Сутність соціальної взаємодії.

Розглянемо більш детальніше проблему соціальної взаємодії. Мабуть, найбільш докладно і детально розглядає проблеми соціальної взаємодії П. Сорокін, присвятивши їм значну частину першого тому своєї «Системи соціології». Спробуймо слідом за класиком російської та американської соціології розібратись з елементарними поняттями цього найважливішого соціального процесу, який зв’язує велику кількість розрізнених індивідів в єдине ціле – суспільство, і, більше того, перетворює суто біологічних особин в людей – тобто в розумних, думаючих, і головне, соціальних істот.

П. Сорокін твердо був переконаний, що окремо взятий індивід не може розглядатися в якості елементарної «соціальної клітинки» чи найпростішого соціального явища:

«…індивід як індивід – ніякими чином не може вважатися мікрокосмосом соціального макрокосмосу. Не може тому, що з індивіда можна отримати тільки індивіда і не можна отримати ні того, що називається «суспільством», ні того, що носить назву «суспільні явища»…Для останніх треба не один, а багато індивідів, по меншій мірі два».

Проте, щоб два чи більше індивіда склали дещо єдине ціле, що могло б розглядатися як суспільство (чи його елемент), однієї тільки наявності їх недостатньо. Необхідно також, щоб вони вступали у взаємодію між собою, тобто обмінювались якимись діями і відповідними реакціями на ці дії.

Які ж основні умови виникнення будь-якої соціальної взаємодії? П.Сорокін вводить у розгляд і піддає розгорнутому аналізу три таких умови (чи, як він іменує їх, «елемента»):

1) наявність двох чи більш індивідів, що обумовлюють їх поведінку і переживання;

2) здійснення ними якихось дій, що впливають на взаємні переживання і вчинки;

3) наявність провідників, що передають ці впливи.

Розглянемо детальніше виділені П. Сорокіним основні елементи соціальної взаємодії

1. Зрозуміло, що в порожньому просторі (чи у просторі, заповненому тільки лише рослинами і тваринами) не може виникнути ніякої соціальної взаємодії. Навряд чи може вона відбутися і там, де знаходиться всього лише один людський індивід. Відносини Робінзона з його папугою і козою не можна визнати зразками соціальної взаємодії. У той же час і самого по собі факту наявності двох і більш індивідів ще недостатньо для того, щоб між ними виникла взаємодія. Ці індивіди повинні мати здатність і бажанням впливати один на одного і реагувати на такий вплив.

2. Взаємодія виникає лише тоді, коли щонайменше один із двох індивідів впливає на іншого, іншими словами, робить якийсь вчинок, дію, акт, спрямований на іншого. Справді, можна уявити собі яку завгодно велику кількість людей, зібраних на одній території в межах безпосередньої досяжності (видимості і чутності) один одного, але при цьому зовсім не звертаючи один на одного ніякої уваги, зайнятих винятково собою і своїми внутрішніми переживаннями. І в цьому випадку ми навряд чи можемо сказати, що між ними виникає взаємодія.

3. Ще однією важливою умовою виникнення соціальної взаємодії П.Сорокін вважає наявність особливих провідників, що передають подразнення від одних учасників взаємодії до інших. Це умова достатньо тісно пов'язана з тим, що інформація, яка передається в ході взаємодії завжди відбита на якихось матеріальних носіях.