Критерії зрілості системи терморегуляції:

а) стабільність ректальної температури при температурі повітря 20-22°С;

б) наявність різниці між ректальною температурою і температурою в  пахвовій впадині, або між температурою шкіри на грудях і стопах;

в) виникнення добової періодичності температури;

г) присутня температурна реакція при різних інфекційних захворюваннях.

 

Причини недосконалості терморегуляції у грудних дітей:

1. незавершеність розвитку центрів терморегуляції;

2. відносно велика поверхня тіла;

3. слабкість потовиділення  у перші 2-3 місяці життя;

4. недосконалість вазомоторних механізмів;

5. недостатній розвиток м′язів шкіри і підшкірного жирового шару;

6.густа сітка кровоносних судин шкіри.

 

     Грудні діти швидко і легко переохолоджуються і перегріваються, бо пристосувальні механізми до значних температурних коливань зовнішнього середовища у них недорозвинені.

  Аффекторна ланка терморегуляції представлена комплексом периферичних (шкірних) і центральних терморецепторів. Шкірні рецептори добре розвинені у доношених і недоношених  дітей. Найчутливішою зоною терморецепції є шкіра обличчя, що знервується трійчастим нервом.

Центральною ланкою терморегуляції є гіпоталамічні центри. Хімічна терморегуляція (теплопродукція) здійснюється переважно задніми ядрами гіпоталамусу, фізична (тепловіддача) – передніми його ядрами.

 Причинами неадекватної терморегуляції можуть бути: гіпоксія, внутрішньочерепна травма, інфекції. Органічні ураження центральної нервової системи або аномалії розвитку.

 Нижча 36°С або субнормальна гіпотермія спостерігається при недоношеності,  гіпотрофії, пілоростенозі, гіпотіреозі, природжених вадах серця та деяких інших захворюваннях.

Відносна недостатність теплопродукції у новонароджених і особливо недоношених дітей  вимагає створення оптимального температурного режиму і знання термонейтральної зони, що являє собою діапазон меж температур повітря, яке оточує дитину, при яких постійна і нормальна температура тіла підтримується при мінімальному напруженні механізмів продукції тепла.

Для здорових новонароджених, які лежать без одежі,така термонейтральна зона має межі 32 і 35°С, для глибоко недоношеної дитини – від 36 до 36°С. Для сповинутої доношеної дитини ця зона знаходиться в межах 23-26°С, а для глибоко недоношеної  дитини – між 30 і 33°С. До місячного віку межі термонейтральної зони зменшуються на 1,5 - 2°С, а їх діапазон зростає на 0,3-0,5°С. Сповивання дітей зменшує витрати енергії. Сповивання з відкритим обличчям або голівкою додатково покращує можливості термоадаптації у зв′язку з включенням механізмів активної терморегуляції з рецепторів обличчя. У новонароджених дітей необхідно суворо дотримуватися усіх умов температурного режиму. Порушення останніх швидко відбивається на стані здоров′я новонародженого. Навіть незначне охолодження дитини впливає на її захворюваність і негативно відбивається на розвитку головного мозку в перші тижні і місяці життя. Новонароджених зразу викладають на материнські груди і накривають теплим покривалом.  Недоношених, незрілих і хворих дітей з порушеною терморегуляцією доглядають і виходжують у кюветах з автоматичною підтримкою постійної температури і вологості повітря.

 

     Причини пошкоджуючої дії охолодження на організм дитини:

А) відносна недостатність енергетичного обміну;

Б) виникнення метаболічного ацидозу;

В) порушення мікроциркуляції;

Г) внутрішньосудинне згортання крові.

В результаті такої дії (холодова травма) посилюються розлади дихання, кровообігу, активуються вогнища інфекції.

 

Причини пошкоджуючої дії перегрівання:

А) довготривале (навіть і помірне перегрівання) призводить до зневоднення організму;

Б) викликає порушення мікро циркуляції;

В) порушення функції ЦНС, важливих життєвих органів;

Г) призводить до розвитку шоку та теплового удару.

В елике значення у підтриманні нормальної температури тіла дитини має мікроклімат приміщення в якому вона знаходиться.  Вологість повітря повинна бути  30-60%, швидкість руху повітря 0,12-0,2 м/сек., межі теплового комфорту для дітей грудного віку знаходяться в діапазоні від 21 до 22°С, з 2-х років нижня межа комфорту зміщується до 18°С.

 Важливо дотримуватися основних правил вдягання дітей. Число шарів одягу в зимовий час на вулиці повинно складати 4-5 з врахуванням з абезпечення вітронепроникності верхнього шару. В приміщенні дитина в залежності від температури повітря повинна мати 1-2 шари одягу  (температура 22°С і вище) або 3 шари при температурі 16-17°С.

Велике значення має і загартовування.   Невід′ємною умовою загартовування є обов′язкове збереження нормального теплового балансу, недопустимість охолодження дитини. Тренування здійснюється шляхом систематичного короткочасного холодового подразнення. По мірі адаптації інтенсивність і тривалість гартувальних процедур зростають , але вони не повинні викликати пониження внутрішньої температури тіла.

 

 

Довготривале перебування в умовах несприятливого температурного режиму (жара або холод) може викликати виснаження компенсаторних механізмів і резервів терморегуляції і привести або до значного зниження  (екзогенна гіпотермія) або до значного підвищення (екзогенна гіпертермія) температури тіла.

У значної частини здорових дітей в денні години спостерігається помірне підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла вище 37°С називається гарячкою гіпертермія (пірексія). Гарячка – це зміна теплового балансу, викликана дією на гіпоталамічні центри терморегуляції ендогенних пірогенів. В результаті відмічається посилення теплопродукції і збільшення тепловіддачі, яке не відповідає приросту теплопродукції (відстає); або навіть її зниження. Теплопродукція у новонароджених здійснюється, як правило. Шляхом теплоутворення в жировій тканині (перш за все у бурій, кількість якої у новонародженого складає 25-30 г в залежності від маси тіла) – нескорочуваний термогенез.

 У випадках приєднання посиленого термогенезу (за рахунок підвищення активності і тонусу м′язів) виникає лихоманка.

 

Залежно від ступеня гіпертермії розрізняють такі види гарячки:

субфебрильна температура – від 37 до 37,9°С ( 37 - 37,5°С) – мала субфебрильна, 37,5 – 37,9°С – велика субфебрильна);

помірна гарячка -  38 - 38,9°С (низька фебрильна);

висока фебрильна - 39 - 40°С;

дуже висока фебрильна (гіперпірексія) – вище 40°С.

Мала субфебрильна  температура тіла може бути у здорових дітей при доброму самопочутті і поведінці.  Причиною цього може бути дія їжі або активація енергетичного обміну під впливом фізичного навантаження чи психоемоційного збудження дитини. У дітей з підвищеною психічною збудливістю коливання температури тіла протягом дня можуть бути більш значними.

Гарячку слід розглядати як загальну пристосувальну реакцію організму на дію шкідливого (частіше інфекційного) агенту. Вона може бути результатом впливу бактерій і їх токсинів (інфекційна), продуктів білкового розпаду (при гемолізі, некрозі тканин, кісткових переломах, при наявності гнійних вогнищ та ін.), гормонів, отрут,а також виникати при подразненні теплового центру в результаті пошкоджень і струсів головного мозку.

Гарячка при інфекційних захворюваннях носить переважно захисний пристосувальний характер. Закінчення інфекційних захворювань, що супроводжуються підвищенням температури тіла. Завжди більш сприятлмииві, ніж при перебігу без підвищенн температури або при штучному фармакологічному (медикаментозному) зниженні. Разом з тим,  у дітей раннього віку гарячка при інфекційних захворюваннях досить часто переходить в гіпертермічний стан і втрачає своє захисне значення. При гіпертермічному стані має місце неадекватність терморегуляції зі стійким підвищенням теплопродукції і зменшенням тепловіддачі.  Гіпертермічний стан сам може привести дитину до летального кінця внаслідок виникаючих при ньому енергетичного виснаження, внутрішньо судинного згортання крові, набряку головного мозку. У дітей з гіпотрофією, дихальною та серцево – судинною недостатністю, ураженням ЦНС (енцефалопатія) перехід гарячки в гіпертермічний стан може пройти  і при  порівняно помірних підвищеннях температури тіла (38-38,5°С).

При гарячці зростає теплопродукція за рахунок активації метаболізму (на кожен 1°С вище 37°С енерговитрати збільшуються на 10%) і скорочується тепловіддача шляхом спазму судин підшкірної жирової основи із зниженням кровоточу в ній. Підвищення температури тіла викликають ендогенні та екзогенні пірогени. Першим належить провідна роль. Їх віділяють фагоцитуючі лейкоцити і макрофаги в момент фагоцитозу бактерій, вірусів, комплексів антиген-антитіло.

Гарячка при інфекційних захворюваннях сприяє загибелі мікробів і вірусів. Які не витримують температурит тіла вище 38°С. Одночасно посилюється імунна відповідь макроорганізму, зростає бактерицидна  функція крові, активність поліморфно-ядерних лейкоцитів. Підвищена активність метаболізму забезпечує прискорене поступання до тканин поживних речовин.

Подібно до більшості неспецифічних реакцій захисту (біль, шок, запалення), гарячка відіграє адаптивну роль тільки до певної межі. При прогресуючому підвищенні температури тіла збільшується навантаження на дихання і кровообіг. На кожен 1°С вище 37°С задишка стає більшою на 4 дихання за  хвилину, а тахікардія – на 20 серцевих скорочень за хвилину. Не дивлячись на це, поступлення кисню уже не забезпечує зростаючі тканинні потреби, і, в кінцевому результаті,  розвивається  відносна гіпоксія. В першу чергу від неї страждає ЦНС, що проявляється маренням, галюцинаціями, судомами.  Ступінь гіпертермії, при якій виникають ці розлади, дуже варіабельна. Частіше вона відповідає температурі тіла 39-40°С, але залежить від індивідуальних  особливостей дитини. Чим молодший її вік, чим важче протікає період новонародженості і є уже неврологічні пошкодження, тим швидше виникає декомпенсація.

При гарячці порушуються всі види обміну речовин, збільшується кількість азоту, що виводиться з сечею, виникає гіперглікемія, іноді глюкозурія, посилюється жировий обмін, порушується водно-сольовий баланс. Підвищення температури тіла на 1°С, як правило, супроводжується прискоренням ритму на 10 ударів, дихання частішає паралельно підвищенню ритму серцевих скорочень і температури.

Температура відображає ступінь реактивності хворого організму, а тому вона є цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією. Проте, гарячка не завжди є позитивним явищем, так як надмірне підвищення температури тіла як і падіння її, має негативний вплив на організм.

Дуже важливими є записи коливання температури тіла дитини протягом доби і всього періоду хвороби. Графічно вимальовується тип гарячки, оцінка якого має клінічне значення.

 Глибокий розлад терморегуляції з підвищенням температури тіла до 39°С і вище за рахунок надмірної теплопродукції і обмеженої тепловіддачі називається гіпертермічним синдромом. У дітей синдром гіпертермії найчастіше буває при гострих інфекційних захворюваннях, пневмонії, дизентерії, сепсисі, респіраторних вірусних інфекціях. З неінфекційних факторів гіпертермію спричинюють крововиливи в мозок, пухлини мозку, травми голови, дія на центри терморегуляції продуктів неповного окислення і розпаду тканин. Різко і до високих цифр підвищується температура тіла при деяких хірургічних захворювання у дітей (остеомієліт, перитоніт), а також у післяопераційний період, відразу або через кілька годин після операції.

 Догляд за хворими треба здійснювати в усі періоди гарячки від початку підвищення температури до стійкого її зниження. В першій стадії гарячки, коли у хворого виникає ниючий біль по всьому тілу, головний біль, ціаноз губ. Слід створити спокій дитині, вкласти у ліжко, добре укутати, до ніг прикласти грілку. Напоїти чаєм з лимоном, журавлиним морсом, кип’яченою водою; слідкувати за фізіологічними відправленнями. Їжа повинна бути напіврідкою, теплою; при високій температурі  з раціону виключають м’ясні і гострі страви. У зв’язку із значним зниженням апетиту дитину слід годувати частіше, невеликими порціями. Під час гарячки в кров всмоктуються токсичні продукти, для виведення яких необхідно давати велику кількість рідини у вигляді фруктових і ягідних соків, морсу, мінеральної води. Пляшку з мінеральною водою слід потримати деякий час у відкритому вигляді для видалення газів і профілактики метеоризму. В раціоні обмежують кухонну сіль, що призводить до посилення діурезу. В цей період у хворих з’являється сухість у роті, утворюються тріщини на губах. Тому медична сестра періодично повинна протирати ротову порожнину дитини слабким розчином (2%) гідрокарбонату натрію і змащувати губи перекип’яченою олією.

   

У дітей, на відміну від дорослих, підвищення температури тіла відбувається частіше, що пов'язано з особливостями терморегуляції. При адекватності процесів теплопродукції і тепловіддачі більшість дітей добре переносять підвищення темпе­ратури тіла до 38,5 °С. Проте висока температура тіла (38 °С і вище) може супровод­жуватися погіршенням загального стану дитини, відмовою від їжі, появою сонли­вості або підвищеної збудливості, блюванням, судомами. Найчастіше це спостеріга­ють у недоношених, дітей, які перенесли внутрішньоутробну інфекцію, гіпоксію, перинатальне ураження ЦНС тощо.

Сучасні термометри бувають різни х видів . В залеж ності від виду термометра визначається і схема його використання. Основні види термометрів - ртутні, електронні та інфрачервоні.

Оскільки температурна реакція відображує ступінь реактивності організму хво­рого, вона є цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією. У кожному випадку слід оцінювати характер перебігу гарячки та її значення для організму ди­тини, обов'язково враховуючи при цьому час уживання жарознижувальних засобів.

 

 

Вперше медичний термометр був запропонований в 1723 році Фаренгейтом. Термометр являє собою скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, який має на кінці розширення, заповнене ртуттю. При нагріванні стовпчик ртуті починає поступати в капіляр, залишаючись потім навіть при охолодженні на рівні максимального підйому і опускаючись тільки при струшуванні. Шкала медичного термометра (Цельсія) включає в себе діапазон вимірювань температури від 34 до 42°С з ціною однієї поділки 0,1°С.

 

Температуру тіла в дітей вимірюють зазвичай у пахвовій ямці електронним або ртутним термометром протягом 10 хв.