Контрольні запитання.

1. Назвіть основні фактори, що обумовили успішний економічний розвиток США.

2. Що обумовлює провідну роль США у світовій економіці?

3. Якою є роль американських ТНК на світових товарних ринках і міжнародному ринку капіталів?

4. Сформулюйте основні тенденції сучасного розвитку економіки США.

5. Якими є найбільш важливі фактори конкурентних переваг США серед промислово розвинутих країн?

2.3. Західна Європа у світовій економіці

2.3.1. Особливості економічного розвитку регіону

Західноєвропейський регіон, який зазвичай виділяють в окремий суб’єкт світової економіки, включає 25 промислово розвинених країн, кожна з яких має свій власний соціально-економічний та науково-технічний потенціал. Сьогоднішня частка Західної Європи у світовому сукупному ВВП складає 28%, у населенні світу 7%. Утворення у 1957 р. Спільного ринку та Європейської Асоціації вільної торгівлі у 1962 р., підписання між ними угод про вільну торгівлю промисловими товарами, а у травні 1992 р. - угоди про Європейський економічний простір (ЄЕП) започаткували формування у Західній Європі зони вільної торгівлі та регіонального економічного комплексу. ЄЕП об’єднує 19 західноєвропейських держав, встановлює тут свободу руху товарів, послуг, капіталу та людей. Утворюється ринок з 380 млн. споживачів, на який припадає майже половина світової торгівлі. Зростаюча інтернаціоналізація виробництва, існуючий механізм економічної співпраці забезпечують західноєвропейському регіону важливу роль у світовій політиці та економіці.

Усі країни Західної Європи належать до групи індустріальних розвинених країн з переважно однотипною економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем розвитку, посідаючи за величиною ВВП на душу населення 2-44 місця серед країн світу. За рівнем економічного розвитку, за характером структури економіки та її масштабами західноєвропейські країни діляться на кілька груп. Основна економічна потужність регіону припадає на чотири найбільш розвинені країни - ФРН, Францію, Великобританію та Італію, що входять у “Велику Сімку”, і зосереджують 50% населення та 70% ВВП Західної Європи. Саме ці держави значною мірою визначають загальні тенденції економічною та соціально-політичного розвитку усього регіону.

Інші держави відносяться до групи малих промислово розвинених країн. Особливе місце цих країн у регіоні та світі визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Малі країни суттєво відрізняються між собою за величиною ВВП. Умовно до першої групи належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону у 4-5 разів і на їхню частку припадає 20,1% його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія. Іхнє значення у західноєвропейському господарстві відносно невелике - близько 8,1% ВВП. Третя група країн включає Португалію, Ірландію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн складає десь 2% регіонального ВВП, але в окремих видах виробництва їхня роль є досить значною. Окрему групу у складі західноєвропейських країн утворюють так звані “карликові держави” - Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан.

Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку. Наприклад, в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60% від середнього показника для усіх країн ЄС (у Португалії - навіть 50%). Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського господарства. У карлікових державах домінує сфера послуг.

В останні дисятиріччя становище Західної Європи у світовій економіці змінилося. Її частка у ВВП світу за 1970-1980 рр. зросла з 25 до 31%, а пізніше скоротилася до 25% у 1989 р. і досягла 28% у середині 90-х рр.Економічне зростання регіону відбувалося спадними темпами, а в певні періоди (1975р., 1981, 1993 рр.) сукупний ВВП західноєвропейських країн зменшувався (відповідно на 1,2; 0,2 і 0,3%).

У промисловості економічні проблеми 70-80-х рр. вражали Західну Європу сильніше, ніж інші центри економічної активності. Утворення величезної митної зони сприяло зростанню синхронізації циклічного розвитку, що й посилювало розповсюдження кризових явищ. Процес взаємної лібералізації зовнішніх зв’язків держав позбавив країни ряду національних важелів впливу на їхні економіки, що певною мірою підвищило нестабільність цих економік.

Протекціоністський характер Європейського Співтовариства, позбавляючи деякі галузі промисловості (чорну металургію, хімію, текстильну промисловість) від зовнішньої конкуренції, сприяв старінню структури господарства. Це зумовило поглиблення структурної кризи згаданих галузей.

Негативний вплив на економічний розвиток Західної Європи, і перш за все на стан її фінансів, мало збільшення витрат на озброєння країн - членів НАТО. Частка західноєвропейських країн у загальнонатівських військових витрат зросла з 22,7 до 47,5% за 1970-1987 рр. Це стало однією з причин бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу.

В результаті зазначених вище факторів частка Західної Європи у промисловому виробництві країн ОЕСР скоротилася з 49% у 1970 р. до 32,2% у 1990 р. Зниження частки відбулося за рахунок Великобританії, ФРН, Італії, Голландії, Швейцарії та Швеції. Інша група країн - більша частина малих держав дещо збільшила свою частку у промисловому виробництві індустріальних держав. Відмінність у темпах економічного зростання пояснюються особливостями структури національних економік західноєвропейських країн та адаптаційними можливостями до змін попиту.

У Західній Європі значним є потенціал науково-технічних досліджень. Провідні країни витрачають на ці цілі більше 2% ВВП. Але важливо те, що витрати Західної Європи - це сума витрат окремих країн. Їхній загальний ефект знижується дублюванням досліджень. Є ще й інші причини невідповідності сукупного науково-технічного потенціалу Західної Європи рівню її виробництва.

Країни - члени ЄС виділяють на цивільні дослідження на 16% менше, ніж американці, але удвічі більше за Японію. Однак витрати західноєвропейських країн значною мірою орієнтовані на фундаментальні дослідження. Західноєвропейські країни відстають у таких провідних виробництвах, як інтегральні схеми та напівпровідники, виготовлення мікропроцесорів, суперЕОМ, біоматеріалів. Це й не дивно, тому що до останнього часу вони асигнували на дослідження у галузі мікроелектроніки майже стільки ж, скільки у США витрачає одна компанія ІБМ.

На інших напрямках західноєвропейські компанії утримують лідируючі позиції (будівництво АЕС, цілий ряд фармацевтичних препаратів, техніка зв’язку, окремі галузі транспортного машинобудування тощо). Але ці види техніки та продуктів мають дуже слабий вплив на технологічну структуру виробництва. Тому більш вузький ринок наукової продукції у Західній Європі у порівнянні зі США меншою мірою формується за рахунок внутрішнього виробництва.

Однією з найбільш складних проблем економічного розвитку Західної Європи стало масове безробіття - біля 18 млн. чоловік за даними на кінець 90-х рр. Більш, ніж 80% безробітних зосереджено у країнах ЄС. Лише в одній Німеччині у 1998 році нараховувалося більше 5 млн. непрацюючих. Це - майже 10% всієї робочої сили, а у східних землях країни - 30%. Середній показник рівня безробіття у Західній Європі складає приблизно 10% робочої сили у порівнянні з 5% у США і 2,5% - у Японії. Найбільші проблеми у галузі зайнятості мають південні країни регіону (Іспанія, 21% безробітних, Португалія - 12%).

За минулі 10-15 років відбулося певне відставання Західної Європи від основних конкурентів у прогресивності галузевої структури національних економік. На вироби, що користуються високим попитом, припадає 25% продукції обробної промисловості ЄС. У США цей показник дорівнює приблизно 30%, в Японії - 40%. У західноєвропейській економіці значне місце посідає модернізація рентабельно функціонуючого виробничого апарату, а не його значне оновлення на базі нової техніки.

У цілому ж економічні зрушення західноєвропейських держав відбувалися у скорочення у ВВП питомої ваги галузей матеріального виробництва і збільшення частки послуг. Саме цей сектор сьогодні у значній мірі визначає зростання національного виробництва й динаміку інвестицій. На сферу послуг припадає 1/3 економічно активного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру світу, центру надання послуг.

Структурна перебудова у галузі інвестиційної діяльності (злиття та поглинання у другій половині 80-х рр.) призвели до суттєвого зміцнення позицій західноєвропейських компаній у світовій економіці. За 70-80-ті рр. серед 50 найбільших компаній світу кількість західноєвропейських зросла з 9 до 24. Відбулися зміни й у співвідношенні сил між самими західноєвропейськими гігантами. Уперед вийшли транснаціональні корпорації Німеччини, меншою мірою - Франції та Італії. Позиції британських компаній послабшали. Зберегли свої позиції найбільші банки Західної Європи. 23 з них входять у групу з 50-ти найбільших банків світу ( у т.ч. 8 - німецьких, 6 - французьких).

Найбільш міцні позиції великі західноєвропейські компанії мають у традиційних галузях, значно відстаючи у новітніх наукових перш за все від північноамериканських корпорацій. Галузева спеціалізація найбільших об’єднань Західної Європи менш рухома, ніж у американських компаній. Це, у свою чергу, гальмує структурну перебудову економік західноєвропейського регіону.

Ринок майбутнього матиме менший попит на масові види продукції з невисокою собівартістю. У сучасних умовах зростає значення компаній, що орієнтуються на широку виробничу програму з частою зміною виробництва моделей та ефективного пристосування до мінливих умов ринку. На зміну “економіки масштабів” приходить “економіка можливостей”. Набуває сили процес децентралізації управління виробництвом, зростає внутрішньофірмовий розподіл праці. Прогресуюче дроблення ринків у міру поглиблення спеціалізації споживчого попиту, розвиток сфери послуг сприяють зростанню малого підприємництва, на частку якого припадає до 30-45 % ВВП. Зростання малого підприємництва підвищує гнучкість господарських структур до потреб ринку.

Відносна слабкість найбільших компаній у наукових галузях спонукає ЄС і національні держави провадити певну корекцію діяльності приватного капіталу. Державне регулювання економічних процесів у Західній Європі відбувається як на національному , так і на наднаціональному рівнях (перш за все у межах ЄС). Державний сектор в економіці регіону традиційно відіграє більшу роль, ніж у США або Японії. Загальновідомим є фактор високого рівня соціальної захищеності громадян Західної Європи. Так, середня погодинна заробітна платня в Англії дорівнює 11 дол., у Німеччині - 10,5 дол., у Франції - 10 дол., в Італії - 10 дол., у Швеції близько 9,5 дол.¹

З 80-х років відбувається переорієнтація державного регулювання у напрямку посилення ролі ринку та конкуренції. Скоротилося державне підприємництво (більшою мірою у Франції, меншою - в Італії, країнах, де з часів другої світової війни держава була дуже активним суб’єктом економічного життя). Державні компанії були приватизовані у Великобританії, Франції, Португалії та інших країнах. Сьогодні Маастрихтські угоди вимагають від західноєвропейських держав скорочення дефіцитів держбюджетів, що спричиняє певне зменшення соціальних видатків урядів цих країн. Характерним прикладом, що ілюструє важливість зазначених перетворень у регіоні, є приклад економічного піднесення сьогоднішньої Великобританії. За даними на кінець 90-х років саме Англія є лідером в ЄС. Країна має один з найменших у Західній Європі показник рівня безробіття - майже 5%. За рівнем реальних доходів вона у 1997 р. була другою у світі після Люксембургу. Причинами економічних успіхів Великобританії вважають: невисокі податки, гнучку макроекономічну політику, високий рівень конкуренції у промисловості, менші соціальні видатки уряду. Для порівняння: тут немає мінімальної оплачуваної відпустки, тоді як, наприклад, у Франції вона складає 7 тижнєгодин. У Великобританії вартість одного робітника складає 18 дол., а у Німеччині - 28дол.

Отже, Західна Європа сьогодні переживає процес перебудови економіки і державного макроекономічного регулювання. Першочерговими завданнями для західноєвропейських держав є реорганізація промисловості на основі енерго- і матеріалозберігаючих технологій, опанування новітніми досягненнями науки і техніки. Уряди країн особливу увагу приділяють цілеспрямованому “згортанню” і перебудові “структурно хворих” галузей, розвитку нових і новітніх галузей. Значний розвиток мають програми модернізації окремих галузей. Зокрема, у рамках ЄС були розроблені програми з часткового згортання та реорганізації традиційних і ряду нових виробництв - сталеварного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, суднобудування. Одним з напрямів структурної політики держав Західної Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній.