Лекція № 1. Становлення митної справи в Україні.

Мета: дослідити історичні етапи становлення та розвитку митної справи в Україні

План

1. Історичний нарис розвитку митної справи в Україні

2. Органи управління митною справою

Ключові слова: митна справа

1. Історичний нарис розвитку митної справи в Україні

Упродовж віків митниця була і залишається одним із найсуттєвіших чинників державності й незалежності країни, яскравим свідченням владного і фінансового суверенітету.

Одним із перших учнів і послідовників Ісуса Христа був митник Матвій, який до пізнання Бога збирав податки для імперського Риму. Він був чесною, розумною і порядною людиною, завжди лагідно й уважно ставився до платників податків.

Перші відомості про мито на території України належать до ІХ ст. Саме тоді на нинішніх землях України виникає і впродовж кількох століть, аж до завоювання монголо-татарами, розвивається могутня Київська Русь. У фінансуванні своєї діяльності князі насамперед залежали від данини. До інших джерел княжих доходів належали: плата за судочинство, штрафи, мито.

У 1288 р. був виданий Острог омський митний статут, у якому мова йшла про купців із різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Таким чином, руські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами.

Були свої митні порядки і в Запорізькій Січі, яка відігравала величезну роль у становленні України як держави. Козацтво вело жваву торгівлю, чому сприяло як розширення їхніх вольностей, так і природні шляхи сполучення (запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею, Росією та Кримом і Туреччиною).

З кінця 17 ст. до початку 20 ст. українці жили в складі Російської імперії. Україна одержала назву «Малоросія». Історія розвитку України тісно переплелася з історією розвитку Російської імперії. У період палацових переворотів з 1725року по 1762 рік економічна політика та її складовий елемент – митна політика – характеризувалися непослідовністю. Питання митної політики займалися хаотично часто змінюючи один одного вищі органи. Катерина І у 1724 році видала указ про «Покровительський митний тариф» (товару, які ввозились іноземними купцями, обкладалися митом, руські купці могли вивозити свої товари без перешкод). Але була небезпека, що зменшиться приплив митних доходів. Тому були підписані російсько-англійський (1726р.) та російсько-пруський (1728р.) договори, які для більшості товарів встановлювали режим взаємного митного сприяння.

Митна політика регулювалася митними тарифами. Митний тариф 1731р. повністю скасував «Покровительський» тариф 1724р., тобто для товарів власного виробництва вводилося мито в розмірі 20% від вартості товару.

Митний тариф 12 березня 1822р. мав яскраво виражений забороняючий характер: був заборонений вивіз 21 найменування товару та ввіз 301 найменування. Даний тариф частково припинив ввіз імпортних товарів у Росію, забезпечив активний торговий баланс. Але забороняючий тариф на імпортні товари зменшив попит на російську сировину, підвищив ціни на товари, сприяв росту контрабанди. Тому новий митний тариф 1850р. поступово пом’якшив заборону і в міру зберіг обмеження ввозу іноземних товарів.

У митній політиці Російської держави другої половини ХІХ ст. віддавалася перевага вільній торгівлі і підприємництву, зменшувалися мита на сільськогосподарські продукти і ціни на них.

У 1864р. в Міністерстві фінансів був організований Департамент митних зборів для управління митними закладами. Підвищилася дієвість митного контролю у сфері боротьби з контрабандою, збільшилися внески митних зборів у казну.

У 1660р. на території сучасного центру м. Харкова була створена так звана митна хатина, яка проіснувала до 1753. Перші митники були присяжними людьми і звалися «целовальники». Підпорядковувалися воєводі, потім перейшли в підпорядкування козацьким полковникам.

Харківська митниця – одна з десяти внутрішніх митниць Росії – була заснована 17 лютого 1870р., почала діяти з 18 червня 1870 року. Необхідність її створення була обумовлена зростанням промисловості та торговою ініціативою купецтва.

9 січня 1918 року Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла 4 Універсал, яким проголосила Україну самостійною державою. У 1918 р. за рішення гетьмана П.Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому була доручена не лише охорона кордону України, а й здійснення окремих митних функцій.

Кістяком цієї правоохоронної структури став Запорізький корпус, створений ЦР ще в 1917 році. Військовики корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордони.