7.Культура і релігія

Проблема співвідношення релігії й культури стала значущою для багатьох представників релігійно-філософської думки. Дослідивши питання про співвідношення культури й релігії, Доусон дійшов висновку, що історію людства зумовлюють взаємини культури й релігії, способу життя й духовного начала. Зрозуміло, що загальний спосіб життя передбачає загальний світогляд, загальні норми поведінки й загальну систему цінностей. Отже, культура є духовною спільністю, яка зобов'язана своєю єдністю загальним віруванням і загальному способу життя, що набагато більше, ніж будь-яка однаковість матеріального типу. Із самого початку, на думку Доусона, культура впорядковувалася й спрямовувалася відповідно до вищих законів життя - релігії. Як небесні сили керували порами року, так божественні сили керували життям людини й суспільства, і вести свої справи незалежно від цих сил для громади видавалося настільки ж ірраціональним, як обробляти землю, не звертаючи уваги на пори року. Повна секуляризація суспільного життя - відносно сучасне й аномальне явище. Протягом більшої частини людської історії, в усі епохи й в усіх станах суспільства релігія була великою центральною об'єднавчою силою в культурі. Вона зберігала традиції, охороняла мораль, виховувала й учила мудрості.

Разом з консервативною функцією релігія виконувала також творчу, динамічну функцію як джерело енергії. Релігія пояснює специфіку соціокультурного розвитку. Релігія стоїть попереду всіх великих літератур світу. Філософія також походить від релігії.

Інститути сім'ї й шлюбу також мають релігійне походження й утверджувалися, а подекуди ще утверджуються за допомогою релігійних санкцій.

Поряд з універсальними, світовими релігіями існують племінні, національні культи, які настільки пов'язані з культурою певних народів, що не мають релігійної значущості у відриві від своїх джерел. Але навіть у цих приземлених, етнічно зумовлених релігійних системах е пошук надлюдської, трансцендентної реальності. "І навпаки, якою б універсальною і духовною не була релігія, вона ніколи не уникне необхідності втілитися в культурі й помістити себе в соціальні інститути й традиції, якщо вона прагне впливати на людське життя й поведінку".

Культура в архаїчній свідомості - це не просто створений людиною порядок. Культура (спосіб життя суспільства) ґрунтується на релігійному законі життя, а цей закон, у свою чергу, підкоряється таємничим надприродним силам.Відносини між релігією й культурою завжди були двосторонніми. Культура впливає на форму релігії, а релігія впливає на спосіб життя людини, її цінності, тобто культуру. Значимі для людини речі, цінності одержували релігійну санкцію; у цьому полягає найважливіше значення релігії для

8. Культура і наука.

Наука є найважливішим елементом культури. Наука включає в себе як специфічну діяльність з отримання нового знання, так і результат цієї діяльності - суму отриманих до даного моменту наукових знань, що утворюють в сукупності наукову картину світу. Безпосередні цілі науки - опис , пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності. Результат наукової діяльності, як правило, представлений у вигляді теоретичних описів, схем технологічних процесів, зведень експериментальних даних , формул і т.д. і т.п. На відміну від інших видів діяльності, де результат відомий заздалегідь, наука дає приріст знання, тобто її результат принципово нетрадиційний.

Наприклад, від мистецтва, як іншого найважливішого елемента культури, її відрізняє прагнення до логічного, максимально узагальненого , об'єктивного знання. Часто мистецтво характеризують як "мислення в образах ", наука ж є "мислення в поняттях ". Тим самим підкреслюють , що мистецтво спирається на чуттєво- образну сторону творчих здібностей людини, а наука на понятійно- інтелектуальну . Це не означає існування непрохідних граней між наукою і мистецтво м, так само як між наукою та іншими феноменами культури.

Таким чином, функціонування науки як елемента культури, зумовлене різними факторами як культурного так і природного походження. Сама ж наука в результату свого історичного розвитку перетворюється на культуроутворюючий фактор розвитку людства, що несе в собі суперечливі наслідки: прискорення культурно-цивілізаційних процесі , з одного боку, і духовне спустошення культури, з іншого. Тому особливу увагу сьогодні слід звернути на найважливішу проблему гуманізації науки, яка широко обговорюється у світовій пресі .