. Механізми лімфоутворення. Рух лімфи посудинах.

Лімфа разом із кров’ю та міжклітинною рідиною складає внутрішнє

середовище організму.

Утворення лімфи відбувається за участі судин гемомікро-циркулярного

русла. В основі цього процесу лежить різниця між процесами фільтрації та

резорбції рідини в кровоносних капілярах: за добу об’єм фільтрації

складає біля 20 л, об’єм резорбції біля 18 л. Різниця – біля двох літрів

на добу – повертається в систему кровообігу за допомогою лімфатичної

системи.

Утворення лімфи. Головну роль в утворенні лімфи відіграють лімфатичні

капіляри: на відміну від кровоносних вони сліпі, більш широкі, у них

ширші міжклітинні щілини, відсутня базальна мембрана ( проникність

стінок лімфатичних капілярів дуже висока.

Існує два механізми утворення лімфи:

- рух рідини в капіляр з міжклітинного простору за градієнтом

гідро-статичного тиску; ця сила дуже маленька (частки мм рт. ст.), але

збільшується при збільшенні фільтрації рідини з капілярів (кровоносних);

цей механізм лімфоутворення посилюється при підвищенні функціонування

тканин;

- рух рідини в лімфатичний капіляр за градієнтом онкотичного тиску, який

створюється, завдяки активному транспорту білків з інтерстиціальної

рідини в капіляр (за механізмом піноцитозу) 2.Біоструми серця, практичне значення ЕКГ. Діяльність серця супроводжується електричними явищами. Всі збудливі  тканини  в спокої мають позитивний електричний заряд. При виникненні збудження  заряд збудженої ділянки змінюється на від’ємний.  Це відбувається  і в серці, при збудженні виникає різниця потенціалів – струм дії. Збудження, що виникло в серці поширюється. Таким чином все нові і нові ділянки стають електронегативними, а отже , і в нових ділянках виникає різниця потенціалів. Серце стає могутнім електрогенератором. Тканини тіла, маючи здатність до електропровідності, дозволяють реєструвати електричні потенціали серця з поверхні тіла. Методика  дослідження електричної активності серця отримала назву електрокардіографії, а крива, що відтворює виникнення, поширення і стихання процесу збудження в серці, називається електрокардіограмою(ЕКГ). Для запису діяльності серця людини використовується електрокардіограф. З метою реєстрації ЕКГ проводять відведення потенціалів від кінцівок і поверхні грудної клітки. При цьому використовують не менше 12 відведень. Існує три стандартних відведення  від кінцівок, при яких два активних електроди  накладаються на кінцівки. І-е відведення – права рука-ліва рука. ІІ-е відведення – права рука-ліва нога. ІІІ-е відведення – ліва рука-ліва нога. При реєстрації трьох посилених відведень  від кінцівок, записується різниця потенціалів між однією з кінцівок, на  яку накладають активний електрод, і об’єднаним електродом Гольдбергера від двох інших кінцівок.

Шість грудних відведень, запропонованих Вільсоном, характеризуються переміщенням одного з електродів (активного) на поверхні грудної клітки в спеціальних шести точках. Інший «обєднаний» електрод Вільсона, включає в себе електрод від трьох кінцівок.

Електрокардіограма у всіх здорових людей є постійною і характеризується наявністю п’яти зубців, які позначаються літерами  P, Q, R, S ,T. Зубець  P відповідає збудженню передсердь, а зубці

Q, R, S ,T– збудженню шлуночків.. аналізуючи ЕКГ, визначають висоту зубців у мілівольтах, а тривалість зубців та інтервал між ними – в секундах.

Навіть незначні зміни в нормальній діяльності серця відображаються змінами на ЕКГ. Тому метод електрокардіографії широко використовують при діагностиці патологічних змін у серці.