3. Нетипові форми правління: республіканська монархія, монархічна республіка

Нетипові форми правління – модифіковані форми правління, (елемент форми держави, який визначає систему організації вищих органів державної влади), які поєднують в собі головні ознаки декількох «класичних» форм правління.

У сучасних умовах колишні градації змінюються, відбувається взаємне сприйняття, переплетення елементів різних форм, виникають змішані і «гібридні» форми правління. Створення таких форм відображає певні тенденції сучасного розвитку. У більшості випадків це – позитивне явище: воно сприяє підвищенню рівня керованості державою ( втих сферах, де таке підвищення відповідає інтересам суспільства). Але іноді, особливо якщо в республіці сприймаються деякі монархічні риси, такий процес набуває вкрай негативний характер.

У ряді держав досить ефективно функціонують нетипові форми правління. У них поєднуються риси республіки і монархії (Малайзія), абсолютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської та парламентської республіки (Колумбія).

У розвинених країнах, а іноді і в державах, що розвиваються на основі демократизації політичних режимів практично втратилися відмінності між монархією і республікою. За своїм характером монархії у Великобританії або Японії мало чим відрізняються від республік Франції чи Італії. У змішаних і «гібридних» формах правління втрачається жорсткість існуючих класифікацій і по юридичних ознаках. Такі модифікації форм обумовлені кількома причинами.

Причинами модифікацій форм правління вважають:

• Практика останніх десятиліть показує, що для керованості державою важливо не тільки і, можливо, не стільки поділ влади й система взаємних «стримувань і противаг».

Ці моменти забезпечують демократизм в управлінні, виключають концентрацію влади в руках якого-небудь одного органу влади.

• Більш важливим є встановлення необхідних взаємозв’язків, взаємодії, взаємоузгодження у роботі вищих органів держави.

Відсутність цього, як свідчить досвід протиборства законодавчої і виконавчої влади в Росії (а насамперед і всередині виконавчої влади), веде до кризи всієї політичної системи. Створення змішаних і «гібридних» форм покращує взаємодію органів держави, хоча це відбувається або за рахунок зменшення ролі парламенту, або за рахунок скорочення повноважень президента, або шляхом встановлення підпорядкування уряду одночасно і парламенту, і президенту, що створює відому невизначеність у його положенні.

• «Чисті» форми правління мають недоліки, властиві формі як такій.

Наприклад, президентська республіка має тенденцію до президентського авторитаризму. Про це виразно свідчить поява суперпрезидентських республік в Латинській Америці, а також президентсько-моністичних республік в Африці.

• Виникнення змішаних, «гібридних» форм пов'язано з поширенням і сприйняттям у все більшій кількості країн світу загальнолюдських цінностей, впливом гуманістичних ідей та інститутів.

Під впливом таких ідей в еміратах Перської затоки (Кувейті, Катарі, Бахрейні, ОАЄ, в 1992 р. в Саудівській Аравії – державі, найбільш завзято пручається ідеям конституціоналізму) прийняті конституції. Правда, вони залишаються лише зовнішньою оболонкою абсолютистської по суті держави, бо навіть там, де вони не припинені, а парламенти не розпущені (в Кувейті, наприклад, проводяться вибори), основні закони проголошують, що вся влада виходить від монарха, парламент фактично і навіть юридично (Катар, ОАЄ та інші) відповідно до концепції ісламу ашшура є лише консультативною установою.

• Зміни у формі правління, поява «гібридних» рис пов’язані з тиском і боротьбою прогресивних сил.

Прикладами можуть служити поява нової конституції Непалу 1990 року та фактична зміна форми правління в Йорданії у зв’язку з королівськими прокламаціями в 90-х роках при збереженні колишньої влади одного і того ж монарха.

Переваги та недоліки нетипових форм правління

До переваг відносять:

1. Забезпечується стабільність управління країною.

2. Усувається можливість частої зміни уряду з кон’юнктурних партійних міркувань.

3. Забезпечується консолідація партій.

4. Зміцнюється роль державної влади на місцях.

5. Сприяє єдності держави.

До недоліків належать:

1. Порушується іманентно властиве тій чи іншій формі єдність структури правління.

2. Одночасно виникають нові види відносин, колізії та неузгодженості.

3. Руйнуються сформовані стандарти поділу влади.

4. Відбувається змішання різних початків, і це не завжди сприяє дотриманню конституційної законності.

5. У формі правління знижується роль інституціональних факторів.

6. Носії президентської влади нерідко виявляють прагнення до персоналізації влади, до авторитаризму.

7. Роль парламенту може швидко занепадати.

Виборна монархія («республіканська монархія», монархія з республіканськими елементами) – така монархія має головну республіканську ознаку – систематичну виборність глави держави, проте їм не може бути обраний будь-який громадянин, що задовольняє виборчим кваліфікаціям і вимогам для президента, а тільки один з декількох монархів – правителів складових частин федерації. Подібна нетипова форма правління мається на ОАЄ та Малайзії, які за своїм державним устроєм є федераціями, при цьому кожна із складових частин (7 еміратів ОАЄ) або деякі складові частини держави (9 з 13 штатів Малайзії) представляють собою спадкові монархії. Глава держави загалом формується шляхом виборів між монархами, очолюють той чи інший суб'єкт федерації. При цьому термін його повноважень чітко обумовлюється (в обох державах він становить 5 років), і після закінчення зазначеного терміну повноважень монарх обирається знову.

Суперпрезидентська республіка («монархічна республіка», республіка з монархічними елементами). В сучасному світі в умовах тоталітарних систем з'явилися республіки, яким властивий найважливіший елемент монархії – незмінюваність глави держави. Глава держави в монархії – спадковий до довічний, але його повноліття, управляє державою регент або регентська рада. Вибори нового монарха звичайно проводяться у тому випадку, коли припиняється династія (наприклад, вибори царем Михайла Романова в Росії в 1613 р.). разом з тим, в сучасних умовах існують такі монархії, де глава держави не довічний і не з родини, а перебирається через певний проміжок часу. Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. У кожній з цих держав голова держави переобирається раз в 5 років. Це принижує главу держави – монарха з президентом, а монархічну форму правління з республіканською. Проте обидві держави залишаються монархіями, бо головою держави не може бути обраний будь-який громадянин, що задовольняє виборчим кваліфікаціям і вимогам для президента, а тільки один з «місцевих монархів» - правителів складових частин федерації.