Розроблення проблем психології управління в межах соціології

основоположників концепції «психологія натовпу», французький соціолог, психолог Гюстав Лебон (1841-1931) розвиток цивілізації розглядав як продукт інтелектуально творчої еліти. Виступав проти всіх форм соціальної рівності та демократії, доводячи, що всі досягнення цивілізації є результатом діяльності еліти, тому протестував проти відтіснення її від участі в історичному процесі, оскільки, на його думку, це може призвести до загибелі цивілізації. Розвиток промисло­вості, урбанізація, вплив засобів масової інформації сприяють посиленню ролі мас в історичному процесі. Лебон ототожнював масу з натовпом, характеризуючи його як сліпу, руйнівну силу, де індивіди втрачають почуття відповідальності, потрапляють під владу догматизму, не­терпимості, закону «духовної єдності народу».

Чарльза-Хортена Кулі (1864-1929)

є творцем важливого для психології управління вчення про первинну групу, причиною формування якої є стосунки між індивідами. Суть цього вчення полягає у визнанні груп основою суспільства, адже саме тут відбуваються со­ціалізація індивіда, формування його світосприйняття, соціального досвіду, пізнання соціальної дійсності, ідеа­лів, цінностей. Він першим запровадив у науковий обіг поняття «комунікація», вважаючи позначуване ним явище важливим механізмом існування та розвитку людських відносин.

Макс Вебер (1864-1920). Досліджуючи проблеми організацій, він зауважив, що бюрократичні процеси вносять рутину в офісні операції. Бюрократію (чинов­ництво) розглядав як систему управління на основі ви­конання індивідами певних правил і процедур. Для здійснення контролю над виробничими системами в структурі управління важливу роль відводив науково­му менеджменту, вважаючи його ідеальним засобом встановлення дисципліни на підприємстві, яка разом з мінімальною свободою дій працівників гарантує перед­бачуване виконання завдань. Функціонування бюро­кратичних структур зумовлене необхідністю підтри­мання безперервності існування організацій. Тому бю­рократичні розпорядження і процедури є обов'язкови­ми для всіх співробітників.

М. Вебер надавав ієрархічному просуванню співробітника, вважаючи його чинником професійного зростання працівника, формуванню по­чуття лояльності до організації. Саме тому приділяв значну увагу факторам, котрі впливають на мотивацію.

Сформульовані у просторі філософських, політич­них, соціологічних, економічних знань ранні концеп­ції управління стосувалися переважно керівництва державою, хоча певною мірою переносились і на вироб­ничу сферу, підприємницьку діяльність. Не будучи ще сформованими в систему, вони акумулювали різнома­нітні знання, роздуми про психологічні особливості ор­ганізованої спільної діяльності людей, які згодом стали підґрунтям перших психологічних концепцій управ­ління.

Накопичення знань із психології управління в теорії управління

Виникнення психології управління як самостійної науки пов'язане з формуванням, розвитком управління, яке було реальною практичною, теоретичною реакцією на потреби співжиття і спільної діяльності людей.

Наукове управління передбачає свідоме використан­ня влади, матеріальних і людських ресурсів, наукових знань для отримання відповідних результатів. Історія йо­го починається з руху на чолі із групою провідних захід­них інженерів (кінець XIX - початок XX ст.), які перей­малися проблемами підвищення продуктивності праці.

Загальний розвиток управління відбувався у кілька етапів, особливості яких зумовлені станом економічної, політичної сфер суспільства, способом впливу на їх фун­кціонування:

1.                  Традиційний етап. Тривав з давніх часів до XVI- XVII ст., коли після промислової революції почали створювати великі підприємства. Для нього характерні слаборозвинуті форми політичного, економічного уст­рою і способи впливу на них.

2.                  Перехідний (систематичний) етап. Охоплює період формування ринкових відносин, розвитку промисло­вості (поява неперервних виробництв^, будівництва тор­гових і транспортних підприємств. Його характеризу­ють впорядкування виробничих організацій, розвиток і використання процедур досягнення цілей, обґрунту­вання виробничих процесів і операцій, зосередження уваги на виробничих операціях, управлінні запасами, підвищенні ефективності і контроль над витратами. Найсуттєвіші недоліки його проявилися в ігноруванні відносин організації з навколишнім середовищем, від­мінностей у поглядах менеджерів і виробників, у жор­сткості управління, складних умовах праці, експлуата­ції робітників, пануванні авторитарного типу керів­ництва.

Основоположником ранньої системи управління вважають англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена (1771-1856). Він був фабрикантом-виробником текстилю, вмілим управлінцем, наділеним неабиякими здібностями розпізнавати людей, їхні індивідуальні можливості, професійні якості. Його практика управ­ління фабрикою поєднувала елементи діяльності, пла­нування, контролю за роботою, налагодження міжгалу­зевих зв'язків. Р. Оуен дбав про освіту і навчання, орга­нізував при фабриці роботу дитячих садків для дітей ро­бітників, переймався проблемами реформування освіти й економіки. Добре орієнтувався не лише в соціальному середовищі, а й у психології, про що свідчать його нама­гання поліпшити якість робочої сили шляхом добору нових робітників.

3.                  Науковий етап. Початком його вважають 1886 p., коли відбулися збори Американського товариства інженерів-механіків, на яких виступив президент однієї з компаній Генрі Таун з доповіддю «Інженер у ролі еконо­міста». У ній проблеми управління трудовими процеса­ми було проголошено таким самим мистецтвом, як і технічне конструювання. Новими були його міркування про те, що інженерів має цікавити підрахунок витрат, доходів, прибутків, тобто щось вагоміше, ніж технічна ефективність. Тоді почалися активний розвиток теорії і практики управління, формування наукових шкіл.