14.5. Класифікація правових норм

Розмаїття суспільних відносин обумовлює той факт, що правові норми досить різноманітні. Щоб визначити загальні й відмінні риси цих норм, їхнє місце і функціональну роль, необхідно їх вірно класи­фікувати. Науково обґрунтована класифікація правових норм дозво­ляє: по-перше, чітко визначити місце кожного виду норм у системі діючого в державі права; по-друге, краще усвідомити функції право­вих норм і їхню роль у механізмі правового регулювання; по-третє, визначити шляхи підвищення ефективності правових норм; по-четверте, удосконалити правотворчу і правозастосовчу діяльність державних органів.

Наукова і практична цінність класифікації правових норм зале­жить від обґрунтованого вибору її критеріїв. Підстави класифікації можуть бути різними.

1. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У пер­шому випадку це норми органів державної влади, у другому — нор­ми приймаються безпосередньо населенням на референдумі.

Норми державної влади розрізняють за юридичною силою (нор­ми вищих представницьких органів законодавчої влади, норми ор­ганів виконавчої влади та ін.).

2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми-правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпе­чувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефіні­тивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інстр ументи).

3. За предметом правового регулювання розрізняються норми кон­ституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матері­альні і процесуальні. Перші є правилами поведінки суб'єктів, другі містять розпорядження, що встановлюють процедуру реалізації або охорони цих правил.

4. За методом правового регулювання виділяються імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Імперативні норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допус­кає відхилення в регульованій поведінці. Це, як правило, норми адмі­ністративного, кримінального, конституційного права. Диспозитив­ним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторо­нам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб'єктивних прав і обов'язків. Вони регулюють переважно цивільно-правові або шлюбно-сімейні відносини. Рекомендаційні норми звичайно адресу­ються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспіль­но корисну поведінку.

5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх гро­мадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов'язуються з пев­ними просторовими, суб'єктними, часовими і ситуаційними фактора­ми. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської організації або їх структурних підрозділах.

6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під їхню дію, чи на чітко визначену групу суб'єктів: військовослужбов­ців, пенсіонерів тощо).

 Поняття системи права та її структури.

 

Система права — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується єдністю, узгодженістю, а також поділом на галузі та інститути.

 Система права характеризується такими ознаками:

 це цілісна єдність чинних правових норм певної держави;

ці норми права розподілені за галузями й інститутами, відповідно до предмету і методу правового регулювання;

об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути.

Отже, основними елементами системи права є правові (юридичні) норми, інститути права, галузі права.

Отже, структура системи права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певної держави, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм держави та в їхньому розподілі за галузями та інститутами права.

 Таким чином, поняття системи права, на відміну від правової системи, охоплює не сукупність всіх правових (юридичних) явищ у їхній взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм.

 Системність, як ознака права, означає сукупність норм, які взаємообумовлюють, взаємодоповнюють і взаємозалежать одна від одної.