2.3.2. Західна Європа у системі світових зовнішньоекономічних зв’язків.

Розвиток західноєвропейських країн мав значний вплив на структуру та стан зовнішньоеконмічних зв’язків світу. Ще з 70-х років тоді Європейський “Спільний ринок” перетворився у потужний торговельний блок сучасного світу. Експорт країн об’єднання більш, ніж у три рази перевищує американський (41,8% світового експорту у 1990 р.)

Зрушення в економіках країн Західної Європи впливали на масштаби та характер їхньої участі у системі міжнародного поділу праці. Посилився процес переміщення міжнародних зв’язків з експорту товарів на експорт капіталу. Частка країн ЄС в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла з 8,7% у 1960-1964 роках, до 37,4% у 1975-1979 роках і до 59% у 1985-1989 роках, а частка у світовому експорті товарів зросла з 34,4% у 1970р. до 41,8% у 1990 р.(включаючи внутрішньорегіональні потоки). Західноєвропейські ТНК на початку 80-х років за масштабами закордонних активів вийшли у лідери, які відтіснили на другі позиції американські компанії. Але значна частина (40%) інвестицій країн Західної Європи розміщена всередині регіону, в інших районах світу вони поступаються американським.

Поруч з активізацією експорту капіталу, зростанням значення ТНК, відбулися зміни у складі основних експортерів. Посилили активність міжнародні компанії ФРН, які зміцнили позиції у нових і новітніх галузях світової економіки. Частка Німеччини в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла, а роль колишніх колоніальних держав Великобританії та Франції скоротилася. Зростання впливу західнонімецьких компаній пояснюється достатньо високими темпами розвитку економіки країни протягом тривалого періоду часу (аж до 1993 р.), потребою забезпечити просування товарів на світових ринках.

Проте і до сьогоднішнього часу за обсягом прямих капіталовкладень Великобританія суттєво випереджає інші великі західноєвропейські держави - 32,6% інвестицій Західної Європи, ФРН - 18,3%.

Швидко нарощували свої закордонні активи малі країни, серед яких провідні позиції посідає Швейцарія. Її частка у західноєвропейських активах за кордоном дорівнює 1/6.

Активізація експорту капіталу ТНК зумовила зростання ступеню інтеграції Західної Європи у світове господарство. Усе більша частина виробничих потужностей західноєвропейських ТНК переноситься за межі регіону. Співвідношення між вартістю продукції закордонних дочірніх підприємств і величиною ВВП поступово змінюється на користь закордонного виробництва: 1960р. - 11,3 % ВВП, 1980р. - 25% (США - 10,8 у 1960р. і 40% у 1980 р.; Японія - 1,2 і 15%).

У Західній Європі виділяється група країн - Великобританія, Бельгія, Нідерланди, у яких обсяг перенесеного за кордон виробництва дорівнює 1/5 їх ВВП. А такі країни, як Франція, Італія мають дещо нижчий показник вартості закордонного виробництва - 8-15% ВВП. Однією з причин такої суттєвої активізації закордонного інвестування у формі прямих інвестицій була цілеспрямована політика західноєвропейських країн. Йдеться зокрема про вдосконалення системи гарантування приватних інвестицій. Державні гарантії приватного інвестування за кордоном були доповнені системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються. Метою цих угод є забезпечення недоторканості приватних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок можливої націоналізації, внутрішніх економічних реформ або змін у законодавствах цих країн. Зазначені угоди не лише забезпечують сприятливий інвестиційний клімат, але й створюють передумови для реалізації інших урядових заходів, спрямованих на стимулювання капіталовкладень приватного сектору у країнах, що розвиваються.

Політика у галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торговельних зв’язків. Значення торгівлі для західноєвропейських країн є дуже великим. Її питома вага у світовій торгівлі перевищує її частку у виробництві.

Залежність цих країн від зовнішньої торгівлі вища, ніж у інших промислово розвинених регіонів. Експортна квота Західної Європи більш, ніж у три рази перевищує аналогічний показник для США і більш, ніж у два рази - для Японії. При цьому слід враховувати, що основна частина зовнішньоторговельного обороту (до 2/3) країн Західної Європи припадає на внутрішню торгівлю в ЄС. Якщо вирахувати внутрішні поставки, то експортна квота ЄС дорівнюватиме 9,4%, а не 22% ВВП. Країни Західної Європи відрізняються одна від одної за показниками частки експорту у ВВП. Для малих країн вона є вищою у порівнянні з великими західноєвропейськими державами. У ФРН, Франції, Великобританії частка експорту у ВВП країн складає 20-25 %, а у Нідерландах та інших країнах Бенілюксу - відповідно - 46 і 60 %, в Ірландії - 56%.

Західна Європа перевищує інші індустріально розвинені країни за показниками зовнішньоторговельного обороту на душу населення. У зовнішній торгівлі західноєвропейських країн велику роль відіграють іноземні ТНК. На закордонні, переважно американські, компанії припадає в окремих галузях до 30% експорту готових виробів.

Західна Європа є провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На цей регіон припадає більше половини світового експорту цих груп товарів (без взаємної торгівлі - 20-23%). Однак у 80-х роках з’явилася тенденція до послаблення позицій в експорті ряду найбільш прогресивних і перспективних виробів. Частка високотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості дорівнює 13,1 %, а у США й Японії - 25,9 і 23,6% відповідно.

Відбулося певне звуження експортної спеціалізації західноєвропейського регіону. У групу високоспеціалізованих галузей (коефіцієнт експортної спеціалізації більше 1,3) входять лише текстильне, харчове та шкіряне обладнання. До групи галузей з недостатньо вираженою експортною спеціалізацією (коефіцієнт менший за 0,9) відносяться наукові товари: конторське обладнання та ЕОМ, телекомунікаційне обладнання та засоби зв’язку, електронне обладнання. До того ж слід зауважити, що у цій групі відбулося зниження рівня міжнародної спеціалізації.

Послаблення позицій Західної Європи у міжнародному поділі праці відображає стан балансу обміну науковою продукцією, який зводиться з від’ємним сальдо за рахунок електронного обладнання і побутової електроніки у торгівлі зі США та Японією.

Західна Європа має пасивне сальдо у торгівлі патентами та ліцензіями. Є певна залежність західноєвропейського регіону від США у галузі науково-технічного обміну. Компанії Західної Європи закуповують у США більше половини зарубіжних науково-технічних нововведень.

Західна Європа посідає друге місце у світі, після США, з експорту сільськогосподарської продукції (13% обсягу світового експорту).

Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.

У загальному ж розвиток процесів спеціалізації та кооперації у промисловості Західної Європи розвивається найбільш інтенсивно між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4торговельного обороту західноєвропейських держав припадає на розвинені капіталістичні країни. За 60-80-ті роки питома вага товарообігу всередині Союзу зросла з 36 до 60%.

В останні десять років дещо послабли торговельні зв’язки зі США і зросла частка Японії, але її значення ще не стало значним, більше 4% імпорту та 2% - експорту.

Враховуючи той факт, що країни Західної Європи переважно є колишніми метрополіями, важливою складовою їхньої зовнішньоекономічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присутності у країнах “третього” світу. Задля реалізації цієї мети західноєвропейські держави провадять курс на встановлення системи особливих відносин з країнами, що розвиваються. Зокрема останні користуються значними митними преференціями при постачанні сільськогосподарської продукції в Європейський Союз. У лютому 1975 р. у Ломі - столиці Того була укладена конвенція між ЄС та державами Африки, басейну Карибського моря та Тихого океану (країни АКТ), згідно з якою були відмінені усі митні збори та кількісні обмеження для більшості товарів з країн, що розвиваються.

ЄС на кожний п’ятирічний термін виділяє країнам АКТ фінансову та технічну допомогу. Зроблена спроба знайти форму стабілізації деяких товарних ринків. Була затверджена система гарантування доходів країнам, що розвиваються, від експорту основних сировинних товарів (система “стабекс”); система захисту та стимулювання гірничодобувної промисловості ( “сисмін”), що є своєрідною системою страхування.

Усього ж ЄС виділяє на допомогу країнам, що розвиваються 0,42 - 0,49% їх сукупного ВВП. Це значно вище за аналогічний показник для США (0,21 - 0,24%) та Японії (0,29 - 0,31%). ЄС та його члени відіграють самостійну та доповнюючу одне одного ролі у фінансуванні допомоги. Кожна країна надає її на двохсоронній основі, а ЄС - на багатосторонній. Допомога безпосередньо від ЄС складає 13% від всього обсягу, що надають країни-члени. Серед держав-учасниць Союзу найбільшу частину ВВП у вигляді економічної допомоги виділяють Нідерланди, Данія (0,9 - 1%), Франція (0,7 - 0,8%).

Західноєвропейські компанії прагнуть повніше використовувати зростаючу місткість ринків країн, що розвиваються, для форсування свого експорту товарів у цей регіон. При цьому важливо відзначити, що серед цих товарів зростає питома вага вивозу машин та обладнання. Особливе місце у структурі експорту провідних західноєвропейських країн посідають поставки зброї.

Найбільш конкурентноздатним у Західній Європі являється експортне виробництво ФРН. На країну припадає приблизно 14% експорту промислово розвинених країн і 25% експорту регіону. Другою у розвитку зовнішній торгівлі західноєвропейського регіону є Франція. Вона зокрема утримує провідні позиції за розмірами обсягу сільськогосподарського експорту (поступаючися лише США у світі) та вивозу зброї.

Частка малих країн у загальному експорті Західної Європи значно перевищує їхню питому вагу у промисловому виробництві.

Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні західноекономічні зв’язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС складає 2 - 3%, що вище аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне загальмування зазначених зв’язків, що пояснюється низкою платеспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоздатністю їхніх товарів на західних ринках. Але очевидно у міру поліпшення економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських економічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв’язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожвавитися вже на новій якісній основі.

Однією з важливих особливостей зовнішньоекономічних зв’язків Західної Європи є їхня дефіцитність. Величезний дизбаланс існує у торгівлі з Японією та Сполученими Штатами - відповідно 44,6 та 28,4% усього зовнішньоторговельного дефіциту. Стан платіжних балансів окремих країн регіону характеризується значною специфікою, що відображає відмінності в економічних потенціалах держав, у використанні ними досягнень НТП, у валютно-політичних заходах. Ця специфіка визначається й станом національних валют західноєвропейських країн. Найбільш міцні позиції на валютних ринках займає німецька марка. Вочевидь у майбутньому зазначене становище у значній мірі залежатиме від ефективності функціювання єдиної валюти у межах ЄС - від євро. І взагалі на подальше економічне становище країн Західної Європи у системі світового господарства суттєво впливатиме успішне втілення у життя рішень Маастристських угод, а також розширення позицій ЄС за рахунок майбутнього членства у цьому союзі країн Центральної Європи.