1.7.3. Особливості сучасного міжнародного руху капіталів.

У міжнародний рух факторів виробництва великі зміни внесла друга світова війна. Необхідність відбудови народного господарства багатьох передових на той час країн дала могутній поштовх розвитку практично усіх факторів виробництва.

Посилення державно-монополістичного процесу та інтернаціоналізація виробництва в повоєнний період значно вплинули на міжнародний рух капіталів. Лідируючі позиції в цьому процесі зайняли США. Зарубіжні активи США за 1950-1985р. зросли більш, ніж у 30 разів. В 50-60х роках їх частка становила понад 50% всіх закордонних прямих інвестицій. Основними імпортерами капіталу в цей час були країни Західної Європи та Японія.

На кінець 80-их років ситуація змінилась кардинально, про що свідчать дані таблиці 7.3.1.

Таблиця 7.3.1.

Обсяг прямих іноземних інвестицій, млрд. доларів .

Країна	Обсяг експорту		Обсяг імпорту
	1985 р.	1990 р.	1985 р.	1990 р.
Загальний обсяг	53,7	202,8	33,4	114,9
США	13,2	36,4	19,0	25,9
Японія	6,5	48,0	0,6	1,8
ЄЕС	23,1	96,0	12,2	72,2
Франція	2,3	26,6	2,2	8,1
Німеччина	4,9	22,5	0,5	1,5
Великобританія	10,7	17,5	4,7	31,6

На передові позиції у іноземному інвестуванні вийшли країни ЄС, причому сукупний обсяг їх прямих інвестицій у 1990 р. Більш, ніж у 2,5 рази перевищував обсяг експорту прямих інвестицій США. Провідними інвесторами поряд із США стали Японія, Франція, Німеччина, Великобританія. На провідних ролях у іноземному інвестуванні залишаються ці країни і наприкінці 90-х років.

Ще наприкінці 80-х років характерною особливістю світового господарства стало одночасне утворення у багатьох країнах як відносного надлишку капіталу, так і потреби залучення додаткових капіталів для розвитку нових галузей. Тому більшість держав виступає одночасно і експортером і імпортером капіталу.

В залежності від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвестицій можна виділити групи країн:

а) які переважно вивозять (нетто-інвестори);

б) які приймають;

в) в яких є приблизна рівновага в цьому процесі.

До першої групи відносяться Японія, Франція, Німеччина; до другої - Iрландія, Португалія, Iталія, Великобританія, Туреччина, більшість країн, що розвиваються, а починаючи з 1985 року і США; до третьої - решта країн Західної Європи, Канада. Цей поділ є дещо умовний, поскільки всі країни одночасно як приймають, так і експортують інвестиції.

Характерним для сучасного стану міжнародного руху капіталів є:

а) збільшення кількості країн - членів процесу іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів, наведених в таблиці 7.3.1., додались Південна Корея, Тайвань, Китай та інші. Країни Східної Европи та бувший СРСР в русі іноземних інвестицій значної частки не становили. Так загальний обсяг прямих іноземних інвестицій Чехословаччини, Угорщини, Польщі та СРСР в кінці 1990 р. становив 4,85 млрд. дол., (1,5-2%), в той час як лише Японія в цьому ж році вивозила 48,0 млрд.дол.;

б) відбувається розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами для таких капітальних вкладень є отримання доступу до найновіших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар’єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо;

в) за останній період часу відбулися зміни у характері, формах та напрямках міжнародної міграції капіталу. Зросла роль держави у вивозі капіталу. Держава сама стала інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном.Спостерігається посилення міграції приватного капіталу.На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції;

г) стались зміни у розміщенні інвестицій по регіонах світового господарства. Якщо до війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то зараз близько 3/4 закордонних інвестицій припадають на розвинуті в економічному відношенні країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладення великих капіталів, а також розпадом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за свою економічну незалежність;

д) активно почали використовуватися кредитні відносини між постсоціалістичними країнами і слаборозвиненими країнами. Причому, з одного боку, постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого боку, - позиковцями країн Заходу. В останні роки екссоціалістичні країни стали заохочувати прямі іноземні інвестиції на власній території.

Країни для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки використовують різні методи, серед яких:

• позичкові стимули - встановлення прямих позичкових пільг або зниження податку та ін.;

• фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;

• нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допомога в управлінні, створення спеціальних економічних зон та ін.;

е) велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні корпорації (ТНК) та транснаціональні банки (ТНБ).

Транснаціональні банки - це крупні банки, які досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дозволяє їм брати участь в економічному розділі світового ринку позичкових капіталів та кредитно-фінансових послуг. Їхня діяльність стала важливою рисою процесу інтернаціоналізації господарського життя, про що свідчить наступне: зовнішні активи банків США складають 430 млрд.дол., Японії - 101 млрд.дол., Німеччини - 62 млрд.дол. [13 c.123]. Цікавою є статистика діяльності найбільших банків світу, наведена в табл.7.3.2 [13 c.124].

Як свідчать наведені дані, найбільші банки (11) має Японія, а з банків США лише один входить в двадцятку найбільших банків світу.

Таблиця 7.3.2.

млрд.дол.

N п/п		Країна	Активи	Капітал
1		Японія	460,9	15,6
2	Банк	Японія	428,2	17,2
3	Дайіті кангйо бенк	Японія	421,4	13,4
4	Фудзі бенк	Японія	420,0	14,6
5	Саива бенк	Японія	412,8	14,5
6	Міцубісі бенк	Японія	410,3	13,2
7	Норінкухін бенк	Японія	307,3	13,2
8	Креді Агріколь	Франція	307,2	15,0
9	Креді Ліонне	Франція	306,3	9,6
10	Індастрил бенк оф Джапан	Японія	303,2	10,4
11	Дойче банк	Німеччина	288,9	11,5
12	Банк насьональ де Парі	Франція	275,4	9,4
13	Токай банк	Японія	252,8	8,02
14	Барклейз банк	Великобританія	245,5	11,5
15	АБН Армо-Холдінг	Нідерланди	242,7	9,3
16	Лонг терм кредит банк оф Джапан	Японія	240,0	8,2
17	Сосьете Женераль	Франція	234,7	6,4
18	Нешнл Вестміністер Банк	Великобританія	22,3	6,3
19	Сітікорп	США	216,9	9,5
20	Бенк оф Токіо	Японія	164,2	7,7

ТНК - це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяльності. В даний час відсутнє одне загальноприйняте трактування формулювання визначення ТНК. Найбільш авторитетними є трактування ОЕСР (організація економічного співробітництва та розвитку). ОЕСР визначає ТНК як компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах.

ЮНКТАД визначає ТНК як підприємство, яке об’єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм та видів діяльності в двох і більше країнах, яке здійснює зв’язану політику та загальну стратегію через один або декілька центрів прийняття рішення [14 c.5]. Вони є результатом процесу інтернаціоналізації господарського життя. На кінець 80-х років в світі діяло близько 20 тис. ТНК, з них понад 600 найбільших мають річний обіг капіталу, що перевищує 1.0 млрд.дол. ТНК належить біля 90% прямих зарубіжних інвестицій, 1/4 світового виробництва товарів, 1/2 світової торгівлі та валютних ресурсів. Сферами прикладання капіталів ТНК є як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. У перших з них об’єктами прямого інвестування найчастіше є галузі обробної промисловості і сфера послуг, а в країнах, що розвиваються, - розробка природних ресурсів, галузі, що заміщують імпорт, створення експортних баз.