4. Види тілесних ушкоджень та їх характерні ознаки.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя (Стаття 121 КК України) –

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або за зви¬чайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка сприяла швидкому і повному видужанню потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

До ушкоджень, що є небезпечними для життя, Правила відносять:

• ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку;

• відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;

• забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки;

• ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ;

• ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

• переломовивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи луг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка шийного хребця, у тому числі без порушення функції спинного мозку;

• підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;

• закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;

• перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня;

• закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;

• ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронх, стравоходу, незалежно від того, з боку шкірних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;

• закриті переломи під'язичної кістки й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової — у дітей) — все за наявності загрозливих для життя явищ;

• поранення грудної клітки, з проникненням у плевральну порожнину, порожнину перикарда чи клітковину середостіння, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;

• ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри);

• закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза — все за наявності загрозливих для життя явищ;

• відкриті переломи діафізу (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток;

• переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;

• ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонального і органічного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об'єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень;

• ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять;

• загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III—IV ступеня з площею ураження понад 15 % поверхні тіла; опіки II ступеня понад 30 % поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувалися шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;

• ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження й такі, що були отримані в умовах баротравми — всі за наявності загрозливих для життя явищ;

• отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;

• усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними.

Тяжким визнається і тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій. Під органом слід розуміти частину організму людини, яка виконує одну або кілька функцій, що мають істотне значення для життєдіяльності всього організму. До тяжкого тілесного ушкодження за цією ознакою Правила відносять втрату або необоротну втрату функцій руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності. У тих випадках, коли має місце лише тимчасове. позбавлення зазначених органів здатності виконувати свої функції, склад тяжкого тілесного злочину відсутній. Постійне послаблення здатності органа виконувати його функції може розглядатися як тяжке тілесне ушкодження лише за умови наявності будь-якої іншої ознаки (наприклад, стійкої втрати працездатності не менш ніж на одну третину).

Втрата руки, ноги — це відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності. Наприклад, втрата стопи призводить до втрати загальної працездатності більш ніж на третину і за цією ознакою є тяжким тілесним ушкодженням.

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зо¬ру на одне око тягне за собою стійку втрату працездатності більше однієї третини і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3—5 сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше однієї третини і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) Правила розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від втрати язика (мовлення) слід відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може висловлюватися лише пошепки). За такою втратою вид тілесного ушкодження визначається ступенем втрати працездатності.

Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

До тяжких тілесних ушкоджень відноситься психічна хвороба, яка мо¬же бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До нього не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно потягло за собою інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров'я слід розуміти ушкодження, яке не підпадає під жодну з перелічених у ст. 121 КК ознак тяж¬кого тілесного ушкодження. Вирішальне значення тут має стійка втрата працездатності не менш ніж на одну третину, яку законодавець пов'язує лише з «іншим розладом здоров'я» і яка не характеризує інших ознак тяжкого тілесного ушкодження. Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності, тобто постійна необоротна втрата, і при цьому не менш ніж на одну третину (не менше 33 %).

Розмір втраченої внаслідок ушкодження працездатності повинен визначатися з урахуванням об'єктивних даних і документів згідно з «Порядком організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності», затвердженим постановою КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221.

Якщо тілесне ушкодження призвело до переривання вагітності, воно відноситься до числа тяжких. Тривалість перерваної вагітності на кваліфікацію вчиненого не впливає. Необхідно, щоб винний знав про вагітність потерпілої і бажав або свідомо припускав її переривання.

Тяжке тілесне ушкодження, яке полягає у непоправному знівеченні обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи непоправним, надає обличчю огидного, потворного вигляду. При цьому обов'язковим є наявність двох ознак: непоправності ушкодження і знівечення обличчя.

Знівечення є непоправним, якщо воно не може бути усунене за допомогою звичайних методів лікування. Якщо знівечення обличчя може бути усунене тільки шляхом оперативного втручання (косметичної операції), воно вважається непоправним. Не є тяжким тілесним ушкодженням тимчасове знівечення обличчя. Для встановлення факту поправності чи непоправності ушкодження на обличчі призначається судово-медична експертиза. Експерт не має права кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він лише визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним.

Сама ж наявність знівечення обличчя встановлюється слідчим і судом. При цьому суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про вигляд людини. Особистість потерпілого (його стать, вік, професія, національність тощо) при вирішенні цього питання не мають значення.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину (Стаття 122 КК України) –

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров'ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я.

Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втрата органа або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров'я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров'ю шкода не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров'я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров'я строком понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов'язаних з ушкодженням, виходив з об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними даними, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звичних термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.

Умисне легке тілесне ушкодження (Стаття 125 КК України) –

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

У частині 1 ст. 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілесне ушкодження, яке виявилося в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять такі ушкодження, що мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.

Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 125 КК є заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Згідно з п. 2.3 Правил короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.