3.2. Класифікація правового статусу за суб’єктами
За суб'єктами розрізняють правовий статус:
— фізичних та юридичних осіб;
— іноземців, осіб без громадянства;
— статус біженців;
— статус українських громадян, які перебувають за кордоном;
— професійний та посадовий статус;
— статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.
1. Правовий статус юридичної особи характеризується специфікою, що відрізняє юридичну особу від інших суб'єктів господарської діяльності.
По-перше, юридичною особою є організація, тобто колективне утворення, що характеризується наявністю організаційної єдності. Організаційна єдність дістає вияв насамперед у визначеній установчими цілями юридичної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості органів управління, що складають цю структуру, а також чіткій регламентації відносин між усіма її складовими.
По-друге, як вже зазначалось вище, юридична особа має відокремлене майно, базою для формування якого є майно, що передається засновником під час її створення. Відповідно, юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, крім випадків, встановлених законом та установчими документами юридичної особи.1
По-третє, для набуття статусу юридичної особи організація повинна пройти процедуру державної реєстрації, що випливає з визначення юридичної особи. Саме після державної реєстрації організація набуває права виступати в цивільному обороті (укладати угоди та ін.) та інші права, а отже - цивільне право - та дієздатність.
Термін "фізична особа" офіційно введений у цивільне законодавство України (ст. 24 ЦК) вперше, хоча його використання вже тривалий час активно здійснюється у наукових працях переважної більшості юристів. Іде мова не просто про зміну термінології, а про оформлення нового підходу. Неможливо не погодитися з тим, що увага загострилася на цінності та правовому статусі людини у приватноправових відносинах. Це підкреслює саме приватні зв’язки, де учасники є рівними, на відміну від норм конституційного чи адміністративного права. Головним засобом індивідуалізації кожної фізичної особи є її ім’я, адже саме під ним особа набуває та здійснює свої права та обов’язки. Виникає питання щодо реалізації права особи на імені. Ім’я надається з народження, саме тому, у практиці можуть траплятися випадки, коли особи використовують своє право на зміну імені, коли її воно не влаштовує.1 Тому, наприклад у Російській Федерації, існує думка про внесення змін у законодавство положення про заборону присвоєння дитині імені, яке не є таким з лінгвістичної точки зору (абревіатури, словосполучення) або імені з яскраво висловленим ідеологічним навантаженням.
При характеристиці правового статусу фізичної особи першим елементом є правоздатність. Цивільна правоздатність фізичної особи - це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність грає велику роль не лише при характеристиці фізичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин. На мою думку, це є основою і при характеристиці правоздатності юридичної особи, адже вона здатна мати такі ж права та обов’язки як і фізична особа. Однією з найбільш фундаментальних категорій у цивільному праві є цивільна дієздатність фізичної особи. Відповідно до чинного законодавства дієздатність - знатність набувати для себе цивільних прав, здійснювати набуті цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки, виконувати створені цивільні обов'язки, нести відповідальність у разі невиконання створених для себе обов'язків.2
2. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово мешкають в Україні.1
При цьому іноземцями визнаються громадяни, які постійно або тимчасово проживають або перебувають на території України належать до громадянства або підданства іноземних держав і не є громадянами України а особами без громадянства - особи, які не належать до громадянства або підданства будь-якої держави.
Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування.2 Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.1 Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок та статус біженця у порядку, встановленому законом. Іноземці можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.2
3. Конституційно-правовий статус біженців визначається Конституцією України (ст. 26), Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 року, Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року та іншими нормативно-правовими актами.3
Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої особа є. За умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є.1
4. Національне законодавство держав, як правило, містить норми, в яких вказує документи, що підтверджують громадянство особи. Наприклад, в Україні такими документами є паспорт, тимчасове посвідчення громадянина України, що видається відповідно до Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р.
Правовий статус громадян України за кордоном визначається: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законодавством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загальними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними правовими звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відповідно до їхніх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави.
Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено ЇЇ Конституцією. Він відображений і в Консульському статуті України від 2 квітня 1994 р., згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями. У разі порушення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для їх відновлення.1
5. Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначений Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про службу в органах місцевого самоврядування" та іншими.
Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, керуються вони у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим — також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їхньої компетенції.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".2
Отже, правовий статус особи — це сукупність закріплених у чинному законодавстві прав, свобод та обов'язків, а також гарантій їх реалізації.