Рекомендований метод вимірювання температури

Від народження до 2 років: ректальний (показано); пахвовий (виявлення температури у менш уразливих дітей). 

Від 2 до 5 років: ректальний (показано); пахвовий, в ділянці барабанної перетинки (або в ділянці скроневої артерії в лікарняних умовах). 

Старше 5 років: пероральний; пахвовий, в ділянці барабанної перетинки (або в ділянці скроневої артерії в лікарняних умовах).

 

Кратність вимірювання температури тіла залежить від стану дитини та перебігу хвороби і визначається лікарем. За необхідності температуру тіла вимірюють кожні 2—3 год. Хоч медична сестра вимірює температуру тіла у певні години, визначені режимом відділення або спеціальним приписом лікаря, бувають винятки, коли вона відмічає раптові зміни у стані хворого, неспокій, гіперемію, блідість обличчя, появу нових скарг, погіршення самопочуття. Головний біль та інші. В такому разі медсестра повинна негайно поміряти температуру тіла і доповісти лікареві про результати термометрії і своїх спостережень.

 

У тяжкохворих допустиме вимірювання температури під час сну. Одужуючих і при легкому перебігу захворювання дітей не рекомендується будити вранці для згаданої процедури. Це можна зробити і на 1-2 години пізніше, коли дитина прокинеться.

Результати тер­мометрії заносять у температурний листок.

Догляд за дітьми з гарячкою залежить від характеру гарячки і реакції організму дитини на підвищення температури.

Залежно від ступеня підвищення температури тіла розрізняють її типи: субфебрильна — 37,1—38 °С; фебрильна — 38,1—38,9 °С, висока фебрильна (піретична) — 39—40,5 °С, гіперпіретична — вища 40,5 °С.

Якщо теплопродукція відповідає тепловіддачі, шкіра дитини яскраво-рожевого кольору, помірної або підвищеної вологості, кінцівки теплі на дотик. Ця гарячка має назву "рожева" або "червона". Зазвичай при цьому типі температурної реакції загальний стан дитини і її поведінка порушені мало. Окрім призначених лікарем медикаментозних засобів, корекції температурної реакції дитині обов'язково слід забезпечити спокій, зволожувати повітря, уживати достатню кількість рідини.

Слід пам'ятати, що підвищення температури тіла на 1 °С потребує додаткового введення рідини з розрахунку 10 мл на 1 кг маси тіла дитини. Рідину типу охолодже­ного (теплого) неміцного чаю, компоту, морсу, регідратаційних розчинів ("Регідрон", "Електроліт Хумана") давати невеликими порціями з урахуванням стану ма­люка, щоб не спровокувати блювання. Для посилення тепловіддачі дитину звільня­ють від тісного одягу або роздягають. Дитину можна злегенька обтерти теплою (але не холодною!) водою, а за призначенням лікаря — поставити прохолодну клізму. У разі застосування фізичних методів охолодження обов'язково слід стежити за ста­ном шкіри, тобто за реакцією судин шкіри на дію холодового чинника. Якщо дити­на у памперсі, його треба зняти, оскільки він покриває майже третину поверхні тіла і може порушити процес тепловіддачі.

Якщо на тлі підвищення температури тіла відбувається централізація кровообігу і спазм судин шкіри, у дитини спостерігають озноб, блідість, мармуровий малюнок шкіри, ціаноз губ і кінцівок, біль голови, погіршення загального стану; кінцівки холодні на дотик. Це так звана "біла" гарячка, при якій відбувається підвищення процесів теплопродукції і неадекватність процесів тепловіддачі.

Догляд за такими дітьми окрім дбайливого ставлення і створення комфортних умов повинен включати заходи, які сприяють нормалізації процесів теплопродукції і тепловіддачі. Передусім необхідно ліквідувати спазм периферійних судин. Для цьо­го поряд із напуванням теплим питвом дитину на короткий час укривають ковдрою, до кінцівок прикладають теплу грілку (температура води 37—38 °С), що сприяє роз­ширенню кровоносних судин шкіри і поліпшенню тепловіддачі. Після припинення ознобу і нормалізації кольору шкіри дитину одягають відповідно до її с амопочуття і температури зовнішнього середовища. Якщо малюк спітніє, його перевдягають у сухий одяг. Жарознижувальні і спазмолітичні препарати дають за призначенням лікаря.

До патологічних варіантів гарячки належить гіпертермічний синдром, який ха­рактеризується швидким і неадекватним підвищенням температури тіла, що супровод­жується порушенням мікроциркуляції, метаболічними зрушеннями, дисфункцією жит­тєво важливих органів і систем, яка прогресивно наростає.

Діти з гіпертермічним синдромом потребують невідкладної допомоги, тому з появою перших його ознак медичний персонал повинен негайно повідомити лі­каря.

Під час підвищення температури тіла особливого догляду потребують діти пер­ших місяців життя, недоношені, а також з ураженнями нервової системи, оскільки незрілість центру терморегуляції в таких дітей спричинює появу фебрильних судом.

Зниження температури тіла може бути критичним, тобто швидким від високої до низької, або літичним, тобто поступовим. При критичному зниженні температу­ри тіла у дитини з'являються слабість, рясний піт, похолодання кінцівок, нитко­подібний пульс. У цьому разі хвору дитину обкласти теплими грілками, напоїти солодким теплим чаєм, перевдягти в чисту суху білизну. Поступове зниження тем­ператури тіла супроводжується помірною слабістю та зволоженням шкіри.

Харчування дітей з високою температурою має відповідати віку, а їжа — легко засвоюватися і бути рідинної консистенції. Слід зважати на апетит дитини та її здат­ність до споживання їжі. При вимушеному або пасивному положенні в ліжку дитину, в якої гарячка, треба частіше повертати, розправляти складки на білизні, за необхідності — прово­дити належні гігієнічні процедури.

За тривалістю гарячки розрізняють: скороминущу – від кількох годин до 1-2 днів; гостру – до 15 днів; підгостру – до 45 днів; хронічну – понад 45 днів.

 

По характеру температурних кривих виділяють наступні типи гарячки: 1) гарячка постійного типу (рис.1) характеризується тим, що різниця між ранішньою і вечірньою температурою не перевищує 1°С. Закінчення гарячки може бути раптовим (криза) або поступовим (лізис). Цей тип гарячки спостерігається при інфекційних захворюваннях (черевний, висипний тиф, крупозна пневмонія тощо); 2) гарячка ремітуюча (послаблювальна) (рис.2) з різницею температури увечері і вранці більше 1°С (вогнищеве запалення легень, сепсис, черевний тиф в другій фазі тощо); 3) гарячка інтермітуюча (переміжна) (рис.3) з правильним чергуванням короткочасних підвищень температури (пароксизмів) з періодами нормальної температури. Висока температура тримається декілька годин, потім падає до норми і знову підвищується. Кількість безгарячкових днів може бути різною (кожен другий, третій день або щодня). Цей тип характерний для малярії; 4) гарячка поворотна(рис.5) з тривалими нападами підвищення температури, по 5—8 днів і подальшим її пониженням. Характерна для поворотного тифу; 5) гарячка зворотна (інвертована) — характеризується підйомом ранішньої температури більше, ніж вечірньої. Зустрічається при туберкульозі легенів, сепсисі; 6) гарячка хвилеподібна(рис.6), основною характерною рисою якої є поступовий підйом температури протягом декількох днів з подальшим поступовим зниженням до нормальних цифр. Після безгарячкового періоду виникає чергове поступове підвищення з подальшим падінням. Зустрічається при бруцельозі, лімфогранулематозі; 7) гарячканерегулярна (атипова) (рис.7) — характеризується неправильними добовими коливаннями всілякої тривалості. Зустрічається при ревматизмі, грипі, дизентерії, хронічному бронхіті тощо; 8) гарячка гектична (виснажуюча) (рис.4), з добовими коливаннями температури від 2 до 4-5° С. Резке падіння температури з високих цифр до нормальних або субнормальних супроводжується профузним, виснажуючим потовиділенням і різкою слабкістю. Зустрічається при сепсисі, важких формах туберкульозу з розпадом легеневої тканини.

 

 

 

Переміна натільної та постільної білизни, забезпечення фізіологічних випорожнень

 

Д огляд за дитиною в стаціонарі є невід'ємною частиною лікувального процесу, від якого залежить успіх лікування. Поряд з іншими гігієнічними заходами він пе­редбачає регулярну переміну постільної білизни, у відділенні це роблять один раз на 7—10 днів або в міру забруднення. Зазвичай це проводять після гігієнічної ванни; при тяжкому стані дитини і суворому ліжковому режимі — після належних гігієніч­них процедур. Якщо хвора дитина споживає їжу в ліжку, то білизну необхідно пере­стеляти щоразу після їди, щоб видалити крихти, рештки їжі, розправити складки. Переміна постільної білизни включає переміну простирадл, наволочок, підковдри. Ковдра має бути із натуральної тканини, оскільки вона добре провітрюється і дезінфікується. На неї надягають підковдру; улітку використовують тканинні ковдри.

Методика переміни постільної білизни. Якщо хворий може сидіти, медична сест­ра пересаджує його з ліжка на стілець і перестеляє постіль. Переміну білизни у хворих дітей старшого віку, в яких суворий постільний режим, проводять двома способами:

1-й — брудне простирадло скочують валиком від голови і від ніг, а потім вида­ляють. Чисте простирадло, скочене з двох боків, як бинт, підводять під крижі хворої дитини і розправляють по всій довжині ліжка;

2-й — хвору дитину перемішують на край ліжка, брудне простирадло скочують по довжині, на звільненому місці розправляють чисте; на нього перекладають хво­рого, знімають брудне простирадло і розправляють чисте.

Водночас із переміною постільної білизни перемінюють натільну. Діти старшо­го віку, в яких задовільний стан, перевдягаються самостійно, а хворим молодшого віку допомагають середні або молодші медичні сестри. Під час переміни натільної білизни тяжко хворій дитині, яка на суворому ліжковому режимі, медична сестра бере за край сорочки, знімає її через голову, а потім вивільнює руки, чисту білизну надягає у зворотній послідовності. Якщо у хворого ушкоджена рука, спочатку зні­мають рукав зі здорової руки, а потім із хворої. Сорочку надягають спочатку на хвору руку, а потім на здорову.

Брудну (окремо постільну й натільну) білизну збирають у пластмасові ємкості з кришками або клейончасті (поліетиленові) мішки і виносять із палати у спеціальну кімнату. У відділенні має бути запас чистої білизни на добу. Несвоєчасна і неправиль­на переміна білизни, зокрема постільної, спричинює виникнення пролежнів.

Забезпечення фізіологічних випорожнень. У педіатричному відділенні щодня спос­терігають за випорожненнями хворих з відповідною реєстрацією в історії хвороби. Медична сестра повинна щодня підраховувати кількість випорожнень у дитини, оцінювати характер їх (кашкоподібні, оформлені, розріджені), своєчасно поперед­жувати лікаря про патологічні домішки в них, почастішання чи відсутність випо­рожнень; дані записувати в листок призначень.

Щоб запобігти попрілості, після кожного випорожнення і сечовипускання ре­комендується дитину підмивати теплою проточною водою; дівчаток — спереду на­зад, щоб калові маси разом із водою не потрапили в статеві органи. Для ретельні­шого очищення шкіри застосовують ватні тампони. Після підмивання обережно промокальними рухами просушують шкіру м'якою пелюшкою; при проблемах, шо виникають під час догляду за шкірою дітей грудного віку, усі природні складки шкіри змащують спеціальною олією для дітей або стерилізованою олією рослинного походження; можна також користуватися дитячим кремом. Засоби для обробки шкіри підбирають індивідуально.

Якщо у дитини старшого віку суворий постільний режим, їй підкладають судно (емальоване чи гумове) або сечоприймач (одноразовий, емальований або скляний). Дитина, якій дозволено вставати, повинна користуватися індивідуальним горщи­ком, який ставлять під ліжко. Якщо дитина не контролює фізіологічні відправлен­ня, що пов'язано з віковими особливостями або з її тяжким станом, використову­ють марлеві або одноразові підгузники (памперси), які підбирають відповідно до віку дитини і своєчасно змінюють. Слід пам'ятати, що застосування одноразових підгузників не застерігає від попрілості.

 

Профілактика і лікування пролежнів у дітей різного віку

П ролежні — це дистрофічні або виразково-некротичні зміни м'яких тканин (шкіри і підшкірної жирової клітковини), які виникають у місцях постійного або тривалого тиснення. Частіше пролежні виникають в ослаблених дітей, які на суво­рому ліжковому режимі. Ділянки локалізації — крижі, лопатки, лікті, п'яти, місця здавлювання м'яких тканин між поверхнею ліжка і кістковим виступом.

Фактори ризику розвитку пролежнів

Нерухомість (наприклад, параліч)

Недоїдання і низька маса тіла

Нетримання калу

Нетримання сечі

Переломи кісток (особливо стегнової)

Дефіцит вітаміну С

Низький артеріальний тиск

Зміни шкіри: підвищення порогу больової чутливості, витончення шкіри, зниження імунітету

Інфекційні хвороби

Анемія

Захворювання судин

Цукровий діабет

Злоякісні пухлини

Мозкові судинні захворювання (наприклад, інсульт)

Суха шкіра

Набряки

П ояву пролежнів спричинює поганий догляд за шкірою, незручне ліжко, не­своєчасне перестеляння постільної білизни, що призводить до порушення кровообі­гу в шкірі. У дітей грудного віку пролежні виникають найчастіше при тяжких пору­шеннях нервової системи.

В утворенні пролежнів є певна послідовність. Спочатку з'являється блідість шкіри, яка пізніше змінюється почервонінням, набряком і відшаруванням епідермі­су. Поява пухирців і некрозу шкіри свідчить про більш виражені місцеві порушення і може бути наслідком недооцінювання медичним персоналом первинних симпто­мів пролежнів. У тяжких випадках змертвіти можуть не тільки м'які тканини, а й надкісниця і поверхневий шар кісткової тканини. Швидке приєднання інфекції мо­же призвести до сепсису.

Пролежні – це некроз шкіри та підлеглих м’яких тканин у місцях стискання їх між твердою основою ліжка чи пов’язкою та кістковими виступами тіла хворого. Патогенез пролежнів пов’язаний з порушенням кровообігу в тканинах внаслідок стискання останніх та їх судин. Найчастіше пролежні виникають у місцях поверхневого розташування скелетних утворень тіла – крижі, лопатки, п’яти, гребені клубових кісток, остисті відростки хребців та інші кісткові виступи, не вкриті м’язами, у хворих, які самостійно не можуть змінювати положення в ліжку, перевертатись і за якими не здійснюють належного санітарно-гігієнічного догляду. Їх виникненню сприяють недостатній розвиток підшкірної основи, анемія, гіпопротеїнемія, набряк тканин, серцево-судинна недостатність, різні загальні хвороби (цукровий діабет, атеросклероз, сепсис, порушення функції нервової системи).

 Пролежні починаються з реактивної гіперемії, запалення шкіри в зоні її стискання, за яким настає вологий некроз унаслідок приєднання інфекції або (рідше) сухий некроз унаслідок ішемії. Здебільшого некроз обмежується шкірою та підшкірною основою, але нерідко поширюється на всю товщину її та фасцію, аж до кістки.

 

 

Стадія I: почервоніння шкіри без збліднення, вражена область тепла на дотик, хвороблива.

Стадія II: порушення цілісності шкіри, наявність бульбашок з виділеннями, почервоніння шкіри виражене більш яскраво, підвищення температури ураженої області, набряк.

Стадія III: формування виразки з виділеннями (виразка поширюється не глибше шкіри), загоєння під кіркою.

Стадія IV: Виразки поширюються на м'яз або кістка, загибель прилеглих тканин (видиме пошкодження не відображає дійсної площі змертвіння)

Профілактика утворення пролежнів

 

Профілактика та обробка пролежнів необхідна для збереження здоров'я хворої дитини. Причому профілактика пролежнів часто дає набагато більш ефективний результат, ніж болісне і довге лікування. Для досягнення успіху профілактика повинна бути регулярною і комплексною.

Особливу увагу необхідно звернути на стан ліжка хворого людини. Якщо ви не використовуєте протипролежневі матрац, стежте за тим, щоб поверхня постілі була абсолютно рівною, без яких або западин і опуклостей. Те ж саме стосується і постільної білизни. Людина, яка доглядає за лежачим хворим, повинен ретельно стежити за тим, щоб на простирадла не було ніяких складок і крихт від їжі - вони також часто провокують початок розвитку пролежнів. Постільна білизна має бути чистою і сухою. 

Повороти хворої людини. Постарайтеся в обов'язковому порядку перевертати хворого людини зі спину на бік хоча б три - чотири рази на добу, приблизно на 30 хвилин. Подібна міра дозволить перерозподілити на час навантаження на тканини, відновити нормальне кровопостачання.

Масаж ділянок шкіри. Щоденний масаж тих ділянок шкіри, які піддаються тиску, допоможе забезпечити хороше кровопостачання і живлення тканин. Цей захід також допомагає знизити ризик розвитку пролежнів.

Провітрювання шкіри. Багато нехтують такою процедурою, і дуже даремно. Хворої людини необхідно повернути на бік, звільнити від одягу і залишити приблизно на 15 хвилин, після цього те ж саме повторити з другим боком.

Дотримання температурного режиму. Для профілактики пролежнів необхідно в обов'язковому порядку дотримуватися оптимальний температурний режим. І одяг, і постільну білизну, і температура в повітрі повинні бути такими, щоб шкіра хворої людини не потіла. Попрілості у хворого лежачого людини дуже швидко перетворюються в пролежні.

П ротирання всій поверхні шкіри. Крім гігієнічного купання хворої людини необхідно щодня протирати шкіру дезинфікуючими розчинами. Це може бути горілка, або камфорний спирт, або навіть звичайний одеколон. Протріть шкіру хворої людини, після чого розітріть її до почервоніння сухим чистим махровим рушником. Однак будьте уважні при розтиранні, стежте за тим, щоб на шкірі хворої людини не було ніяких пошкоджень, в іншому випадку можливе виникнення протилежного ефекту.

Догляд за найбільш вразливими місцями шкірних покривів. Два рази на день - вранці і ввечері, необхідно прохолодною кип'яченою водою протирати ті місця шкіри, тиск на які найбільш сильне. Після цього осушіть за допомогою рушника і протріть камфорним спиртом, розчином етилового спирту з теплою водою (1 сто­лова ложка на 100 мл води), розчином столового оцту (1 столова ложка на 300 мл во­ди).

 

Тяжкохворим, які тривалий час перебувають у положенні лежачи, слід підкла­дати спеціальні пристосування для зменшення тиснення на найбільш уразливі щодо появи пролежнів ділянки тіла, наприклад гумовий (надувний) круг, обгорнений пе­люшкою, який підкладають так, щоб крижі містилися в просвіті круга. Використо­вують спеціальні надувні матраци — "аеропаги" з гофрованою поверхнею і подаван­ням повітря через спеціальні отвори у певній послідовності, завдяки чому тиснення на окремі ділянки тіла почергово змінюється. В основі дії матраца закладена схема постійних змін тих точок опори, на яких лежить хвора людина.

Приблизно анало гічним дією володіє подушка для коляски. Вона призначена для рівномірного розподілу тиску, який викликає вагу хворої людини. Тим самим значно знижується ризик розвитку пролежнів. Подушки випускаються з різних матеріалів, однак найбільш часто зустрічаються гелеві або латексні.

Якщо з'являється гіперемія шкіри, цю ділянку обережно розтирають м'яким сухим рушником або ватним тампоном для поліпшення місцевого кровообігу, використовують УФО уражених ділянок шкіри.

Якщо з'являються пухирі, їх обробляють 1 % спиртовим розчином брильянто­вого зеленого, потім накладають суху пов'язку. За наявності некрозу лікар видаляє змертвілі тканини, уражену ділянку промиває 3 % розчином водню пероксиду або розчином фурациліну 1:5000 тощо; на рану накладають лікувальні мазі і закривають стерильною серветкою. Надалі 2—3 рази на день медична сестра змінює пов'язку і повідомляє лікаря про стан рани.

Лікування пролежнів складається насамперед з усунення причин появи та прогресування некрозу: належний догляд за хворими, підкладання під хворого в зоні некрозу (переважно крижі) м’якого, наповненого повітрям гумового круга (вкритого білизною), протирання шкіри спиртом та утримання її чистою; недопущення промокання під хворим білизни та часта зміна останньої тощо.

 Некротичну тканину (шкіра та підшкірна основа) в зоні пролежнів видаляють, дефект тканин лікують за правилами санації гнійної рани.

 Профілактика пролежнів полягає у дбайливому догляді за хворими. Їх треба своєчасно перевертати на бік та протирати шкіру спиртом чи одеколоном, білизну добре розрівнювати. Хворим з тяжкою патологією, особливо літнім, треба з першого дня робити легкий масаж спини та вдаватись до інших заходів, що поліпшують кровообіг у шкірі. В останні роки користуються спеціальними ліжками, що запобігають утворенню пролежнів.

 Ліквідація чи зменшення загальних розладів (серцевої недостатності, гіпертензії, анемії, порушень вуглеводного обміну) як до операції, так і після неї, боротьба з інфекцією тощо мають важливе значення для запобігання пролежням.

 

 

Основні види клізм, що їх застосовують у педіатричній практиці, методика і правила їх постановки у дітей різного віку

Клізма — уведення рідини в пряму кишку для лікування чи діагностики. У ста­ціонарі усі види клізм виконують за призначенням лікаря.

У педіатричній практиці клізми застосовують для очищення кишок (очисні), уведення лікарських речовин (лікувальні), промивання кишок (сифонні). Показан­ням до застосування клізм є закрепи, гострі отруєння, інфекційні захворювання кишок. Очисні та сифонні клізми призначають перед інструментальними дослід­женнями, оперативними втручаннями. Лікувальні клізми призначають для введення медикаментозних препаратів загального та місцевого призначення, зниження тем­ператури тіла та ін.

Протипоказанням до застосування клізм є гострі запальні процеси прямої киш­ки та відхідника, шлунково-кишкова кровотеча, випадіння прямої кишки, онколо­гічні захворювання прямої кишки тощо.

 

Щоб зробити  клізму  маленькій дитині, застосовуються маленькі гумові балони грушоподібної форми, які називаються спринцівки. Спринцівки бувають  з  жорсткими пластмасовими наконечниками або гумовими м'якими кінчиками, які є ніби продовженням спринцівки. Спринцівки випускаються об'ємом від 30 до 360 мілілітрів.

 

Проведення клізми грудному немовляті вимагає обов'язкового виконання деяких спеціальних прийомів. Спочатку  необхідно  прокип'ятити спринцівку протягом 30 хвилин для її стерилізації. Потім слід набрати потрібну кількість рідини і змастити наконечник спринцівки стерильним рослинним маслом або дитячим кремом. Потім треба обов'язково випустити повітря з спринцівки - для цього необхідно повернути спринцівку наконечником вгору, і злегка натиснути на дно. Після цього дитину слід укласти на лівий бік, зігнути в колінах ноги і, розсунувши йому сідниці, обережно ввести всередину наконечник спринцівки на 3 - 5 см. На початку введення кінчик треба направити вперед (на 2 см), а після проходження зовнішнього і внутрішнього сфінктерів, на глибину 2 - 3 см назад і, повільно натискаючи на дно спринцівки, влити в пряму кишку рідину. Сфінктером називаються кругові м'язи, що стискають і розширюють просвіт прямої кишки. Необхідно стежити за диханням дитини, тому що введення рідини здійснюється тільки на вдиху. Після закінчення процесу наконечник обережно виводиться назовні, і сідниці дитини треба стиснути приблизно на хвилину. Потім слід покласти дитину на спинку, потім перевертати спочатку на бік, слідом на животик для того, щоб рідина поширилася по кишечнику.

 

Для дітей після трьох років спринцівки вже недостатньо, і тут для проведення клізми застосовується кружка Есмарха.  Кружка   являє  собою гумовий балон місткістю 1,5 - 2 л,  з'єднаний   з  наконечником довгою трубкою. На трубці розташований спеціальний затиск, або кран для регулювання швидкості надходження рідини.

М етодика і правила постановки клізм. Залежно від віку дитини та виду клізм методика і правила їх постановки різняться.

Очисні клізми. Перед постановкою клізми приготувати гумовий ба­лончик з твердим або м'яким наконечником, ємкість з водою відповідної темпера­тури, клейонку, вазелін, пелюшку, ємкість із дезінфекційним розчином для обробки поверхні й використаних засобів. Залежно від віку дитини використовують балони різного об'єму, у дітей старшого віку — кухоль Есмарха.

Методика постановки: наповнити балончик (кухоль Есмарха) водою, перевіри­ти, чи не залишилося в ньому повітря; змастити наконечник вазеліном або спе­ціальною дитячою олією. На сповивальний стіл, кушетку або ліжко постелити клейонку і накрити її пелюшкою. Покласти дитину грудного віку — на спину, стар­шу за 1 рік — на лівий бік з підведеними до живота ногами. Лівою рукою розвести дитині сідниці, а правою обережно увести наконечник у пряму кишку: дітям ран­нього віку на 3—5 см, а дітям старшого віку на глибину 6—8 см. Спочатку вводять у напрямку до пупка, потім — паралельно куприку.

 

 

 

Д итині грудного віку підняти ніжки догори, повільно стискуючи гумовий ба­лончик, увести рідину. Виводити наконечник із прямої кишки слід не розтискуючи пальців, а після цього стиснути сідниці на декілька хвилин.

Кількість рідини для постановки очисної клізми: дітям від 0 до 2 міс. — ЗО мл; від 3 до 6 міс. — 50—80 мл; від 6 міс. до 1 року — 100 мл; після 1 року — за фор­мулою:

100 + 100 х (n-1),

де n — кількість років дитині.

Дітям у віці до 3 років клізму роблять гумовим балоном (грушею): для дітей перших місяців життя використовують балончик № 2 (50 мл), для 3-11-місячних – № 2,5 (100 мл), для дітей у віці I-3 років-№ 4 (170 мл). При застосуванні груші в неї набирають воду, наконечник змащують олією або вазеліном. Дитину вкладають на лівий бік, ноги притискають до живота, спина повинна бути повернута до того, хто робить клізму, дитину необхідно покласти на клейонку. Із груші випускають повітря, доки не з'явиться вода. Наконечник м'яко вводять у задньопрохідний отвір на глибину 3-7 см. Повільно вводять необхідну кількість рідини. Якщо при введені наконечника виникає перепона або дитина відчує біль, не можна застосовувати силу, необхідно змінити напрям наконечника. Зазвичай вода вводиться легко. Грушу виймають стисненою, після чого сідниці на деякий час стискують для попередження витікання води.

 Після клізми дитину кладуть на спину, дають їй полежати 10 хвилин, а потім садять на горщик.

Дітям більш старшого віку клізму роблять за допомогою спеціального пристосування-іригатора – гумового мішка або чайника, до якого приєднана трубка довжиною 1,5 м з гумовим або пластмасовим накінечником для введення в пряму кишку.

Температуру води визначають відповідно до віку дитини. У період новонародженості температура води для клізми повинна бути 30— 31 °С, у першому півріччі — 27—28 °С; до 1 ро­ку — 26—25 °С, у старшому віці — 20—22 °С.

Після клізми дитину, кладуть на спину, дають їй полежати 10 хвилин, а потім саджають на горщик.

Після постановки клізми слід обов'язково дочекатися дефекації і оглянути випорож­нення.

Послаблюючі  клізми .

Дітям  старшого  віку проводяться послаблюючі клізми, які добре допомагають при запорах, викликаних спазмом кишкової мускулатури.  Такі  клізми можуть бути гліцеринові  і  масляні - масляна основа цих клізм викликає подразнення слизової кишечника, посилює його перистальтику та полегшує процес спорожнення кишечника. Такі  клізми  можна застосовувати і при лікуванні запалень в кишечнику.

Послаблююча  клізма  складається з 40 - 180 мл трохи підігрітого рослинного масла, або 5 - 10 мл гліцерину очищеного. Через  кілька  годин після такої клізми з'являється стілець. Якщо клізма зроблена ввечері, то  стілець  буде рано вранці.

Різновид  послаблювальної  клізми - гіпертонічний 10% розчин кухонної солі (10 г солі на 100 г води). Така клізма  витягує  воду і очищає кишечник. Якщо  спостерігається  слабо виражена перистальтика, що не сприяє просуванню калових мас (при так званих атонічних запорах), то така клізма підходить найкраще.

Клізму можна робити і однією тільки підігрітою до 37-38 ° С рослинною олією в кількості 30-50 мл. Після введення олії дитині дають полежати 10-15 хвилин, стежачи за тим щоб олія не випливала. Олія розріджує калові маси і сприяє їх просуванню по кишці.

С ифонні клізми ставлять для очищення ки­шок, якщо звичайна очисна клізма не дала ефекту, а також, якщо виникла підозра на киш­кову непрохідність. Вони показані дітям пере­важно старшого віку за необхідності видалення всіх калових мас або шкідливих продуктів, що

потрапили у кишки внаслідок отруєння рослинними, хімічними або іншими речо­винами. Сифонні клізми протипоказані при апендициті, перитоніті, шлунково-кишкових кровотечах, захворюваннях прямої кишки, у перші дні після операції на органах черевної порожнини.

Методика постановки: через гумову трубку діаметром 0,8—1 мм і завдовжки до 1,5 м (на одному кінці трубки лійка, на другому — наконечник) у декілька прийомів у пряму кишку вводять від 5 до 10 л чистої води або дезінфекційного розчину калію перманганату, натрію гідрокарбонату. Кінець трубки з наконечником змащують ва­зеліном і вводять через відхідник на глибину 15—20 см залежно від віку дитини. Лійку заповнюють водою і піднімають на висоту 50—60 см над ліжком, потім опус­кають до рівня сідниць дитини, не видаляючи гумову трубку з прямої кишки. При цьому вода з каловими масами потрапляє до лійки і виливається в таз. Цю проце­дуру повторюють декілька разів до появи чистої води. Гумову трубку залишають ще на 15—20 хв для повного спорожнення кишок від рідини та газів. Потім її обережно виймають, усю систему миють, дезінфікують і кип'ятять.Уведену рідину слід своєчас­но евакуювати з кишок дитини, щоб уникнути ускладнень, зокрема калової інтоксика­ції. Вона може виникати при непрохідності кишок. Постановку сифонної клізми слід проводити під безпосереднім спостеріганням лікаря.

Лікувальні клізми призначає лікар. Вони бувають місцевої (при запальних про­цесах у товстій кишці) та загальної дії (застосовують, коли неможливо увести ліки через рот). Через пряму кишку ліки всмоктуються швидко і потрапляють у кров, минаючи печінку. Об'єм ліків залежить від віку дитини і приблизно становить: для дітей 1-го року — 10—15 мл, перших 5 років — 20—25 мл, від 5 до 10 років — до 50 мл, старших дітей — до 75 мл. Перед постановкою лікувальної клізми необхідно поставити очисну, але іноді можна поставити одразу після дефекації. Інтервал між очисною та лікувальною клізмами має становити не менше 30—40 хв. Для ліпшого всмоктування ліків і запобігання проносному ефекту температура розчину, який уводять, повинна бути 38—39 °С. В умовах стаціонару лікувальні клізми ставлять за допомогою м'якого катетера, який уводять у пряму кишку, і шприца з лікарською ре­човиною. Глибина введення: у дітей грудного віку — 7—8 см, віком від 1 до 3 років — 8—10 см, від 3 до 7 років — 10—12 см, шкільного віку — до 15—20 см. Розраховую­чи дозу лікарського засобу, слід ураховувати кількість рідини, що залишиться в ка­тетері. Уведення повинно бути дуже повільним.

 

Автор: Чорномидз І.Б.

 

 

 

Література

 

1. Капітан Т.В. Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми: Підручник. – Вінниця: ДП ДКФ, 2003. – 768 с.

2. Догляд за хворими: підручник/ за ред.. О.М Ковальвої, В.М Лісового, С.І. Шевченка, Т.В. Фролової. – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 488 с.

3. Касевич Н.М. Загальний догляд за хворими і медична маніпуляцій на техніка: підручник. – К.: Медицина, 2009. – 424 с.

4. Педіатрія в модулях: навч. посібник / І.Ю. Андрієвський, В.С. Тарасюк, В.В. Титарченко та ін. – К.:Медицина, 2007. – 336 с.

5. Наказ МОЗ України № 152 від 4.04.2005р Про затвердження Протоколу медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною. [електронний ресурс] – Режим доступу: http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=3890

6. Глубокий анализ разных способов измерения температуры тела у детей [електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.gradusnik.ru/rus/doctor/ped/w10md-termometr/