-выразительные средства, а это привело к тому, что жизнь общества, человека стало возможно воплотить в искусстве многогранней и совершеннее.

Таким образом, культурная эволюция в тот период, когда полностью сформировались общество и человек, была представлена такими информационными каналами, как эволюция орудий работы, язык, моральные нормы, мифология, искусство, религия (ее первая форма — магия), содержание которых определяло, «фиксировало» своеобразность поведения, мироощущение человека в эпоху позднего палеолита.

18.

1) согласно религиозной теории происхождения искусства красота является одним из имён Божьих, а искусство — конкретно-чувственным выражением божественной идеи;  2) теория игры (Г. Спенсер, К. Бюхер, В. Фриче, Ф. Шиллер) трактует искусство как самоцельную игру, лишённую какого-либо содержания. Так как игра старше труда, то искусство как естественное природное явление старше производства полезных предметов. Его основная цель — удовольствие, наслаждение;  3) теория подражания (Демокрит, Аристотель и др.) стремится соединить причину возникновения искусства с социальным назначением человека. Причинами зарождения искусства Аристотель считал естественные склонности человека к имитации, подражанию природе; 4) марксизм на первый план выдвигает общественно-историческую практику, производственную деятельность людей.

19.

Етап цивілізації має свої культурно-історичні епохи. Критерій виділення культурно-історичних епох може бути різним, в залежності від позиції та інтересів дослідника. Раніше в радянській науці переважав формаційний підхід. Він базувався на розумінні культури як сукупності матеріальних і моральних благ. У свій час цінність цієї концепції була в тому, що вона протистояла вузькому тлумаченню культури як лише сфери духовного життя суспільства. Недолік цієї концепції в тому, що з поняття "культура" фактично виключалось діяльнісне начало, думка концентрувалась не на самій діяльності людини як рушійній силі розвитку культури, а на кінцевих, ціннісних результатах цієї діяльності. Виділялись такі культурно-історичні епохи, як первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та соціалістична культури. При цьому підході не враховувалось, що протягом однієї формації може змінюватись духовна атмосфера в суспільстві та існувати декілька культурно-історичних епох. Наприклад, протягом первісно-общинної формації існувало два типи культури: 1) культура збиральництва і мисливства і 2) культура раннього землеробства і скотарства. Протягом феодальної формації існувала культура середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо. При семіотичному підході до культури за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови. Різні сторони культури можуть бути представлені як своєрідні системи знаків, що моделюють дійсність. Авторами концепцій, згідно з якими культура детермінована мовою, є В. Гумбольдт і О.О. Потебня. В залежності від етнічного розвитку, існуючого укладу життя, частково детермінованого кліматичними і географічними факторами, формувалися особливості мови. Існують мови з переважно дієслівним (динамічним) зображенням дійсності, але й існують мови з переважанням іменного (статистичного) визначення понять. Мовні відмінності накладають значний відбиток на культуру народів у цілому. Суттєво відрізняються культури алфавітного типу від культур ієрогліфічного типу, де переважають неперервність, статичність, споглядальність. Для лінгвістики такий підхід є досить правомірним. 20. «Миф – возникающее на ранних этапах истории повествование, фантастические образы которого (боги, легендарные герои, события и т.п.) были попыткой обобщить и объяснить различные явления природы и общества. Мифология – это своеобразная форма проявления мировоззрения древнего общества». Несмотря на фантастичность с точки зрения современного человека наивных представлений первобытной эпохи о мире, для древнего человека никогда не возникало даже вопроса о том, насколько достоверно то, что сообщает миф. «Для первобытного человека мифология являлась объективной действительностью». Другими словами, первобытный человек искренне верил в правдивость того, что сообщал ему миф, будь то сказание о богах и древних героях или представления об одухотворенности природы и его посмертном перерождении в новую ипостась. Действительно, мифология выступала не просто основой мировоззрения первобытного человека, она и была этим самым мировоззрением. В таком виде миф стал началом человеческого сознания, представлений человека о мире и своем месте в нем. «Мифология – это мир первообразов, которые были достоянием рода и передавались из поколения в поколение. Мы можем сказать о первообразе, что он является копией чего-то, что находится вне сознания. О первообразе мы так сказать не можем. Первообраз – образ самого сознания. От любого образа мы можем отделаться, забыть его. А от первообраза нельзя отделаться, хотя можно и не знать о нем, не испытывать его влияния. Первообраз – это глаз» сознания. Мы видим глазом, а самого глаза не видим. Так и с первообразом: с его помощью мы осознаем или мыслим, но помылить сам первообраз так же трудно, как увидеть глаз». Таким образом, можно сказать, что все мышление первобытного человека было мифологическим. Соответственно миф играл роль основы всей духовной культуры первобытного общества, соединяя прошлое и современность. Мифология стала своеобразной идеологией первобытного общества. «Она имела те же особенности, что и первобытная культура в целом: синкретизм, антропоморфизм, примитивный коллективизм».

21.

На ранніх стадіях первісного суспільства, коли мова була досить примітивна і можливості вербальної комунікації невеликі, головним інформаційним каналом культури була, окрім природно-біологічної активності, трудова діяльність. У праці співвідносились як одне ціле прагматичний та інформаційний аспекти. Освоєння і передача смислу трудових операцій відбувалось у позавербальній формі.Усе життя первісної людини відбувалось у виконанні великої кількості ритуальних процедур і обрядів.Світ смислів, у яких жила людина на перших етапах своєї історії, визначався ритуалами. Вони були невербальними «текстами» її культури.Із розвитком мови формується й швидко набуває важливості новий інформаційний канал — усне вербальне спілкування. Таким чином, культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалися суспільство і людина, була представлена такими інформаційними каналами: еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, мистецтво, релігія (її перша форма - магія), зміст яких визначала, "фіксувала" своєрідність поведінки, світовідчуття людини в епоху пізнього палеоліту.