2.6.3. “Нові індустріальні країни” у системі міжнародного розподілу праці

Місце та роль “нових індустріальних країн” у системі світового господарства визначає уся сукупність їх реальних можливостей. Орієнтація на зовнішній ринок азіатських НІК сприяла різкому збільшенню їхньої частки у світовому експорті. Наприклад, частина Гонконгу у світовому експорті у середині 90-х рр. становила 3,7%, Сінгапуру - 2,3%, Південної Кореї - 2,4%, Тайваня - 2,2%. Характерно, що частка машин і обладнання - найбільш динамічної та вагомої товарної групи у міжнародній торгівлі - у сукупному товарному й загальному експорті азіатських “нових індустріальних країн” найшвидше зростала у 80-ті - поч. 90-х рр.

Далекосхідні “тигри” та члени АСЕАН (за винятком Філіппін) на початку 90-х рр. опинилися у першій десятці найбільших експортерів різних видів машино-технічної продукції. А за окремими статтями деякі з них увійшли у групу світових лідерів. Так, частка Сінгапуру на початку 90-х рр. становила 10,4% світового експорту машин з автоматичної переробці даних; 4,2% - телекомунікаційного обладнання; 6,6% - ламп і транзисторів; 8% - телевізорів; 14% - радіоприймачів. Південна Корея серед іншого зосередила у своїх руках 13,1% світового експорту суднобудування.

За обсягами реалізації на світовому ринку таких товарів, як взуття, одяг, текстиль, окремі види електронних і електронно-технічних виробів “нові індустріальні країни” обійшли багато з промислово розвинених країн. До того ж дуже важливо те, що головними ринками збуту готової продукції НІК є ринки ПРК.

Продукцію обробної промисловості “нових індустріальних країн” - у першу чергу азіатських - характеризує висока конкурентоздатність, а у деяких видів цієї продукції конкурентні позиції вищі за аналогічні із окремих промислово розвинених країн.

На фоні експорного ринку “нових індустріальних країн” Азії особливо у галузі вивозу машин й обладнання відчутним є послаблення позицій НІК Латинської Америки та Індії. Так, якщо частка товарного експорту латиноамериканських “нових індустріальних країн” на початку 90-х рр. у порівнянні з 1980 р. знизилася не суттєво (-0,5%), то частка машин і обладнання впала майже в 1,8 р. Хоча у 1994 р. Бразилія змогла збільшити свій загальний експорт на 40% переважно за рахунок експорту промислової продукції.

Активна зовнішньоторговельна політика НІК Південно-Східної Азії та Китаю призвела до того, що на початку 90-х рр. обсяг взаємної торгівлі США з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (128,4 млрд. дол.) вперше виявився вищим за обсяг торгівельного обороту зі Західною Європою (117,1 млрд.дол.).

Вже зазначалося, що НІК є найбільшими імпортерами прямих закордонних інвестицій серед усіх країн, що розвиваються. Сюди ж надходить і основна частина позик. Головними донорами позик та інвестицій для “нових індустріальних країн” є США, і в останні роки особливо збільшила своє значення тут Японія (здебільшого в азіатські НІК). Помітну роль у цьому процесі відіграє також Великобританія.

Потужні іноземні вливання та достатньо ефективна внутрішня економічна політика призвели до того, що з кінця 80-х рр. “нові індустріальні країни” починають самі вивозити капітал.

Більша частина нагромаджених прямих інвестицій з НІК Азії сконцентрована у Північний Америці та Західній Європі, головним чином у секторі обробної промисловості і у сфери послуг. Так південнокорейські компанії проводять цілеспрямовану експортну експансію у США. Вкладаючи тут свій капітал , вони прагнуть отримати доступ до новітніх технологій.

Окрім того у другій половині 80-х рр. відбувалося швидке зростання вивозу капіталу азіатськими НІК всередині регіону. Суттєві інвестиційні вливання в економіку Китаю зробили Гонконг і Тайвань. У середині 90-х рр. інвестиції Тайваня у КНР перевищили 9 млрд.дол., У свою чергу, гонконгські підприємці створили у Китаї більше половини зареєстрованих у країні спільних підприємств. У останні роки азіатські “нові індустріальні країни” почали проявляти активність на ринках країн Центральної та Східної Європи й СНД. Лідерами тут є підприємці Кореї.

Вивіз капіталу з країн Латинської Америки перевищив у 1990 р., 1,1 млрд.дол. Найбільшими експортерами капіталу тут виступають Бразилія, Мексика, Венесуела. Вивіз ними капіталу у підприємницькій формі має головним чином внутрішньонаціональний характер. Цей процес набув особливо активну форму після створення у Латинській Америці міжрегіонального об’єднання “Меркосур” у 1995 р. Наприклад, у 1990 р. в Аргентині діяло лише 20 бразильських компаній, у 1995 р. - їх стало вже 400 з інвестиціями на загальну суму в 1 млрд.дол.

Участь “нових індустріальних країн” у процесах інтернаціоналізації виробництва, ринків праці та капіталу наприкінці 80-х рр. доповнилася процесом інтернаціоналізації фінансових ринків. Це було зумовлено зростанням фінансового потенціалу НІК, зміцненням їх валютного становища на той час та зростанням кредитоспроможності, розвитком національних фінансових ринків. Багато з “нових індустріальних країн” пройшли перший етап становлення національних фінансових ринків і приступили до другого етапу лібералізації їхньої діяльності, що створює передумови для активної інтеграції національних фінансових систем у систему міжнародних фінансових відносин. Сінгапур і Гонконг сьогодні вже перетворилися у впливові фінансові центри світу. Своєрідним “доказом” високого ступеню інтегрованості азіатських НІК у світову фінансову систему стало те, що сучасна криза фінансово-кредитної системи регіону, про яку вже йшла мова раніше, стала відчутним потрясінням не лише для Азії. Очевидно негативні наслідки цієї події ще не проявилися повною мірою, а їхній вплив матиме суттєве значення для перспектив подальшого розвитку всієї світової економіки. Отож, поступове подолання фінансової кризи в Азії є сьогодні важливим завданням усієї світової спільноти, без чого неможливим виявляється майбутній стабільний розвиток світового господарства.