Догляд за дитиною, яка народилась шляхом операції кесаревого розтину

 

В операційній забезпечується температура не нижче, ніж 25 град. C, без протягів з вікон чи дверей. Включається підігрів на сповивальному столику і лампа променевого тепла.

До початку операції (кесарів розтин) акушерка готує набір, в який входить: 3 стерильні пелюшки, чисті шапочка, шкарпетки, сорочечка, ковдра і викладає в операційній на сповивальний стіл під лампу променевого тепла.

Після народження, дитина передається лікарем-акушером-гінекологом акушерці (медичній сестрі) в стерильну попередньо підігріту суху пелюшку.

Первинну оцінку стану дитини здійснює лікар-педіатр-неонатолог.

Акушерка кладе дитину на сповивальний столик з підігрівом під лампу променевого тепла. Проводить обсушування новонародженого сухою стерильною попередньо підігрітою пелюшкою і пелюшка викидається, одягає дитині чисті шапочку і шкарпетки, здійснює клемування пуповини, вільно пеленає і вкриває ковдрою. Дитина переводиться в палату спільного перебування де знаходиться під спостереженням медичної сестри.

У разі проведення операції кесаревого розтину із застосуванням епідуральної анестезії роділлі, контакт "шкіра до шкіри" дитини і матері здійснюється в палаті спільного перебування за умови задовільного стану матері за висновком лікаря-акушера-гінеколога.

При наявності умов здійснюється контакт "шкіра до шкіри" дитини з батьком (B).

В палаті спільного перебування медична сестра здійснює медичний догляд за новонародженим відповідно до призначення лікаря-педіатра-неонатолога.

Перше прикладання до грудей та наступні годування за вимогою дитини, догляд за новонародженим в перші дві доби (цей термін залежить від стану матері) здійснюється за допомогою медичної сестри, можлива допомога родичів.

Виписка здорового новонародженого, який народився шляхом кесаревого розтину, здійснюється за станом матері.

 

Догляд за залишком пупкового канатика

 

Фізіологія: пуповина містить вену, 2 артерії та мукоїдну тканину (Вартонієв студень). Після пологів починається бактеріальна колонізація пуповини та шкіри як результат контакту "шкіра до шкіри". Після перетинання і клемування пуповини починається її лейкоцитарна інфільтрація, що є одним з етапів відпадання пуповини. Невеличка кількість мутного слизу помилково може бути прийнята за гній. Під дією повітря пуповина підсихає, стає твердою та темною. Фізіологічний термін відпадання пуповинного залишку від 5 до 15 діб, але це може зайняти і більше часу.

Як зазначалося вище, одразу після народження дитини пупковий канатик за­тискають і перерізують. Через 2 год на залишок пупкового канатика накладають стерильну одноразову клему на відстані 0,3—0,5 см від пупкового кільця. Якщо матір і дитина перебувають разом, залишок пупкового канатика нічим не обробляють. Після перерізування та клемування залишку пупкового канатика починається його колонізація мікрофлорою матері, лейкоцитна інфільтрація; під дією повітря пупковий залишок поступово підсихає, стає твердим і темним. Фізіологічний термін відпадання залишку пупкового канатика — від 5 до 15 діб.

Накладання пов'язок на залишок пупкового канатика та рутинне використання антисептиків знижує рівень колонізації шкіри дитини мікрофлорою матері та лейкоцитну інфільтрацію пупкового канатика, може подовжити терміни відпадання залишку пупкового канатика, спричинити інфікування його госпітальною флорою. Обробляти залишок антисептичними засобами та антибіотиками недоцільно, і про­водять лише за показаннями або за відсутності раннього контакту матері й дитини.

Якщо дитина і мати перебувають окремо один від одного, залишок пупкового канатика обробляють 1 % розчином брильянтового зеленого. За загоєнням ведуть ретельне спостерігання.

Під час перетинання та клемування пуповини необхідно чітко дотримуватися основних принципів:

1) ретельне миття рук;

2) використання тільки стерильних інструментів та рукавичок;

3) використання чистого одягу дитини;

4) не накривати пуповинний залишок, пупкову ранку підгузниками;

5) ретельно стежити за ознаками інфекції: гіперемія; набряк; гнійне або сукровичне виділення, поганий запах.

Перетинання та клемування пуповини в пологовій залі (операційній)

        Замінити використані рукавички на стерильні перед тим, як накласти стерильні затискачі на пуповину приблизно через 1 хвилину після народження дитини.

        Перерізати пуповину стерильними ножицями.

        Через 2 години після народження дитини на пеленальному столі накласти стерильну одноразову клему на 0,3-0,5 см від пупкового кільця.

        Обробка культі пуповини антисептиками, антибіотиками недоцільна.

Догляд за пуповинним залишком

        Обов'язкове ретельне миття рук медперсоналом та матерями.

        Пуповинний залишок не треба накривати пов'язками або підгузниками.

        Нема необхідності обробляти пуповинний залишок антисептиками та антибактеріальними засобами за умови забезпечення раннього контакту матері і дитини "шкіра до шкіри" з подальшим спільним перебуванням.

        За умови відсутності раннього контакту "шкіра до шкіри" матері і дитини та подальшого відокремлення від матері з метою профілактики колонізації госпітальною флорою рекомендується обробка пуповинного залишку та пуповинної ранки розчином брильянтової зелені (B).

        Одяг дитини повинен бути чистим.

        При забрудненні пуповинного залишку (залишки сечі, випорожнень тощо) необхідно відразу промити пуповинний залишок теплою кип'яченою водою з милом та ретельно просушити його чистою пелюшкою або серветкою.

        Необхідно підтримувати пуповинний залишок завжди сухим та чистим.

        Стежити за імовірними ознаками інфекції.

Догляд за пуповинним залишком (пупковою ранкою) після виписки з пологового стаціонару

        Дитину можна виписувати додому з пуповинним залишком, який не має ознак інфекції, при умові проведення медичним персоналом пологового стаціонару навчання та освоєння матір'ю навичок догляду за пуповинним залишком (A).

        Необхідно підтримувати пуповинний залишок (пупкову ранку) завжди сухими та чистими.

        Не накривати пуповинний залишок (пупкову ранку) підгузниками.

        До загоєння пупкової ранки купати дитину у кип'яченій воді.

        Ретельно стежити за ймовірними ознаками інфекції.

 

Особливості гігієни дітей залежно від статі та віку

В умовах педіатричного стаціонару догляд за дітьми раннього віку повинен бути особливо ретельним, оскільки імунітет хворої дитини може бути ослабленим, що спричинить виникнення інфекційних уражень шкіри та слизових оболонок. Догляд за дитиною зазвичай здійснює мати, а за відсутності її або родичів — медсестра. Процедури догляду залежать від віку, статі та загального стану дитини.

Догляд за шкірою - основна вимога особистої гігієни. Шкіра виконує в організмі дитини захисну функцію, захищає глибше розміщені тканини і органи від шкідливих зовнішніх впливів, в тому числі від дії хвороботворних мікроорганізмів. Тонка ніжна шкіра дитини містить мало кровоносних судин, бере участь в регуляції температури тіла, в процесі дихання і обміну речовин, необхідних для життєдіяльності організму.

Головною умовою для нормального функціонування організму є чистота шкіри. Піт і виділення сальних залоз в суміші з пилюкою постійно відкладаються на поверхні шкіри, що сприяє порушенню її цілісності, появі попрілостей, пітниці і гнійничкових захворювань. При зміні кольору шкіри, висипці, медсестра повинна негайно сповістити лікаря, тому що ці зміни можуть бути ознаками якої-небудь хвороби. В лікувальному процесі дуже важливо забезпечити правильний гігієнічний догляд за шкірою хворого.

Тяжкохворій дитині медсестра протирає шкіру ватою змоченою в теплій перекип'яченій воді чи розчині календули.

Медична сестра ретельно слідкує, щоб діти не лежали в мокрих пелюшках, тому що це може призвести до розвитку попрілостей. Після кожного акту д ефекації і сечовипускання, дитину підмивають проточною теплою водою, тому що вона скоро забруднюється і в ній накопичуються мікроорганізми.

Не можна підмивати дітей не проточною в одою з тазу! Можна за допомогою вати, змоченої перекип'яченою водою, протерти ділянку сідниць і заднього проходу.

При підмиванні використовують мило, але не потрібно безпосередньо милом натирати шкіру, бо воно може затриматися в фізіологічних складках і викликати подразнення шкіри. Забруднені місця намилюють рукою чи марлею легкими рухами спереду назад в сторону заднього проходу. Тоді добре змивають мило, по мірі необхідності змащують стерильним вазеліном або лишають шкіру не змащеною.

Дівчаткам кожного дня, вранці і ввечері підмивають зовнішні статеві органи і промежину проточною теплою водою в напрямку від статевих органів до промежини, щоб не допустити забруднення та інфікування геніталій.

Догляд за ротовою порожниною. Здоровій дитині грудного віку чистити рота не треба, тому що можна легко поранити слизову оболонку і спричинити в ній запаль­ний процес. Туалет ротової порожнини проводять за необхідності, зокрема, за наяв­ності пліснявки — грибкового ураження, що нерідко виникає внаслідок ослаблення імунітету.

Техніка виконання: ватно-марлевим тампоном, змоченим 2 % розчином натрію гідрокарбонату, обробляють слизову оболонку в такій послідовності: язик, тверде піднебіння, щоки, присінок рота. Починаючи з трьох років, дитину слід привчати полоскати рот після іди та пе­ред сном, чистити зуби вранці і ввечері. Для цього використовують дитячу зубну пасту, яку наносять на дитячу зубну щітку. Зуби чистять із зовнішнього та внутріш­нього боків рухами зубної щітки згори донизу та знизу вгору. Бажано, щоб діти після кожного споживання їжі полоскали рот теплою водою, ліпше ледь підсоленою (чверть чайної ложки натрію хлориду на склянку води) або водою із содою (3—5 г натрію гідрокарбонату на склянку води). Якщо дитина не спроможна самостійно прополоскати ротову порожнину, молодша медсестра (або матір) обробляє її ватни­ми тампонами, змоченими у 2 % розчині натрію гідрокарбонату за допомогою пін­цета. Обробляючи зуби, відсунути шпателем почергово праву та ліву щоки, щоб не занести інфекцію у вивідні протоки слинних залоз. За необхідності тампон зміню­ють, а маніпуляцію повторюють.

Догляд за очима проводять 2 рази на добу (уранці та ввечері перед купанням), а також за необхідності. Здорові очі промивають ватним тампоном, змоченим перева­реною водою.

Техніка виконання: два ватних тампони (окремо для кожного ока) змочують у воді, віджимають і проводять кожним тампоном від зовнішнього кута ока до пере­нісся. За необхідності повторення цієї маніпуляції слід брати новий тампон.

Закінчують процедуру оброблянням очних щілин сухою серветкою з дотриман­ням тих же правил. У разі загрози виникнення кон'юнктивіту, а також у тяжко хворих дітей очі можна промити розчином фурациліну 1:5000 або іншим слабким антисептичним засобом (відваром ромашки, календули тощо).

Діти старшого віку туалет очей проводять під час умивання.

Догляд за носом проводять двічі на добу: зранку і ввечері.

Техніка виконання: змочені ізотонічним розчином натрію хлориду помірної пружності ватні джгутики, без твердої основи обертальними рухами уводять у носо­ву порожнину на глибину до 1,0—1,5 см і так видаляють залишки слизу або кірочки до відновлення вільного дихання через ніс. Для кожного носового ходу використо­вують окремі джгутики.

Змочування ватного джгутика запобігає розвитку алергійних проявів з боку сли­зової оболонки носа, які можуть бути спричинені мікроворсинками вати, що зали­шилися в носових ходах. Догляд за носовою порожниною потребує певних навичок. Старших дітей у разі виділень із носа й утрудненого носового дихання навчають, як обережно висякатися, і забезпечують їх носовими хустинками.

Догляд за вухами проводять за необхідності. Зазвичай обробляють вушну раковину. її протирають ватним тампоном, змоченим у теплій перевареній воді.

Зовнішні слухові ходи прочищають сухими ватними джгутиками без твердої основи або спеціальними вушними паличками з обмежувачем. Не можна викорис­товувати тверді речі, щоб не поранити ними шкіру зовнішнього слухового ходу і барабанну перетинку. Ця маніпуляція потребує обережності.

Техніка виконання: відтягнувши вушну раковину лівою рукою назад і донизу, медична сестра або лікар уводять у зовнішній слуховий хід джгутик і, роблячи де­кілька обертальних рухів, виймають його.

За необхідності джгутик змінюють, а маніпуляцію повторюють. Дитині 1-го ро­ку життя достатньо обробляти лише вушну раковину.

При виявленні в зовнішньому слуховому ході сірчаної пробки її видаляють. Для цього у вухо закапують кілька крапель 3 % розчину водню пероксиду і за допомогою ватної турунди обертальними рухами видаляють розм'якшену пробку. У разі утруд­нення, що виникне під час видалення сірчаної пробки, цю маніпуляцію здійснює оториноларинголог.

Догляд за нігтями. Нігті обрізують своєчасно, не рідше одного разу на тиждень так, щоб довжина вільного краю не перевищувала 1—1,5 мм. Обрізують нігті обереж­но ножицями з тупими кінцями, причому на пальцях рук округло, а на ногах — пря­молінійно. Після обрізання нігтів ножиці обов'язково протирають ватою, змоченою 70 % етиловим спиртом або іншим дезінфекційним розчином.

Догляд за волоссям — це миття голови і розчісування волосся. У кожної дитини повинен бути власний гребінець. Миють голову зазвичай (залежно від стану хворо­го) 1 раз на 7 днів. Дітям старшого віку, які перебувають на суворому постільному режимі, миють голову так: голову відкидають назад і на рівні шиї фіксують за допо­могою валика або подушки; на головний кінець ліжка ставлять таз. Щоб запобігти намочуванню білизни під час миття, дитину вкривають тканиною, яка не пропускає вологу; голову намилюють шампунем або милом і обережно споліскують теплою водою, не допускають переохолодження дитини. Волосся висушують за допомогою рушника, пелюшки або фена.

 

ОСОБИСТА ГІГІЄНА

Особиста гігієна - сукупність гігієнічних правил, виконання яких сприяє збереженню та зміцненню здоров'я людини. Особиста гігієна включає загальні гігієнічні правила, однакові для людей будь-якого віку: правильне чергування розумової та фізичної праці, заняття фізкультурою, регулярні прийоми повноцінної їжі, чергування праці й активного відпочинку, повноцінний сон. До особистої гігієни у вузькому розумінні відносяться гігієнічні вимоги до утримання в чистоті тіла, білизни, одягу, житла, а також до приготування їжі. Першочерговим є дотримання чистоти тіла. Підраховано, що протягом тижня сальні залози виділяють на поверхню шкіри людини від 100 до 300 г шкірного сала, а потові залози - від 3,5 до 7 л поту. Тому шкіру потрібно вчасно і регулярно мити, інакше порушуються її захисні властивості і співвідношення мікроорганізмів, постійно населяють покриви тіла, створюються сприятливі умови для розмноження гноєтворні мікробів, паразитичних грибків і інших шкідливих мікроорганізмів.  Особливо легко забруднюються відкриті частини тіла. Доведено, що при нанесенні бактеріальних культур на шкіру чисто вимитих рук кількість бактерій через 10 хв. зменшується на 85%, а при нанесенні на шкіру немитих рук - через 20 хв. лише на 5%. Особливо багато бактерій виявляється під нігтями (приблизно 95% мікроорганізмів, що знаходяться на шкірі рук), тому так важливо систематично і правильно доглядати за нігтями. Чистота рук обов'язкова при роботі в закладах громадського харчування, при приготуванні їжі вдома. Не випадково дизентерію, наприклад, часто називають хворобою брудних рук. Навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з раннього віку.  Основні засоби для очищення шкіри - мило і вода. Для миття користуються туалетним милом, краще м'яка вода. Кожна людина повинна знати особливості своєї шкіри (суха, жирна, нормальна) і враховувати це при догляді за нею. Душ бажано приймати щодня, особливо після роботи, пов'язаної із забрудненням шкіри і сильним потовиділенням, а також людям, що страждають пітливістю; температура води не вище 37-38 °. Якщо в квартирі немає водопостачання і душових установок, обмивають відкриті ділянки тіла, пахвові западини, шкіру під молочними залозами теплою водою з милом; при цьому краще змінити забруднена натільна білизна. Митися у ванні або лазні із застосуванням мила і мочалки необхідно не рідше одного разу на тиждень; після миття обов'язково міняють натільна білизна. При митті, особливо із застосуванням мочалки, шкіра масажується, що поліпшує її кровопостачання і загальне самопочуття людини. Після миття корисно протирати складки шкіри туалетним оцтом або лосьйон, що випускається парфумерної промисловістю. Ноги миють з милом на ніч, краще щодня, особливо влітку. При виникненні потертості, попрілості в міжпальцевих складках потрібно звернутися до лікаря. Слід пам'ятати, що при порушенні цілості шкіри ніг легко можуть виникнути грибкові захворювання шкіри і гнійничкові захворювання шкіри. При появі мозолів їх необхідно відповідним чином знімати.  Волосся краще мити у м'якій воді, якщо ж вода жорстка, то до неї додають буру або харчову соду (1-2 чайн.л. на 5-6 л води). Жирне або сухе волосся потребує спеціального догляду. Догляд за порожниною рота допомагає зберегти зуби, попередити багато захворювань внутрішніх органів. Чистять зуби щодня вранці, полощуть рот після їжі; при появі неприємного запаху з рота необхідно звернутися за порадою до лікаря. Для виявлення початкової форми карієсу зубів, зняття зубного каменю та інших заходів, пов'язаних із санацією порожнини рота, потрібно не рідше двох разів на рік відвідувати стоматолога. Особиста гігієна включає також догляд за зовнішніми статевими органами. Ці спеціальні гігієнічні заходи слід починати не з часу настання статевої зрілості, а з моменту народження дитини і проводити постійно.  Важливе місце в особисту гігієну займають дотримання чистоти натільної білизни, одягу, щоденна зміна шкарпеток (панчіх), особливо при підвищеній пітливості. Чистота тіла і одягу немислима без дотримання чистоти в житлових кімнатах, кухні, у виробничих приміщеннях.  Кожному члену сім'ї рекомендується мати окрему постіль, окремі рушники (особисте і банное); зміну постільної білизни приурочують до відвідування лазні. Рекомендується також перед сном міняти денний натільна білизна на нічну сорочку (піжаму).  Всі ці гігієнічні заходи, необхідні повсякденно, набувають особливого значення в тих випадках, коли в сім'ї хтось хворіє, тому що порушення вимог гігієни може негативно позначитися на здоров'я та працездатності хворого оточуючих людей, особливо дітей.  При розробці правил особистої гігієни, по суті загальних для всіх людей, враховуються вікові, а також анатомо-фізіологічні особливості жіночого і чоловічого організму.  Для правильного розвитку дітей винятково важливо загальнозміцнюючих вплив таких чинників, як повітря, сонце, водні процедури, фізичні вправи і рухливі ігри, повноцінне харчування. Бійтеся перегодовування - воно призводить до ожиріння з подальшими ендокринними порушеннями, зокрема до розладу гормональної функції яєчників і порушення менструального циклу у дівчаток-підлітків. Основні правила гігієнічного догляду за хлопчиком і дівчинкою грудного і ясельного віку загальні.  Статеві органи дівчинки необхідно тримати в особливій чистоті, так як вони дуже ніжні, легко вразливі і мають порівняно низьку опірність до інфекції. За відсутності належного догляду може розвинутися вульвіт (запалення зовнішніх статевих органів). Кожного разу після сечовипускання і дефекації статеві органи дітей необхідно обмивати теплою кип'яченою водою. Після цього слід осушити шкіру, злегка прикладаючи м'яку чистий пелюшку. При найменших ознаках подразнення, попрілості шкіру після висушування змазують тонким шаром прокип'яченого рослинного масла або припудрюють тонким шаром дитячої присипки (якщо подразнення немає, змащувати або припудривать не потрібно). Перш ніж приступити до цих процедур, ретельно миють руки.  З раннього віку дітей треба привчати до щоденного спорожнення кишечника в певний час і регулярному сечовипускання. Переповнення прямої кишки і сечового міхура негативно позначається на функції цих органів, а у дівчаток може привести до неправильного положення матки, що в майбутньому може стати причиною низки розладів (наприклад, хворобливих місячних). Починаючи з 5 - б років, після того, як діти оволоділи основними гігієнічними навичками, їх слід привчати до самостійного догляду за статевими органами. Щоденні обмивання статевих органів, якщо їх робити обережно, не викликають у дитини пробудження статевого відчуття, чого побоюються деякі батьки. Навпаки, сеча, залишки калових мас можуть викликати подразнення і свербіж статевих органів. Діти повинні носити зручні труси, що не утрудняють рухів, не щільно прилеглі до статевих органів.  Дівчаткам потрібно носити закриті труси (взимку і влітку), щоб уникнути переохолодження, попадання бруду на область вульви; труси необхідно змінювати щодня. Вагінальні виділення, які є і у маленьких дівчаток, потрапляють на труси разом із сечею і тверднуть, що призводить до подразнення шкіри і слизової оболонки вульви. У цих виділеннях добре розмножуються бактерії, які можуть викликати вульвовагинит (запалення зовнішніх статевих органів і піхви). Крім гігієнічних порушень, причиною захворювання статевих органів можуть бути інфекційні хвороби (кір, скарлатина, дифтерія та ін.) При ненормальних виділеннях або інші ознаки запалення варто показати дитину лікарю.  У шкільному віці особливо важливо, щоб діти якомога більше бували на свіжому повітрі, знаходилися в русі, регулярно займалися фізкультурою, правильно чергували навчальні заняття з відпочинком, дотримували режим сну. Важкі фізичні навантаження, тривале сидіння в школі за партою та вдома за уроками можуть викликати викривлення хребта та деформації кісток тазу. Як вчителі, так і батьки повинні стежити за правильною поставою дітей. Необхідно, щоб парта і стіл для домашніх занять відповідали росту дитини і правильно висвітлювалися; треба стежити за тим, щоб у дітей не розвивалися короткозорість і далекозорість. У період статевого дозрівання, коли перебудовуються нервова і ендокринна системи і напружені всі пристосувальні механізми, особливо важливі регулярні заняття фізкультурою, загартовування.

 

 

 

Гігієнічні та лікувальні ванни

В анни — це водні процедури, що їх застосовують з гігієнічною, лікувальною чи профілактичною метою.

Ванни можуть бути загальні, коли у воду занурюється все тіло, та місцеві — за­глиблення певної частини тіла. Місцеві ванни застосовують при захворюваннях ди­хальних органів, опорно-рухового апарату.

Відповідно до складу ванни поділяють на прісні, ароматичні, лікувальні, міне­ральні тощо. У механізмі дії ванни має значення вплив на шкіру температурного, механічного або хімічного подразника.

Залежно від температури води ванни бувають гарячими (40—42 °С), теплими (38 °С), індиферентними (37 °С), прохолодними (30—33 °С), холодними (нижче 28 °С).

Якщо під час прийняття ванни дитина зблідла, скаржиться на запаморочення, її терміново виймають із ванни, вкладають на кушетку, піднявши ножний кінець, да­ють понюхати нашатирний спирт, труть скроні тампоном, змоченим нашатирним спиртом, обов 'язково кличуть лікаря.

 

Лікувальні ванни

Ванна	Лікувальні показання	Методика процедури	Ефект ванни	Тривалість	Частота
Крохмальна	Алергічний діатез, екзема	Крохмаль (100 г) розводиться в холодній воді і вливається у 10 л води 1° 37-38°С	Усуває свербіж (англ. ІІСК),пом'якшує і підсушує шкіру	7-10 хвилин	10-12 щодня,через день
3 настоєм трав череди	Алергічний діатез, екзема	1 ст. л. трави на 1 склянку окропу настоюється 10 хв. Доза — 1/2-1 склянка настою на І ванну	Усуває свербіж, пом'якшує і підсушує шкіру	7-10 хвилин	10-12 щодня,через день
Содова	Алергічний діатез, екзема	1 ст. л. питної соди на 10 л води    \	Усуває свербіж, пом'якшує І підсушує шкіру	7-10 хвилин	10-12 щодня,через день
3 перманганатомкалію	Алергічний діатез, екзема	5 % розчин перманганату калію наливається у воду (ї° 37°С) до блідо-рожевого кольору У	Підсушує і дезінфікує шкіру	5-10 хвилин	6-8 через день
Гаряча	Захворювання органів дихання запального генезу	Протягом кожної процедури температура води підвищується від 37°С до 40°С підливаннням більш гарячої води. Після ванни дитину добре укрити і дати тепле пиття	Підвищує обмін речовин, посилюєпотовиділення	До 7 хвилин ручна, до 10-15 — для ніг	4-6 щодня
Гірчична (англ. тшіапі)	Захворювання органів дихання запального генезу	100 г гірчиці на 10 л води	Підвищує обмін речовин, посилює потовиділення	До 7 хвилин ручна, до 10-15 — для ніг	4-6 щодня
3 настоєм рум'янку	Захворювання органів дихання запального генезу	Відповідає методиці ванни з настоєм череди	Підвищує обмін речовин, посилюєпотовиділення, діяболезаспокійлива	До 7 хвилин ручна, до 10-15 — для ніг	4-6 щодня
Хлоридно-натрієва(сольова)	Рахіт, гіпотрофія	50-200 г кухонної (озерної або морської) солі на 10 л води. 1° води І раз — 36-36,5°С, через 3- 4 дні 1° поступово знижується до 35°С.ПІсля ванни необхідно облити дитину прісною (англ. п*е8п) водою з 1° на 1 °С < Г води у ванні	Підвищує тонус, покращує обмін речовин	Від 3 до 10 хвилин — збільшення на 1 хвилину через 2-3 ванни	15-20 через 1 -2 дні
Хвойна (англ. пеесіїе)	Рахіт, гіпотрофія, запалення, функціональні порушення нервової системи	2-3 мл рідкого хвойного екстракту (або 1-2 г порошку) на 10 л води (1° 36-37°)	Покращує обмін речовин, заспокоює нервову систему	7-10 хвилин	15-20 через день
Шавлієва	Травми опорно-рухового апарату (у старшому віці)	4-5 л рідкого або 200 г густого концентрату на 100 л води (1° 35-37°)	Болезаспокійливий	8-15 хвилин	12-18 ванн

 

Гігієнічні ванни. Першу гігієнічну ванну новонародженому проводять після від­падання пупкового канатика та епітелізації пупкової ранки (7—10-й день життя). Протягом перших 6 міс. дитину бажано купати щодня, з 6 до 12 міс. — через день, надалі — двічі на тиждень, але можна й частіше. Заздалегідь підготовляють рушник і одяг, щоб відразу після купання дитину обсушити й одягти, не охолоджуючи її. Якщо температура повітря в приміщенні нижча ніж 22 °С, одяг зігрівають. Перед купанням на дно ванночки кладуть пелюшку, наливають спочатку гарячу, потім холодну воду, доводячи її до 37 °С. Для вимірювання температури води користують­ся водяним термометром.

Якщо пупкова ранка ще не загоїлась чи є якісь висипання на шкірі, у воду для купання додають декілька крапель заздалегідь підготовленого міцного розчину калію перманганату до отримання блідо-рожевого кольору води.

Окрім того, купати дитину можна у відварах трав: чистотілу, череди, ромашки та ін. (див. нижче). Протягом 1-го місяця життя, а також за наявності попрілості чи проявів дерматиту, купати бажано в перевареній воді.

Купають дитину увечері перед годуванням, але можна й в інший час, який є зручним для членів родини. В умовах стаціонару купання дитини є складовою ліку­вального процесу. Гігієнічну ванну, положення дитини у ванні і тривалість купання визначає лікар індивідуально залежно від стану дитини. Після процедури медична сестра обов'язково робить відмітку в листку призначень.

Техніка купання. Для купання необхідно мати ванночку, дитяче мило, м'яку губку або фланелеву рукавичку, водяний термометр, глечик з теплою водою (37 °С) для споліскування дитини, пелюшку, простирадло. Перед кожним купанням ван­ночку миють щіткою з милом і споліскують холодною водою, а потім ошпарюють окропом. В умовах стаціонару ванночку після купання обробляють дезінфекційним розчином і споліскують гарячою водою. Зберігати ванночку ліпше у вертикальному положенні і використовувати виключно для купання дитини.

Малюка роздягають (у перші місяці життя дитину занурюють у пелюшці) й опускають у ванночку так, щоб верхня частина грудей була над водою. Голівка ди­тини лежить на лівому передпліччі матері або того, хто купає дитину; долонею під­тримувати дитину за ліве плече. Правою рукою обережно поливають тіло дитини водою. Для намилювання використовують м'яку фланелеву рукавичку. Дітей пер­шого півріччя купають у положенні лежачи, другого півріччя — сидячи.

Дитяче мило або дитячий шампунь застосовують після 6 міс. 1—2 рази на тиж­день. За наявності на шкірі голови себорейних кірочок бажано перед купанням на 15—20 хв змастити голову дитячою олією або стерильною олією рослинного поход­ження. Спочатку миють голівку, потім тулуб, руки, пахову ділянку, ноги. Тривалість купання становить у середньому: до 6 міс. — 3—5 хв, від 6 до 12 міс. — 10—15 хв, надалі — 15—20 хв. Залежно від стану малюка і його ставлення до процедури три­валість гігієнічної ванни може бути більшою. Після купання дитину споліскують чистою водою, швидко загортають у пелюшку чи рушник (для дітей 1-го місяця життя — завчасно зігріту) та обсушують промокальними рухами. Якщо дитина схильна до попрілостей, з профілактичною метою змазують під пахвами і пахову ділянку спеціальною дитячою олією або дитячим кремом. Це зменшує контакт шкі­ри з фізіологічними виділеннями (калом, сечею, потом). Здорову дитину достатньо лише добре обсушити. У новонародженого після купання ретельно оглядають пуп­кову ранку і за необхідності обробляють її 1 % спиртовим розчином брильянтового зеленого. Потім дитину одягають і вкладають у ліжко.

Старшим дітям гігієнічну ванну проводять один раз на тиждень, за необхідності — частіше. Цього ж дня перемінюють постільну і натільну білизну, одяг.

Лікувальні ванни. До лікувальних ванн належать такі, дія яких на організм відбу­вається у вигляді різноманітних лікувальних чинників. Механізм дії цих ванн ви­значається впливом температурного, механічного та хімічного подразників і зале­жить від різниці температури тіла й води, площі контакту, а також від дії речовин, які розчинені у воді.

Прісні теплі ванни справляють заспокійливу, судинорозширювальну дію, поліп­шують кровообіг та функцію дихання, нормалізують сон. Показання: р ахіт, алергій-ний дерматит, шкірні захворювання, хвороби нирок, пневмонія, невроз, спастичні закрепи, порушення опорно-рухового апарату. Температура води — 38 °С. Три­валість — 5—15 хв. На курс — 8—10—15 процедур через день.

Загальні гарячі ванни. Показання: як складова лікувальних заходів при пневмонії, бронхіті, нефриті та ін. Протипоказання: тяжкий стан дитини, серцева недостатність, підвищена температура тіла.

Техніка приймання: дитину поміщають у ванну температури води 36—37 °С. Потім поступово тонкою цівкою у ножний кінець ванни підливають гарячу воду, постійно помішуючи. Температуру води доводять до 40 °С. Тривалість ванни — 2— 5 хв. На голову дитини можна покласти прохолодну (30 °С) хустинку. Унаслідок такої ванни шкіра дитини стає яскраво-рожевого кольору. Після ванни дитину споліскують чистою теплою водою, обсушують і переносять у заздалегідь нагріте ліжко. Ця ванна є сильнодіючим температурним подразником, спричинює різку реакцію організму: прискорює пульс та дихання. Тому медична сестра повинна пильно стежити за станом дитини.

Сидяча ванна: у воду занурюють сідниці, нижню частину живота і верхню час­тину стегон; ноги містяться зовні. Застосовують при захворюваннях сечової систе­ми; температура води — 37—38 °С.

Ручна ванна: одну або обидві руки дитини до ліктя занурюють у посудину з во­дою температури 36—37 °С. Поступово підливають гарячу воду, доводячи темпера­туру її до 40 °С. Такі ванни застосовують при захворюваннях дихальних органів. Тривалість — 10—15 хв.

Ножна ванна: у емальоване відро або іншу ємкість наливають воду температури не нижче 36—37°С. У неї опускають ноги дитини і повільно обережно підливають гарячу воду, доводячи до температури 40 °С. Тривалість процедури — 10—15 хв, після чого ноги насухо витирають, надягають бавовняні шкарпетки, поверх них — вовняні. Дитину вкладають у ліжко напівсидячи і тепло вкривають.

При проведенні ручної і ножної ванни для посилення відволікальної дії і за відсут­ності алергії в дитини у воду можна додати суху гірчицю (100 г гірчиці на 10 л води).

Гірчичні ванни: 40—50 г сухої гірчиці на 10 л води. Показання: пневмонія, брон­хіт, інші захворювання органів дихання. Протипоказання: алергійні захворювання. Тривалість — 5—6 хв. Температура води — 37—38 °С. Після ванни дитину споліску­ють чистою теплою водою, обсушують і переносять у заздалегідь нагріте ліжко. Слід зауважити, що гірчичні ванни дедалі все рідше застосовують у педіатрії: подразлива дія гірчиці може негативно позначитися на загальному стані малюка, можливі алергій­ні реакції (особливо у дітей, схильних до алергії).

К рохмальні ванни: 100 г очищеного картопляного крохмалю на 10 л води. Пока­зання: атопічний дерматит та інші захворювання шкіри. Проводять для усунення сверблячки і подразнення. Після ванни дитину не споліскують. Температура води — 37 °С, тривалість — 7—10 хв. На курс — 8—10 ванн.

Сольові (хлоридно-натрієві) ванни: 50—100 г солі (ліпше морської) на 10 л води. По­казані дітям старшим 6 міс. при рахіті в період реконвалесценції, гіпотрофії. Для роз­чинення солі її кладуть у ванну в марлевому мішечку. Температура води для дітей віком від 6 міс. до 1 року — 35—36 °С, потім її знижують до 32 °С. Тривалість ванни — З— 10 хв. Після сольової ванни дитину обмивають теплою водою, температури на 1 °С нижчої за початкову. Протипоказання: не проводять ослабленим або виснаженим ді­тям, дітям із захворюваннями шкіри (атопічний дерматит у стадії мокнуття, гострі алергійні реакції та ін.), а також дітям із неврівноваженою нервовою системою.

Хвойні ванни: 1 столова ложка (20 мл) хвойного екстракту на 20 л води. Пока­зання: рахіт, безсоння, неврози, ревматизм, гіпотрофія, захворювання органів ди­хання в період одужання. Температура води — 36—37 °С, тривалість — 5—7—10 хв. На курс — 15—20 ванн через день. Після ванни дитину обливають водою темпера­тури на 1 °С нижчою за початкову.

Ванни з калію перманганатом. Показання: гноячкові та інші запальні захворю­вання шкіри. Справляють дезінфекційну і підсушувальну дію. Температура води — 36—37 °С. На курс — 5—6 ванн. Додають 5 % розчин калію перманганату з розра­хунку 5 мл розчину на 10 л води (до блідо-рожевого кольору води).

Не слід кристалічний калію перманганат розводити безпосередньо у ванні! Кристали можуть спричинити некроз шкіри!

 

 

Догляд за дітьми з гарячкою

 

Особливості термогенезу  і терморегуляції у дитячому віці.

 

     Перегрівання або переохолодження організму зменшує захисні сили. У відповідь на дію холоду або тепла в організмі виникає складний комплекс реакцій, в якому беруть участь  певні функціональні системи, які підтримують температуру тіла на належному рівні.

 

     Температура тіла людини (як показник теплового стану організму залишається при будь-яких умовах відносно сталою величиною.

 

     Теплорегуляцію виконують різні відділи ЦНС, у ній беруть участь і залози внутрішньої секреції. Теплорегуляція полягає у підтриманні певної рівноваги  між теплотворенням і тепловіддаванням, внаслідок чого утримується стала температура тіла, це поєднання фізичних та хімічних реакцій, що виникають в організмі.

 

     Теплотворення в основному процес хімічний. Джерелами тепла є процеси окислення, тобто згоряння вуглеводів, жирів і почасти білків у всіх  клітинах і тканинах організму, насамперед у клітинах скелетних м’язів та печінки.

 

     Тепловіддавання, що здійснюється через шкіру і частково легені, в основному процес фізичний. У спокійному стані він відбувається за допомогою випромінювання з поверхні тіла близько 80% тепла та через випаровування води з повітрям, яке людина видихає, і, потом, з утворенням близько 1,5%, втрачається з сечею і калом.

 

     Велике значення в цьому має і  конвенція, тобто перехід тепла з шкіри на одяг і навколишнє повітря, температура яких нижча від тілесної. Інтенсивність тепловіддачі через шкіру залежить від температури, вологості і руху повітря в приміщенні, від мікроклімату під одягом, стану потових залоз, скорочення або розширення кровоносних судин шкіри і стану мікро циркуляції, теплопровідності шкіри, тобто від ступеня розвитку жирової тканини.

 

     Якщо розширюється судинне  русло і збільшується об′єм кровопостачання шкіри, випромінювання тепла посилюється, якщо звужуються судини шкіри, тепловіддача зменшується.

 

     Висока температура зовнішнього середовища подразнює терморецептори шкіри, при цьому рефлекторно розширюються кровоносні капіляри шкіри, частішає  дихання. Внаслідок цього відбувається посилення тепловіддавання за рахунок випромінювання тепла з поверхні шкіри, випаровування поту, що посилено виділяється, і, в меншій мірі за рахунок випромінювання тепла та випаровування вологи із слизової оболонки дихальних шляхів та поверхні альвеол.

 

     Знижена зовнішня температура, подразнюючи шкірні рецептори, рефлекторним шляхом призводить до звуження шкірних капілярів та до спазму гладенької мускулатури вивідних протоків потових залоз («гусяча шкіра»), внаслідок чого тепловіддавання зменшується.

 

     Посилення процесів теплотворення внаслідок посиленої м′язової роботи призводить до збільшення  тепловіддачі.

 

     Підвищене тепловіддавання у холодну пору року може компенсуватися підсиленням теплотворення як за рахунок інтенсивної м’язової роботи, так і за рахунок посиленого харчування або поєднання цих факторів.

 

     У нормі температура тіла дітей трохи вища, ніж у дорослих, за рахунок підвищення в них окислювальних процесів, необхідних для росту.

 

     У жінок протягом місяця напруження окислювальних процесів може змінюватися у зв’язку з циклічністю функцій статевих залоз, що інколи спричинює підвищення температури у менструальний період на кілька десятих градуса.

 

     Добові коливання температури на кілька десятих  градуса перебувають у прямій пропорційній залежності від коливань окислювальних процесів, пов′язаних або з роботою, або з споживанням їжі.

 

     Крім коливань нормальної температури, пов′язаних з обміном речовин, можна отримати різні цифри температури залежно від місця її вимірювання. Так, температура слизової оболонки порожнин рота, піхви, прямої кишки) вища на 0,2-0,4°, ніж температура шкіри у пахвинних складках чи пахових ділянках. Надвечір температура вища, ніж вранці на кілька десятих градуса.

 

     Тепловий баланс в організмі дитини підтримується на сталому рівні (36,5-36,9° С)за участю не лише  гіпоталамічних центрів терморегуляції, а й інших центрів, які регулюють кровообіг, дихання, потовиділення, обмін речовин.

 

     Майже у всіх людей можна виявити добові коливання температури тіла, які складають 0,1-0,6° С. Максимальна температура тіла реєструється в другій половині дня (між 17 і 21 годинами), а мінімальна – рано ранці (між 3 і 6 годинами). Влітку температура тіла, як правило, на 0,1- 0,5° С вища, ніж зимою. Підвищення температури тіла спостерігається після прийому їжі, при інтенсивній м′язовій роботі, сильному емоційному напруженні (наприклад у студентів під час екзаменаційної сесії, спортсменів перед стартом).

 

     Розмах коливань температури тіла протягом доби при сталій температури навколишнього середовища в перші дні життя складає всього 0,3° С, до 2-3 місяців зростає до 0,6°С, а до 3-5 років сягає 1°С. Коливання температури відображають стан фізичної і психоемоційної активності здорових дітей.

 

     Всі коливання температури, з чим би вони не були пов′язані,  в нормі не перевищують 1°С.

 

     При народженні ректальна температура новонародженого складає 37,7- 38,2°С і наближається до температури тіла матері. В найближчі 2-3 год проходить значне зниження температури (на 1,5-2 °С), а потім знову її підвищення. Аксілярна температура складає при народженні 37,2°С, через 2 год зменшується до 35,7°С, через 4-5 год поступово зростає до 36,5°С, до 5-го дня життя складає 37,0°С. Зниження температури тіла в перші  години після народження називається транзиторною гіпотермією новонароджених, що зумовлене різкою зміною температури навколишнього середовища.

 

     У  частини новонароджених на 3-5-й день життя спостерігається транзиторна гіпертермія новонародженого, яка пояснюється впливом бактеріального заселення кишечника і деяким зневодненням організму.

 

     Перші дні життя відмічаються нестійкістю температури, її швидкою зміною при сповиванні чи первдяганні підгузника, після годування.  Циклічні добові коливання температури тіла встановлюються до 1,5-2 місяців життя, що співпадає з формуванням добового ритму частоти дихання і серцевих скорочень. У недоношених дітей добова циклічність температури встановлюється значно пізніше, ніж у доношених.

 

     Критерії зрілості системи терморегуляції:

 

а) стабільність ректальної температури при температурі повітря 20-22°С;

 

б) наявність різниці між ректальною температурою і температурою в  пахвовій впадині, або між температурою шкіри на грудях і стопах;

 

в) виникнення добової періодичності температури;

 

г) присутня температурна реакція при різних інфекційних захворюваннях.

 

     Причини недосконалості терморегуляції у грудних дітей:

 

1. незавершеність розвитку центрів терморегуляції;

 

2. відносно велика поверхня тіла;

 

3. слабкість потовиділення  у перші 2-3 місяці життя;

 

4. недосконалість вазомоторних механізмів;

 

5. недостатній розвиток м′язів шкіри і підшкірного жирового шару;

 

6.густа сітка кровоносних судин шкіри.

 

     Грудні діти швидко і легко переохолоджуються і перегріваються, бо пристосувальні механізми до значних температурних коливань зовнішнього середовища у них недорозвинені.

 

     Аффекторна ланка терморегуляції представлена комплексом периферичних (шкірних) і центральних терморецепторів. Шкірні рецептори добре розвинені у доношених і недоношених  дітей. Найчутливішою зоною терморецепції є шкіра обличчя, що знервується трійчастим нервом.

 

     Центральною ланкою терморегуляції є гіпоталамічні центри. Хімічна терморегуляція (теплопродукція) здійснюється переважно задніми ядрами гіпоталамусу, фізична (тепловіддача) – передніми його ядрами.

 

    Причинами неадекватної терморегуляції можуть бути: гіпоксія, внутрішньочерепна травма, інфекції. Органічні ураження центральної нервової системи або аномалії розвитку.

 

     Нижча 36°С або субнормальна гіпотермія спостерігається при недоношеності,  гіпотрофії, пілоростенозі, гіпотіреозі, природжених вадах серця та деяких інших захворюваннях.

 

     Відносна недостатність теплопродукції у новонароджених і особливо недоношених дітей  вимагає створення оптимального температурного режиму і знання термонейтральної зони, що являє собою діапазон меж температур повітря, яке оточує дитину, при яких постійна і нормальна температура тіла підтримується при мінімальному напруженні механізмів продукції тепла.

 

     Для здорових новонароджених, які лежать без одежі,така термонейтральна зона має межі 32 і 35°С, для глибоко недоношеної дитини – від 36 до 36°С. Для сповинутої доношеної дитини ця зона знаходиться в межах 23-26°С, а для глибоко недоношеної  дитини – між 30 і 33°С. До місячного віку межі термонейтральної зони зменшуються на 1,5 - 2°С, а їх діапазон зростає на 0,3-0,5°С.

 

      Сповивання дітей зменшує витрати енергії. Сповивання з відкритим обличчям або голівкою додатково покращує можливості термоадаптації у зв′язку з включенням механізмів активної терморегуляції з рецепторів обличчя. У новонароджених дітей необхідно суворо дотримуватися усіх умов температурного режиму. Порушення останніх швидко відбивається на стані здоров′я новонародженого. Навіть незначне охолодження дитини впливає на її захворюваність і негативно відбивається на розвитку головного мозку в перші тижні і місяці життя. Новонароджених зразу викладають на материнські груди і накривають теплим покривалом.  Недоношених, незрілих і хворих дітей з порушеною терморегуляцією доглядають і виходжують у кюветах з автоматичною підтримкою постійної температури і вологості повітря.

 

     Причини пошкоджуючої дії охолодження на організм дитини:

 

А) відносна недостатність енергетичного обміну;

 

Б) виникнення метаболічного ацидозу;

 

В) порушення мікро циркуляції;

 

Г) внутрішньо судинне згортання крові.

 

     В результаті такої дії (холодова травма) посилюються розлади дихання, кровообігу, активуються вогнища інфекції.

 

     Причини пошкоджуючої дії перегрівання:

 

А) довготривале (навіть і помірне перегрівання) призводить до зневоднення організму;

 

Б) викликає порушення мікро циркуляції;

 

В) порушення функції ЦНС, важливих життєвих органів;

 

Г) призводить до розвитку шоку та теплового удару.

 

     Велике значення у підтриманні нормальної температури тіла дитини має мікроклімат приміщення в якому вона знаходиться.  Вологість повітря повинна бути  30-60%, швидкість руху повітря 0,12-0,2 м/сек., межі теплового комфорту для дітей грудного віку знаходяться в діапазоні від 21 до 22°С, з 2-х років нижня межа комфорту зміщується до 18°С.

    Важливо дотримуватися основних правил вдягання дітей. Число шарів одягу в зимовий час на вулиці повинно складати 4-5 з врахуванням забезпечення вітронепроникності верхнього шару. В приміщенні дитина в залежності від температури повітря повинна мати 1-2 шари одягу  (температура 22°С і вище) або 3 шари при температурі 16-17°С.

 

     Велике значення має і загартовування. Невід′ємною умовою загартовування є обов′язкове збереження нормального теплового балансу, недопустимість охолодження дитини. Тренування здійснюється шляхом систематичного короткочасного холодового подразнення. По мірі адаптації інтенсивність і тривалість гартувальних процедур зростають , але вони не повинні викликати пониження внутрішньої температури тіла.

 

      Довготривале перебування в умовах несприятливого температурного режиму (жара або холод) може викликати виснаження компенсаторних механізмів і резервів терморегуляції і привести або до значного зниження  (екзогенна гіпотермія) або до значного підвищення (екзогенна гіпертермія) температури тіла.

 

     У значної частини здорових дітей в денні години спостерігається помірне підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла вище 37°С називається гарячкою гіпертермія (пірексія). Гарячка – це зміна теплового балансу, викликана дією на гіпоталамічні центри терморегуляції ендогенних пірогенів. В результаті відмічається посилення теплопродукції і збільшення тепловіддачі, яке не відповідає приросту теплопродукції (відстає); або навіть її зниження. Теплопродукція у новонароджених здійснюється, як правило. Шляхом теплоутворення в жировій тканині (перш за все у бурій, кількість якої у новонародженого складає 25-30 г в залежності від маси тіла) – нескорочуваний термогенез.

 

Перегрівання або переохолодження організму зменшує захисні сили. У відповідь на дію холоду або тепла в організмі виникає складний комплекс реакцій, в якому беруть участь  певні функціональні системи, які підтримують температуру тіла на належному рівні.

Температура тіла людини (як показник теплового стану організму залишається при будь-яких умовах відносно сталою величиною.

Теплорегуляцію виконують різні відділи ЦНС, у ній беруть участь і залози внутрішньої секреції. Теплорегуляція полягає у підтриманні певної рівноваги  між теплотворенням і тепловіддаванням, внаслідок чого утримується стала температура тіла, це поєднання фізичних та хімічних реакцій, що виникають в організмі.

 Теплоутворення в основному процес хімічний. Джерелами тепла є процеси окислення, тобто згоряння вуглеводів, жирів і почасти білків у всіх  клітинах і тканинах організму, насамперед у клітинах скелетних м’язів та печінки.

Тепловіддавання, що здійснюється через шкіру і частково легені, в основному процес фізичний. У спокійному стані він відбувається за допомогою випромінювання з поверхні тіла близько 80% тепла та через випаровування води з повітрям, яке людина видихає, і, потом, з утворенням близько 1 ,5%, втрачається з сечею і калом.

     Велике значення в цьому має і  конвекція, тобто перехід тепла з шкіри на одяг і навколишнє повітря, температура яких нижча від тілесної. Інтенсивність тепловіддачі через шкіру залежить від температури, вологості і руху повітря в приміщенні, від мікроклімату під одягом, стану потових залоз, скорочення або розширення кровоносних судин шкіри і стану мікро циркуляції, теплопровідності шкіри, тобто від ступеня розвитку жирової тканини.

Якщо розширюється судинне  русло і збільшується об′єм кровопостачання шкіри, випромінювання тепла посилюється, якщо звужуються судини шкіри, тепловіддача зменшується. Висока температура зовнішнього середовища подразнює терморецептори шкіри, при цьому рефлекторно розширюються кровоносні капіляри шкіри, частішає  дихання. Внаслідок цього відбувається посилення тепловіддавання за рахунок випромінювання тепла з поверхні шкіри, випаровування поту, що посилено виділяється, і, в меншій мірі за рахунок випромінювання тепла та випаровування вологи із слизової оболонки дихальних шляхів та поверхні альвеол.

  Знижена зовнішня температура, подразнюючи шкірні рецептори, рефлекторним шляхом призводить до звуження шкірних капілярів та до спазму гладенької мускулатури вивідних протоків потових залоз («гусяча шкіра»), внаслідок чого тепловіддавання зменшується.

Посилення процесів теплотворення внаслідок посиленої м′язової роботи призводить до збільшення  тепловіддачі.

 Підвищене тепловіддавання у холодну пору року може компенсуватися підсиленням теплотворення як за рахунок інтенсивної м’язової роботи, так і за рахунок посиленого харчування або поєднання цих факторів.

 У нормі температура тіла дітей трохи вища, ніж у дорослих, за рахунок підвищення в них окислювальних процесів, необхідних для росту.

У жінок протягом місяця напруження окислювальних процесів може змінюватися у зв’язку з циклічністю функцій статевих залоз, що інколи спричинює підвищення температури у менструальний період на кілька десятих градуса.

  Добові коливання температури на кілька десятих  градуса перебувають у прямій пропорційній залежності від коливань окислювальних процесів, пов′язаних або з роботою, або з споживанням їжі.  Крім коливань нормальної температури, пов′язаних з обміном речовин, можна отримати різні цифри температури залежно від місця її вимірювання. Так, температура слизової оболонки порожнин рота, піхви, прямої кишки) вища на 0,2-0,4°, ніж температура шкіри у пахвинних складках чи пахових ділянках. Надвечір температура вища, ніж вранці на кілька десятих градуса.

Тепловий баланс в організмі дитини підтримується на сталому рівні (36,5-36,9° С)за участю не лише  гіпоталамічних центрів терморегуляції, а й інших центрів, які регулюють кровообіг, дихання, потовиділення, обмін речовин.

Майже у всіх людей можна виявити добові коливання температури тіла, які складають 0,1-0,6° С. Максимальна температура тіла реєструється в другій половині дня (між 17 і 21 годинами), а мінімальна – рано ранці (між 3 і 6 годинами). Влітку температура тіла, як правило, на 0,1- 0,5° С вища, ніж зимою. Підвищення температури тіла спостерігається після прийому їжі, при інтенсивній м′язовій роботі, сильному емоційному напруженні (наприклад у студентів під час екзаменаційної сесії, спортсменів перед стартом).

 Розмах коливань температури тіла протягом доби при сталій температури навколишнього середовища в перші дні життя складає всього 0,3° С, до 2-3 місяців зростає до 0,6°С, а до 3-5 років сягає 1°С. Коливання температури відображають стан фізичної і психоемоційної активності здорових дітей. Всі коливання температури, з чим би вони не були пов′язані,  в нормі не перевищують 1°С.

 При народженні ректальна температура новонародженого складає 37,7- 38,2°С і наближається до температури тіла матері. В найближчі 2-3 год проходить значне зниження температури (на 1,5-2 °С), а потім знову її підвищення. Аксілярна температура складає при народженні 37,2°С, через 2 год зменшується до 35,7°С, через 4-5 год поступово зростає до 36,5°С, до 5-го дня життя складає 37,0°С. Зниження температури тіла в перші  години після народження називається транзиторною гіпотермією новонароджених, що зумовлене різкою зміною температури навколишнього середовища.

У   частини новонароджених на 3-5-й день життя спостерігається транзиторна гіпертермія новонародженого, яка пояснюється впливом бактеріального заселення кишечника і деяким зневодненням організму.

 

     Перші дні життя відмічаються нестійкістю температури, її швидкою зміною при сповиванні чи первдяганні підгузника, після годування.  Циклічні добові коливання температури тіла встановлюються до 1,5-2 місяців життя, що співпадає з формуванням добового ритму частоти дихання і серцевих с корочень. У недоношених дітей добова циклічність температури в становлюється значно пізніше, ніж у доношених.