53. Соціалізація індивідуалізація

Під особистістю розуміється конкретний людський індивід з притаманними тільки йому розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Поняття особистості конкретноісторичне. Особистість розвинулася внаслідок суспільноісторичного розвитку людства. Психологічну та соціальну сутність її визначають належність до певного суспільства, входження в певну систему суспільних відносин, власна активна діяльність та спілкування з іншими людьми. Особистість — це завжди соціальна істота, суб'єкт міжособових і соціальних відносин та свідомої діяльності. Соціалізація особистості Соціальний розвиток, тобто розвиток людської істоти під впливом зовнішніх соціальних факторів, називають ще соціалізацією (формуванням) особистості. Під соціалізацією розуміють процес і результат засвоєння та подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду, у перебігу якого він стає особистістю, здобуває необхідних для життя серед людей знань, умінь та навичок, тобто здатності спілкуватися та взаємодіяти з ними під час розв'язання тих чи інших завдань. Наголосимо, що таке засвоєння не відбувається механічно, воно завжди суб'єктивне. Однакові ситуації порізному сприймаються і порізному переживаються різними людьми. Різні особистості з однакових ситуацій отримують різний соціальний досвід. У процесі соціалізації виокремлюють дві фази — соціальну адапгпацію та інтеріоризацію. Першу в науковій літературі визначають як пристосування дитини до рольових функцій (члена сім'ї, шкільного колективу тощо) та норм, що існують в оточуючому середовищі. Друга фаза — це процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ дитини. Індивідуалізація - процес переходу індивіда до самовизначення. Цей процес визначається переходом до сучасного суспільства, яке почало розвиватися після індустріальної революції, проте філософсько — культурна основа закладена ще в епоху просвітництва. Починається послаблення традиційних зв'язків і починається поступово визначатися самовизначення індивідуума. Людина може сама вибирати свій шлях в житті і не залежить від оточуючого її суспільства. Зростає також відповідальність за власні дії та вибір.

54.Роль цінностей в житті людини та суспільства

Сучасна ситуація у світі, яка характеризується установленням цивілізації нового типу, виводить на перший план саме регулятивно-інтегруючу функцію цінностей. Дедалі ясніше усвідомлюється й необхідність їх оновлення. Один з керівників німецької соціал-демократії Лафонтен у своїй книзі “Суспільство майбутнього” прямо наголошує на тому, що сьогодні “потрібні зміни в нормативній структурі, тобто в системі цінностей, яка дозволяє або забороняє ті чи дії в нашому суспільстві”.

Найближчим для людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками.

Але справді універсальним механізмом ствердження людських цінностей є культура. Вона включає і всі перелічені, й ще не зазначені тут форми й способи закріплення, передачі, обґрунтування й утілення людських цінностей. А цінності через те складають смисловий каркас культури. Культура дає цінностям понадситуаційний вихід у буття й тим самим відкриває для них можливість творити нові ситуації й нові події.

Цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як: (роль)

• форми утримання й закріплення споріднених смислів;

• “поля взаємності”, ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів;

• підвалини, засади для розгортання певного світу;

• “мотиви мотивів”, смислове обґрунтування цілей діяльності;

• життєві та історичні орієнтири;

• певні зразки, канони смислотворення.

Пов’язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку – від світу – пов’язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.