Лекція 5. Вихідні елементи соціального життя: соціальна дія та соціальна взаємодія.

Кожна наука претендує на розкриття однієї з таємниць, загадок навколишнього світу чи принаймні на те, щоб відкрити завісу над тією чи іншою загадкою.

Таємниця, що намагаються розкрити соціологи, - це суспільство, у якому ми живемо, що нас повсякденно оточує і яке ми, здавалося б, повинні добре знати і розуміти. Але парадокс полягає у тому, що ніщо не складає для нас таку велику таємницю, як суспільство.

«Розчаклування» проблеми суспільства – завдання не з легких. Чи всі ясно усвідомлюють те, що значить для кожної людини магічне слово «суспільство»? Нерідко звучать малозрозумілі фрази «так вимагає суспільство» чи «суспільству це принесе шкоду»... Наука, що береться розгадати таємницю настільки магічно священного і незрозумілого явища, як суспільство, повинна мати особливі інструменти.

Почнемо з аналізу вихідних проблем, вихідних понять, що будуть потрібні при розгляді найскладніших явищ соціального життя. Ці вихідні поняття – своєрідний інструмент, за допомогою якого здійснюється спроба розкрити таємниці суспільства. Їх аналіз дозволяє побачити як би джерело всіх основних проблем, колізій соціального життя.

Проблема родового поняття в соціології

Приступаючи до наукового опису соціального життя, необхідно насамперед виділити його своєрідні «першоцеглинки», «складові» з яких можна «вибудувати» такі складні соціальні констркуції, як група, організація, нація, держава тощо. Ці «першоцеглинки» прийнято називати родовим поняттям тієї чи іншої науки.

З приводу визначення родового поняття існує дві точки зору, соціологічний номіналізм і соціологічний реалізм.

Соціологічний реалізм. Прихильники даної орієнтації стверджують, що суспільство, соціальні групи, соціальні інститути - це самостійні сутності, соціальна першоматерія, які не зводяться до взаємодії окремих індивідів. (Е. Дюркгейм).

Соціологічний номіналізм. Прихильники даної орієнтації переконані, що єдиним реальним соціальним суб'єктом є одиничний індивід і, відповідно, джерелом соціальних явищ - одинична соціальна дія. (М. Вебера.)

Ми до дотримуємось думки про те, що першоцеглинкою розгляду в соціології є одинична дія.

Одинична дія

Дія в соціології – це конкретні, відмежовані в часі і просторі цілеспрямовані акти, зусилля. Необхідно відрізняти поведінку людини від її дій. Поведінка – це реакція на внутрішні чи зовнішні подразники. Поведінка може бути інстинктивною, неусвідомленою чи розумною, осмисленою, навмисною.

Діями в соціології (таке трактування дії запропонував М. Вебер) називають тільки ті поведінкові акти, що носять тією чи іншою мірою навмисний характер, є мотивованими, тобто здійснюються заради визначеної мети, пов'язані з аналізом, вибором визначених засобів, що сприяють досягненню мети в даній ситуації, у даних умовах.

Т. Парсонс на основі цих загальних уявлень запропонував досить ретельно розроблену, деталізовану схему «одиничної дії».

Дана модель представляє «ідеальний тип» дії, процедура мотивування Актором своєї дії в ній виглядає до певною мірою спрощено. Соціологів цікавить дія як тип, без конкретизації психічних механізмів спонукання, актуалізації. Це неминуче в ході наукового аналізу. Важливо врахувати головне: центром даної моделі є співвідношення того, що необхідно Актору і з чим він змушений рахуватись і реально керуватися у своїй дії.

• Перший елемент дії – Актор (Діяч) із властивими йому потребами, а також здібностями цілепокладаннями, прогнозуванням наслідків, аналізом альтернатив і т.п. Дія стимулюється, визначається потребою Актора – це внутрішній імпульс дії, його енергетичне джерело.

• Другий елемент дії – ціль, яка втілює у собі очікуваний Актором результат дії, в якому потреба повинна знайти свої вирішення, а незадоволеність знята.

• Третій і четвертий елементи дії – це елементи ситуації, у якій Діяч прагне до досягнення своєї мети: неконтрольовані (непідвласні Діячу) і контрольовані.

Неконтрольовані елементи ситуації – це зовнішні, не залежні від Діяча (принаймні в даний момент):

√ природні, матеріально-технічні, речовинні й інші умови (у тому числі генетичні особливості, інтелектуальні здібності самого Актора, фінансово-матеріальні можливості, природно-кліматичні умови);

√ прийняті в даному суспільстві правила, норми і інші культурні традиції, які диктують, як, яким чином необхідно задовольняти цю потребу в даних умовах.

Контрольовані елементи ситуації – це схвалені самим Діячем засоби, методи, тактика дій для досягнення цілі.

Отож, на початку дії, з одного боку є Діяч зі своїми потребами, конкретними здібностями прогнозувати, аналізувати, а з іншого – ситуація. Починається орієнтація на ситуацію, мотивування, тобто усвідомлення Діячем ситуації і розробка цілі, плану своїх дій по задоволенню своїх потреб.

У чому ж полягає специфіка соціальної дії? Проаналізована схема характеризує будь-які дії – і людини, яка хоче закласти свій сад, і політичного лідера, і підприємця, і батька сімейства. Проте дії останніх орієнтовані на можливу відповідну реакцію інших людей (відповідно виборців, покупців продукції, членів сім’ї). Саме такі дії називаються соціальними діями, які складають лише певну частину всіх дій Діяча.

Отож, соціальна дія – це свідомий, цілеспрямований поведінковий акт, орієнтований на інших, їх можливі відповідні дії.

Відповідно, соціальна дія повинна відповідати двом умовам:

• усвідомленість, вмотивованість;

• орієнтованість на іншого (інших).