2. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється у три етапи:

1) визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11). Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. У питанні про юридичну долю вкладу до статутного фонду господарського товариства Верховний Суд України відзначає, що той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів, якщо вклад зроблено за рахунок спільного майна подружжя та в інтересах сім'ї (абзац другий пункту 28 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

Водночас слід визнати непослідовною позицію ВСУ у відношенні майна приватних підприємств та майна, набутого у результаті здійснення одним з подружжя підприємницької діяльності. З однієї сторони ВСУ робить не безспірний, з огляду на зміст ст. ст. 60, 61 СК висновок про те, що "майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя". З іншої сторони, ВСУ визнає, що другий з подружжя має право на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Якщо найвища судова інстанція України визнає зазначене майно об'єктом особистої, а не спільної власності подружжя, то і доходи, одержані за рахунок такого майна, на підставі ст. 58 СК мають вважатися особистою власністю. І лише в тому випадку, коли другий з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні такого майна, в управлінні цим майном чи догляді за ним суд може поширити на це майно правовий режим спільної сумісної власності (див. коментар до ч. 2 ст. 62 СК);

2) визначення частки у спільному майні;

3) передання у власність за договором або присудження конкретного майна кожному з подружжя.

Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. 2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

8. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Коментар:

1. Згідно ч. 2 ст. 21 СК проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Як свідчить аналіз змісту ст. 74 СК, це положення може розглядатися лише як загальне правило. Проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу є підставою для виникнення у них права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання. Водночас оскільки згідно ч. 2 ст. 74 СК на фактичне подружжя поширюються усі положення глави 8 СК "Право спільної сумісної власності подружжя", вони, як і зареєстроване подружжя, мають право за договором передбачити, що таке майно є об'єктом їх спільної часткової власності або особистої власності кожного з них.

Право фактичного подружжя на визначення правового режиму майна не може визначатися шлюбним договором, адже право на його укладення мають лише особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або особи, шлюб між якими уже зареєстрований (ч. 1 ст. 92 СК). Як випливає із змісту Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особи, які проживають однією сім'єю, мають право визначити правовий режим майна, зокрема, на підставі договору про спільне проживання та ведення спільного господарства (абзац другий пункту 172).

2. Термін "проживання однією сім'єю" не слід розуміти буквально, адже факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Як відзначає Верховний Суд України "при застосуванні ст. 74 СК … судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю". За ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. З наведеного положення випливає центральна, на наш погляд, ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

3. Правило частини другої коментованої статті є спеціально розрахованим на майнові відносини осіб, які проживають однією сім'єю. Тому у разі наступної реєстрації шлюбу такими особами майно, набуте до реєстрації шлюбу, також вважається об'єктом спільної сумісної власності подружжя згідно ч. 1 ст. 74 СК, а не особистою власністю кожного з подружжя за пунктом першим ч. 1 ст. 57 СК.