3. Обов'язок піклуватися про цю особу може випливати:

1. із закону або інших нормативних актів. Так, батьки зобов'язані піклуватися про дітей, а діти — про батьків;

2. зі шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину і навпаки;

3. з характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо);

4. з договору (керівник туристичної групи, тренер);

5. коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

4. Крім обов'язку, особа повинна мати можливість надати допомогу.

Якщо особа через фізичну неспроможність (наприклад, не може врятувати лю­дину, яка тоне на воді, тому що не вміє плавати), або тому, що сама пере­буває у безпорадному стані чи з інших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.

5. Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги (зали­шення в небезпеці) незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Значення не має, що хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.

6. Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі. «Завідомість», про яку йдеться у диспозиції статті, означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа опинилася у небезпечному для життя стані, то відповідальність не настає. Так, водій автомобіля, який збив пішохода, та переконавшись у тому, що той мертвий, залишив його на дорозі, не відповідатиме за цей злочин.

7. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов'язана піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані або особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечне для життя становище.

8. Частина 2 статті встановлює відповідальність матері, яка залишила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані.

9. Частина третя статті передбачає особливо кваліфікуючі обставини, як­що залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці і тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок. Це означає, що внаслідок ненадання допомоги (залишення в небезпеці) настали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком експертів потерпілому були спричинені такі смертельні ушкодження, які неминуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв'язку між залишенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватися за ч. З цієї статті.

10. Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти:

1. ненадання допомоги особі, яка сама опинилася в небезпечному для життя становищі (бездіяльність — невтручання);

2. залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд на пішохода автомобілем і залишення його в небезпечному стані).

В першому випадку при бездіяльності — невтручанні суб'єктивна сторона щодо наслідків може виявлятися як у необережності, так і в умислі. При умислі винний може бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мотивів помсти, ревнощів тощо. В іншій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і не надав йому допомоги, його вина щодо смерті та інших тяжких наслідків може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Якщо ж буде доведено умисел (прямий або непрямий) щодо тяжких наслідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження.

11. Питання про відповідальність за ст. 135 КК виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в небезпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Інкримінувати їй, крім того, злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно.

12. Відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК) настає для водія, який порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило тілесні ушкодження потерпілому, і завідомо залишив його без допомоги. Якщо водій не порушив правил дорожнього руху, але причетний до аварії, в якій потерпілий був поставлений у небезпечний для життя стан і залишив його в такому стані, то він повинен нести відповідальність лише за залишення в небезпеці за наявності всіх інших ознак складу злочину (ст. 135 КК).

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, — караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам — караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, — караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що людина по­винна надати допомогу іншій людині, яка опинилася в небезпечному для життя стані, для того, щоб відвернути настання тяжких наслідків.