Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Міжнародна Економіка.DOC
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3.39 Mб
Скачать

1.12.3. Міжнародне технічне сприяння.

Міжнародне технічне сприяння є різновидом міжнародної передачі технології. Полягає воно у наданні країнам сприяння в сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння направлене перш за все на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються і країн перехідного до ринку періоду з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Таке сприяння можливе як у технічній, так і в економічній чи інших сферах. У економічній сфері воно надається найчастіше в розробці програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обгрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.

Технологічні гранти - це безоплатна передача технології, технологічно містких товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, навчання та підготовку персоналу, адаптації її до місцевих умов. При цьому отримувач не бере ніякої фінансової участі в проекті, а лише виконує організаційні функції з приймання і розміщення технічної допомоги. Донор при цьому має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за її ефективним використанням.

Співфінанасування технічного сприяння передбачає часткову участь отримувача технології у фінансуванні та організаційне забезпечення її розміщення і реалізації.

В залежності від кількості країн, що беруть участь у проекті, розрізняють одностороннє та багатостороннє технічне сприяння.

Двостороннє технічне сприяння здіснюється за угодами між урядами двох країн. Як правило такі угоди укладаються між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються і стосуються здебільшого невеликих проектів, а у економічній та фінанасовій сферах - підготовки і перепідготовки кадрів, комп’ютерного забезпечення, виконання експертиз тощо. фінансування за такими угодами здійснює переважно країна-донор, але певні витрати може мати і країна, яка приймає технічну допомогу.

Багатостороннє технічне сприяння передбачає здійснення спільних проектів технічного сприяння декількома країнами по відношенню до однієї країни-отримувача. До багатостороннього відноситься і технічне сприяння по лінії міжнародних організацій, що фінансується за рахунок внесків країн-членів програми надання допомоги. Таким чином надаються технології та технічне обладнання, здійснюються консультації та експертизи. Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, що здійснює Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.

Контрольні запитання:

1. Що розуміють під науково- технічними відносинами?

2. Вкажіть форми поряву міжнародних науково-технічних відносин.

3. Охарактеризуйте головні причини розвитку міжнародних науково-технічних відносин.

4. Вкажіть суть та особливості міжнародної передачі технології.

5. Охарактеризуйте форми міжнародної передачі технології.

6. Охарактеризуйте види технічного сприяння.

Розділ 2. Роль та значення окремих країн і регіонів у світовій економіці. Особливості міжнародних економічних відносин країн світу.

2.1. Класифікація країн.

У світі існує біля 200 країн, різноманітних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досягнень та перспектив подальшого розвитку країн, вивчення та обміну досвідом економічного реформування зручно використовувати їх певну класифікацію.

Найбільш повне уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу - Організації Об’єднаних Націй, Міжнародного валютного Фонду та Світового банку. Оцінка цими організаціями груп країн у міжнародній економіці дещо відрізняється одна від одної оскільки неоднаковою є кількість країн - членів цих організацій (ООН-185, МВФ - 181, Світовий банк - 180 - дані на 1997 р.), а міжнародні організації аналізують стан економік лише тих країн, що є членами цих організацій. До того ж деякі з країн-учасниць міжнародних організацій не надають достатньо повну інформацію про свою економіку, або надають її несвоєчасно. Це не дає таким країнам можливість фігурувати в оціночній шкалі, що складається експертами міжнародних організацій. Нарешті, будь-яка класифікація відображає певні цілі та завдання, що їх ставить перед собою кожна з міжнародних організацій. Наприклад, ООН основну увагу зосереджує на соціальних і демографічних аспектах розвитку країн. Для Світового банку найбільш важливою є оцінка рівню економічного розвитку тощо.

Виділення країн у групи чи підгрупи передбачає врахування особливостей їх історичного, економічного, політичного та культурного розвитку.

Звичайно у групи країн у міжнародній економіці об’єднують країни, які мають спільні або схожі характеристики економічного розвитку, однотипну інституціональну структуру господарського управління, подібні принципи організації виробництва та спільні проблеми, що стоять перед країнами.

На підставі зазначених ознак, у міжнародній практиці країни світу класифікуються за трьома основними групами: промислово розвинені, або індустріальні країни, країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою. Така класифікація була прийнята для зручності аналізу в ЕКОСОС (Економічній та соціальній раді ООН). Часто вказані класифікаційні групи визначають ще як країни “першого” світу (ПРК), країни “другого” світу (країни з перехідною економікою) і, нарешті, країни “третього” світу ( країни, що розвиваються).

Також у різноманітних дослідженнях стану та проблем розвитку економік країн зустрічаються ще й такі класифікації: за рівнем доходу на душу населення (класифікація Світового банку); за експертними характеристиками, що відображають ступінь відкритості країни для світового ринку; за географічними ознаками; за рівнем зовнішнього боргу.

Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН:

1. - Промислово розвинені, або індустріальні країни (industrial countries) (ПРК) - це 24 високорозвинені країни, питома вага яких у світовому ВНП складає 54,6% (табл.1). Найбільш потужну групу серед цих країн складають країни так званої Великої Сімки (Групи 7) США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47% світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51% міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн - членів Європейського союзу, а також країни - члени ЄАВТ.

Таблиця 1.

Промислово розвинені країни та їхні групи.

Країни

Кіль-кість

Класифікаційна економічна ознака

Австрія, Австралія, Бельгія, Великобританія,

Данія, Греція, Голландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сан-Марино, США, Фінляндія,

Франція, Швейцарія, Швеція, Японія

24

Індустріальні країни

(країни першого світу)

Великорбританія, Італія, Канада, Німеччи-

на, США, Франція, Японія

7

“Велика сімка”, най-

більш розвинені промислові країни.

Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

15

Країни - члени Євро-

пейського союзу.

2. - Країни з перехідною ринковою економікою (economies/countries in transition) - 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР, де відбувається перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки. (табл. 2)

Серед цієї групи країн є також більш потужна підгрупа, що має суттєві досягнення у процесі реформування власних економік. Це так звана “група просунутих країн”, до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Економіки цих країн стабілізувалися після пореформленого падіння у 1994 році, а з 1995 року зростають у середньому на 5-6 %, щорічно. Певні досягнення від проведення економічних реформ мають ще деякі країни цієї класифікаційної групи, такі як Болгарія, Румунія, Албанія (після 1992 року), держави Прибалтики (особливо Естонія). Цей факт дає підстави міжнародним аналітикам виділяти їх в окрему підгрупу країн, що наближаються до групи просунутих. Решта частка держав з групи країн з перехідною економікою (країни СНД і деякі з нових держав на території колишньої Югославії) на сьогодні ще не мають відчутних результатів реформування економіки з точки зору внутрішньої і зовнішньої макроекономічної стабілізації. Їм ще доведеться вирішити складний комплекс проблем щодо створення реальної ринкової економіки та забезпечення стійкого економічного зростання.

Таблиця 2

Країни з перехідною економікою.

Країни

Кіль-кість

Класифікаційна економічна ознака

Албанія, Азербайджан, Беларусь, Боснія та Герцоговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Монголія, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменистан, Хорватія, Чехія, Угорщина, Узбекистан, Україна, Югославія

28

Країни з перехідними еко-номіками (країни другого світу)

Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія

5

Група просунутих країн

Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія

6

Країни, що наближаються до групи про-сунутих

Азербайджан, Беларусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна

12

Країни СНД

3. - Країни, що розвиваються (develiping cjunries) - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість і різноманітність національних економік ці країни звичайно класифікують з врахуванням їх географічного становища. Але з метою аналізу використовуються й інші ознаки (табл.3) Найчастіше окремо виділяють країни з активним платіжним балансом і країни-імпортери капіталу. Останні у свою чергу поділяються на країни-експортери та країни-імпортери енергоресурсів. Країну вважають експортером енергоносіїв, якщо вона одночасно відповідає таким двом критеріям:

а) виробництво нею первинних енергоресурсів (включаючи кам’яне вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію та атомну енергію) перевищує власне споживання, як мінімум, на 20 %;

б) експорт енергоносіїв складає не менше, ніж 20 % від загального обсягу експорту.

Найбільш потужну підгрупу країн у цій групі утворюють країни-експортери нафти, країни для яких експорт нафти та газу включно з реекспортом складає щонайменше 50 % експорту товарів і послуг. Це Народна Республіка Конго, Іран, Ірак, Лівія, Нігерія, Оман, Саудівська Аравія, Трінідад і Тобаго, Об’єднані Арабські Емірати та Венесуела. Зазначеним критеріям відповідає також Росія, проте через обмеженість даних вона практично не фігурує у відповідних економічних довідниках, що їх систематично друкують міжнародні економічні організації.

Серед країн, що розвиваються, які імпортують енергоносії, особливе місце посідають держави з нещодавно сформованим активним сальдо платіжного балансу, досягнутого завдяки успішному експорту готових виробів. Ці держави - Республіка Корея, Сянган, Сінгапур, Тайвань.

У цілому країни, що розвиваються, у сучасних умовах переживають процес їх подальшої економічної диференціації. Сьогодні серед них можна виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найбільш розвинені з країн, що розвиваються, об’єднують у групу “нових індустріальних країн”. Сюди включають найчастіше Аргентину, Бразилію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Сянган, Тайвань, Туреччину. Інколи тут згадують Індію і Китай. Критеріями віднесення країн до НІК є такі: питома вага промислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше; готові вироби в експорті - не менше ніж 50 %; дохід на душу населення має складати, як мінімум 1000 дол. США.

Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники стосовно до загального обсягу виробництва та його значення на душу населення. Ці країни, зокрема держави Близького Сходу, характеризуються великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх положення у суспільстві.

До групи “найменш розвинених країн” належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні фінансові надходження визначають міру виживання цих країн у надзвичайно складних економічних і природно-кліматичних умовах.

В ООН існують такі критерії віднесення країн до цієї групи: частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. США; частка дорослого письменного населення - не більше 20 %, обробна промисловість у ВВП складає не більше 10%.

Таблиця 3

Групи країн, що розвиваються у міжнародній економіці.

Кіль-

кість

Визначення/перелік країн

За регіонами

Африка

50

Включаючи арабські країни Північної Африки, країни на південь від Сахари, ПАР

у тому числі Африка на південь від Сахари

45

Африканські країни, за винятком арабських держав, Нігерії та ПАР

Азія

30

Виключаючи азіатські країни колишньої “рубльової зони”

у тому числі “нові індустріальні країни”

4

Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань

Близький Схід та Європа

18

Близькосхідні та Європейські країни, що розвиваються - Мальта, Туреччина та Кіпр

Західна півкуля

34

Країни Центральної і Латинської Америки

За основним експортним товаром

Паливо

15

Країни, у структурі експорту яких група ЗСКМП (паливо) складала більш, ніж 50% у 1984-1986 рр.

Непаливні товари

117

Країни, уструктурі експорту яких групи 5-8 СКМТ (промислові товари, сировина, послуги, за деякими винятками) складали більш ніж 50% у 1984-1986 рр.

За фінансовими критеріями

Чисті кредитори

7

Країни, які у 1987 р. надали більше кредитів, ніж отримали, або мали значне позитивне сальдо платіжного балансу у 1968-1987 рр. (Кувейт, Лівія, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Тайвань, ОАЕ)

Чисті боржники

125

Країни, які у 1989 р. Отримали від іноземних урядів або приватних банків більше кредитів, ніж погасили

За рівнем розвитку

Малі країни з низьким доходом

50

Країни з ВНП на душу населення не більш, ніж 695 доларів у 1997 р. за винятком Китаю та Індії

Найменш розвинуті країни

46

Переважно африканські країни, класифіковані ООН як найменш розвинуті

Джерело: 7MF. World Economic Outlook. - 1995. - Oct -p. 85-87

Слід зауважити, що кардинальні геополітичні зміни, що відбуваються у сучасному світі, потребують перегляду класифікаційних угрупувань з врахуванням новітніх змін. Наприклад, з 1997 року три країни: Ізраїль, Південна Корея та Чехія на підставі досягнених макроекономічних перетворень та результатів розвитку, стали членами ОЕСР, угрупування, що об’єднує найбільш розвинені індустріальні країни світу. Раніше у 1995 р. Сінгапур і Мексика увійшли у групу промислово розвинених країн. Очевидно, це вносить певні зрушення в якісні і кількісні пропорції між різними групами зазначеної класифікації. Але у довідниках з економіки та у відповідній аналітичній літературі такі зміни знаходять відображення з суттєвою часовою затримкою.

Класифікація за рівнем доходу,прийнята Світовим банком.

Одним з найбільш важливих методів класифікації країн у світовій економіці є об’єднання їх у групи за показником величини ВНП на душу населення. Цей економічний параметр прийнятий головним критерієм Світового банку при проведенні ним економічного аналізу та формуванні власної економічної політики. Зокрема, віднесення будь-якої країни до тої чи іншої групи з даної класифікації надає її можливість отримувати при потребі пільгові кредити від Світового банку (і не лише від нього) або безплатну допомогу від розвинених країн та міжнародних організацій.

Згідно з критерієм за рівнем доходу кожна економіка класифікується як економіка з низьким доходом, середнім доходом, який у свою чергу, може бути нижчим середнім та вищим середнім, та економіка з високим доходом.

Станом на 1994 рік статистика Світового банку охоплює 209 країн, що розподіляються на такі групи:

1. - Країни з низьким доходом (low-income countries) - 64 держави, у яких ВНП на душу населення складає 725 доларів або менше;

2. - Країни з середнім доходом (middle-income countries), які діляться на:

2-а) країни з нижчим середнім доходом (lower middle-income countries) - 66 держав з ВНП на душу населення у межах від 726 до 2895 доларів;

2-б) країни з вищим середнім доходом (upper middle-income countries) - 35 держав, в яких ВНП на душу населення складає проміжок 2896-8995 доларів;

3. - Країни з високим доходом (high-income countries) - 44 держави, в яких ВНП на душу населення складає 8995 доларів і вище.

Більшість країн з високим рівнем доходу - це індустріальні, промислово розвинені країни.

У свою чергу, переважна кількість країн, що розвиваються, має низькі доходи на душу населення (за винятком держав - членів ОПЕК і групи НІК). Країни з перехідними економіками групи просунутих і тих, що наближаються до них, характеризуються головним чином вищими середніми доходами. Держави ж СНД - нижчими середніми доходами.

Класифікуючи країни за ступенем відкритості світовому ринку, за основний критерій Світовий банк звичайно приймає частку експорту у ВНП. Економіка будь-якої країни умовно вважається закритою, якщо частка експорту у ВНП складає менше ніж 10% (на 1994 р.). Для країн з відносно відкритою економікою показник експорту у ВНП має перевищувати 35%. Більшість країн світу є достатньо відкритими для Світового ринку(див. таблицю 4), у тому числі країни з перехідними економіками. В Україні частка експорту у ВНП коливається у проміжку від 20 до 24% (дані за 1994 рік).

Таблиця 4.

Групи країн у міжнародній економіці за часткою експорту у ВНП (1994 р.)

Частка експорту у ВНП (%)

Кіль-кість країн

ВНП (млн.дол.)

Населення

(млн.чол.)

ВНП на душу населення (дол.)

менш, ніж 10

10-19

20-24

25-34

більш, ніж 35

дані відсутні

10

27

24

32

70

46

5.205.000

8.448.000

5.270.000

4.233.000

2.129.000

508.000

448

1771

780

2015

414

176

11.610

4,770

6,760

2,100

5,140

2,890

Джерело: Fhe Word Bank Atlas, 1996. - Wash, World Bank, 1996, p.23.

У додатку 4 представлена таблиця, яка більш детально ілюструє наведений аналіз класифікації країн, проведеної Світовим Банком.