1.6.3. Національне та міждержавне регулювання платіжного балансу.

Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, переливи капіталу, особливо «Гарячих грошей», негативно впливає на грошовий обіг і, у кінцевому рахунку, на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичний процес цінового регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є однією з головних цілей економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зросту, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, у тому числі, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Існують три основних шляхи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

1) зупинити потоки торгівлі та капіталу;

2) скоректувати внутрішні економічні перекоси;

3) примусово або дозвільно добитися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть утворювати стимули та перешкоди, переслідуючи власні цілі або під тиском лоббістів, і вони, зазвичай цим користуються. Навіть при обмеженому рівні державного втручання може виникати стан нерівноваги, що призводить до більшого втручання. Припинення або переривання торгівлі або руху капіталу - лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно точно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують чисельні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивіз дивідентів. Уряди можуть втручатись з метою підтримки своєї валюти шляхом продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених шляхів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Інфляція є одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу. Темп інфляції можна зменшити завдяки жорсткій грошовій та фінансовій політиці, високим процентним ставкам, контролю за зарплатою та цінами. Але цей шлях тягне за собою економічний застій та безробіття, які непопулярні політично. Можна також урізноманітнити експорт шляхом індустріалізації та перерозподілу ресурсів на продукцію, більш конкурентоздатну на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо ще економічно виправдано.

Третій шлях - це можливість зміни валютного курсу з метою відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий фактор прийняття рішення про доцільність чи необхідність зміни курса їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію менш дорогою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить більш дорогими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже, до скорочення імпорту.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема, на регулярних зустрічах на вищому рівні країн «G - 7» - великої «сімки».

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

1) узгодження умов експортних кредитів;

2) двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами «своп»;

3) кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, перш за все МВФ.