
- •Вимірювання[ред. • ред. Код]
- •Регулювання тиску[ред. • ред. Код]
- •.3.Зовнішні прояви діяльності серця, верхівковий поштовх.
- •2.Кровообіг починається в тканинах, Де відбувається обмін речовин через стінки капілярів (кровоносних і лімфатичних).
- •. Механізми лімфоутворення. Рух лімфи посудинах.
- •3..Регуляція роботи серця.
- •Основные принципы регуляции системного кровообращения
. Механізми лімфоутворення. Рух лімфи посудинах.
Лімфа разом із кров’ю та міжклітинною рідиною складає внутрішнє
середовище організму.
Утворення лімфи відбувається за участі судин гемомікро-циркулярного
русла. В основі цього процесу лежить різниця між процесами фільтрації та
резорбції рідини в кровоносних капілярах: за добу об’єм фільтрації
складає біля 20 л, об’єм резорбції біля 18 л. Різниця – біля двох літрів
на добу – повертається в систему кровообігу за допомогою лімфатичної
системи.
Утворення лімфи. Головну роль в утворенні лімфи відіграють лімфатичні
капіляри: на відміну від кровоносних вони сліпі, більш широкі, у них
ширші міжклітинні щілини, відсутня базальна мембрана ( проникність
стінок лімфатичних капілярів дуже висока.
Існує два механізми утворення лімфи:
- рух рідини в капіляр з міжклітинного простору за градієнтом
гідро-статичного тиску; ця сила дуже маленька (частки мм рт. ст.), але
збільшується при збільшенні фільтрації рідини з капілярів (кровоносних);
цей механізм лімфоутворення посилюється при підвищенні функціонування
тканин;
- рух рідини в лімфатичний капіляр за градієнтом онкотичного тиску, який
створюється, завдяки активному транспорту білків з інтерстиціальної
рідини в капіляр (за механізмом піноцитозу) 2.Біоструми серця, практичне значення ЕКГ. Діяльність серця супроводжується електричними явищами. Всі збудливі тканини в спокої мають позитивний електричний заряд. При виникненні збудження заряд збудженої ділянки змінюється на від’ємний. Це відбувається і в серці, при збудженні виникає різниця потенціалів – струм дії. Збудження, що виникло в серці поширюється. Таким чином все нові і нові ділянки стають електронегативними, а отже , і в нових ділянках виникає різниця потенціалів. Серце стає могутнім електрогенератором. Тканини тіла, маючи здатність до електропровідності, дозволяють реєструвати електричні потенціали серця з поверхні тіла. Методика дослідження електричної активності серця отримала назву електрокардіографії, а крива, що відтворює виникнення, поширення і стихання процесу збудження в серці, називається електрокардіограмою(ЕКГ). Для запису діяльності серця людини використовується електрокардіограф. З метою реєстрації ЕКГ проводять відведення потенціалів від кінцівок і поверхні грудної клітки. При цьому використовують не менше 12 відведень. Існує три стандартних відведення від кінцівок, при яких два активних електроди накладаються на кінцівки. І-е відведення – права рука-ліва рука. ІІ-е відведення – права рука-ліва нога. ІІІ-е відведення – ліва рука-ліва нога. При реєстрації трьох посилених відведень від кінцівок, записується різниця потенціалів між однією з кінцівок, на яку накладають активний електрод, і об’єднаним електродом Гольдбергера від двох інших кінцівок.
Шість грудних відведень, запропонованих Вільсоном, характеризуються переміщенням одного з електродів (активного) на поверхні грудної клітки в спеціальних шести точках. Інший «обєднаний» електрод Вільсона, включає в себе електрод від трьох кінцівок.
Електрокардіограма у всіх здорових людей є постійною і характеризується наявністю п’яти зубців, які позначаються літерами P, Q, R, S ,T. Зубець P відповідає збудженню передсердь, а зубці
Q, R, S ,T– збудженню шлуночків.. аналізуючи ЕКГ, визначають висоту зубців у мілівольтах, а тривалість зубців та інтервал між ними – в секундах.
Навіть незначні зміни в нормальній діяльності серця відображаються змінами на ЕКГ. Тому метод електрокардіографії широко використовують при діагностиці патологічних змін у серці.