Кримінальне право

Семінар 26.03.2014

3. Поняття та кримінально-правова характеристика тілесного ушкодження

4. Види тілесних ушкоджень та їх характерні ознаки.

5. Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність.

6. Відмежування залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані .

7. Кримінально-правова характеристика незаконного аборту.

8. Аналіз юридичних складів злочину «ненадання допомоги хворому медичним працівником».

9. Аналіз юридичних складів злочину «порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини».

3. Поняття та кримінально-правова характеристика тілесного ушкодження

Належна кримінально-правова охорона здоров'я людини — важливе завдання кримінального права, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону.

До числа злочинів проти здоров'я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає у порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

Безпосереднім об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження незалежно від ступеня його тяжкості заподіює певну шкоду здоров'ю людини. Здоров'я звичайно прийнято визначати як нормальне функціонування тканин і органів тіла людини. Разом із тим по¬сягання на здоров'я людини заподіює шкоду суспільним відносинам, які забезпечують недоторканність здоров'я громадянина.

Здоров'я людини може бути об'єктом тілесного ушкодження з моменту початку пологового процесу. Закон однаковою мірою охороняє здоров'я будь-якої людини незалежно від того, яким є це здоров'я фактично (здоров'я бездоганно здорової людини, здоров'я хворого, божевільного, людини, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травм, хвороби, тощо), а також незалежно від її моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

Тілесним ушкодженням є посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, коли, порушуючи державні та суспільні інтереси, воно є засобом вчинення іншого злочину.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується:

1. дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров'я іншої людини;

2. наслідками у виді спричинення тілесних ушкоджень;

3. причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

При вчиненні розглядуваного злочину шляхом дії може бути застосовано як фізичний вплив на потерпілого (завдання удару, спричинення опіку та ін.), так і психічний (погроза або залякування, що викликали душевну хворобу та ін.). Для заподіяння тілесного ушкодження винний може застосувати м'язові зусилля свого тіла або різні знаряддя (ніж, ціпок тощо), а також привести в дію різні механізми і речовини (пістолет, отруту та ін.). Винним для цього можуть бути використані фактори природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про невчинення винним дії, яка б запобігла заподіянню шкоди здоров'ю іншої людини, за умови, що він був зобов'язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Такий обов'язок діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, обов'язок батьків турбуватися про здоров'я дітей); службового становища або професійних обов'язків (наприклад, обов'язок особи медичного персоналу лікувати хворого); попередніх дій винного (наприклад, наражання когось на небезпеку покладає на винного обов'язок вжити заходів щодо охорони здоров'я потерпілого) тощо.

Необхідною ознакою закінченого складу тілесного ушкодження є настання злочинного наслідку у виді різної тяжкості шкоди здоров'ю людини.

Для притягнення до відповідальності за заподіяння тілесного ушкодження необхідним є встановлення причинного зв'язку між діянням винного і шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого. Це питання має вирішуватися слідчими і судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відсутність необхідного причинного зв'язку між діянням винного і наслідком, що стався, — шкодою здоров'ю, — означає відсутність складу тілесного ушкодження.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за тілесні ушкодження. Протиправність відсутня й у випадках, коли тілесне ушкодження заподіяне за наявності інших обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема при затриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів, у стані крайньої необхідності при дотриманні усіх її умов тощо. Не мають протиправного характеру й тілесні ушкодження, заподіяні під час спортивних змагань (футбол, хокей, бокс, боротьба та ін.), в яких добровільно брав участь потерпілий. При цьому необхідно, щоб такі змагання дозволялися компетентними органами і щоб заподіяння тілесних ушкоджень їх учаснику не було наслідком умисного порушення встановлених правил.

Суб'єктом тілесних ушкоджень, передбачених статтями 121 і 122 КК, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку. За вчинення інших видів тілесних ушкоджень відповідальність настає з 16-ти років.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК поділяються на три види: тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється на основі «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».