41. Структуралізм і постструктуалізм

Структуралі́зм — методологіягуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.

В 1970-х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Його звинувачували в жорсткості й антиісторичності. Проте чимало теоретиків структуралізму, таких як Мішель Фуко й Жак Лакан, продовжують впливати на європейську філософію .

Окрім літературознавства існують структуралістські теорії у філософії науки, антропології та соціології. На думку Алісон Ассістер для структуралізму характерні чотири фундаментальні ідеї, з яких сформований «інтелектуальний тренд». По-перше, структура — це те, що визначає позицію кожного елемента в цілому, по-друге, кожна система на думку структуралістів має структуру. По-третє, структуралісти цікавляться структурними законами, які мають відношення радше до існування, ніж до змін. І, нарешті, структура — це та реальна річ, яка лежить під поверхнею чи видимістю значення.

Постструктуралізм — напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970—1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму. Заснування постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, тому у постструктуралізмі знайшов відображення загальний стан духовної культури західного суспільства — падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Незважаючи на те, що схожі ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш розповсюджена у Франції. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід.У постструктуралізмі замість індивідуального суб'єкта (як у структуралізмі та екзистенціалізмі) на перший план виходить колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властива деконструкція (аналітичне розчленування понять), децентрація, дискурсивний (концептуальний, логічно-раціональний) аналіз мови культури, інтерпретація простору культури як знакової системи, яка складається з тексту (за Жаком Дерріда, «нічого не існує поза текстом») і контексту, стирання просторово-часових меж буття культури. Постструктуралізм виступає філософською, концептуальною основою постмодернізму.

42. Поняття цивілізації

Цивілізація — це матеріальна і духовна форма розвитку та існування суспільства. В історико-філософському значенні це поняття означає сукупність матеріальних і духовних досягнень людства в рамках певного історичного періоду.Також цивілізацію можна сприймати як саме суспільство, яке було об’єднано історичною епохою, подіями, які в ній відбувалися. Таким чином, цивілізація — це цілісна система, яка складається з комплексу політичних, економічних, духовних і соціальних підсистем.Передумови виникнення перших цивілізацій проявлялися ще за часів первісного суспільства. Саме тоді виникли перші зачатки духовної та матеріальної культури.Моментом зародження першої цивілізації прийнято вважати період, коли первісна людина перестала бути варваром, і почав поступово адаптуватися до соціального життя. Першою сходинкою цивілізації став колективний спосіб життя людини.Перебуваючи у складі племені, людина сумлінно виконував свої соціальні функції: підтримував вогонь, полював у лісі, піклувався про дітей. Перші цивілізації носять назву космогенние. Вони охоплювали Стародавній світ і епоху середньовіччя.Суспільство, яке жило в цих цивілізаціях, було повністю залежним від природних умов, звідси і назва «космогенние цивілізації» (залежність від середовища).Етапи розвитку цивілізацій -На зміну космогенного цивілізаціям прийшла техногенна (індустріальна) цивілізація. Основою цієї цивілізації стало використання машин в якості головних знарядь праці, а також прилучення науки безпосередньо до виробничого процесу.Для техногенної цивілізації характерним був найману працю, що в сотні рази збільшив рівень виробництва. У сфері соціальних відносин збереглося нерівність, яка провокувало повстання і революції.В епоху індустріальної цивілізації стався величезний скачок в культурному і духовному розвитку людей. Вперше суспільство навчилося регулювати і реформувати суспільні та економічні відносини.У 70 — х роках 20 століття відбулося зародження нового типу цивілізації — постіндустріального (інформаційного). Наступ нової цивілізації супроводжувалося глобальними кризовими проблемами людства: загроза екологічної безпеки, воєн, вичерпання природних ресурсів.