5.2. Основні види будівельних розчинів

Найбільш розповсюджені у будівництві кладочні розчини, що служать для скріплення різноманітних каменів та рівномірного розподілу між ними зусиль. При зведенні конструкцій, що піддаються систематичному впливу води, наприклад фундаментів, розташованих нижче рівня грунтових вод, застосовують цементні розчини. Для надземної і підземної кладки широко застосовують змішані цементно-вапняні і цементно-глиняні розчини.

При підземній кладці приміщень з відносною вологістю понад 60 % відношення об’єму вапняного або глиняного тіста до об’єму цементу повинно бути не більшим 1:1. Мінімально допустима витрата цементу у змішаних розчинах коливається від 75 до 125 кг/м³ в залежності від умов роботи конструкцій. Орієнтовно витрату цементу у змішаних розчинах, т на 1 м³ піску, можна знайти по формулі

де R_р – марка розчину; R_ц – активність цементу; К – коефіцієнт, рівний 0,88 для портландцементу і 1 – для пуцоланового та шлакопортландцементу.

Витрата добавки неорганічного пластифікатора, л

Д = 170(1 – 0,002Ц).

Витрата води, кг на 1 м³ піску

В = 0,65 (Ц + Д_д),

де _д – щільність пластифікатора.

Для твердіння кладочних розчинів при від’ємних температурах застосовують протиморозні добавки - нітрит натрію, поташ, хлориди натрію та кальцію. Кількість протиморозної добавки коливається від 2 до 10 % в залежності від температури зовнішнього повітря. Проектна міцність розчинів з протиморозними добавками досягається після відтаювання і твердіння при температурі вище +5 ⁰С протягом 28 діб. Протиморозні добавки, як правило, не допускаються при зведенні конструкцій, розташованих в змінному рівні води та під водою і які не мають спеціальної гідроізоляції, а також в конструкціях, на поверхні яких не допускаються висоли.

Опоряджувальні розчини застосовують для звичайних і декоративних штукатурних робіт. Вони повинні мати високу рухливість і надійне зчеплення з основою, а при твердінні не давати тріщин. В залежності від вологості середовища в’яжучими для опоряджувальних розчинів можуть служити вапно, гіпс, цемент та їх композиції. При необхідності в розчини вводять різноманітні пігменти.

З спеціальних розчинів в будівництві широко використовують гідроізоляційні цементно-піщані розчини. Вони служать для гідроізоляції залізобетонних труб, зачеканки швів розтрубних труб та інших збірних елементів. Цей вид розчинів виготовляють на портландцементі, глиноземистому, розширному і інших видах цементу. Склад розчинів характеризується В/Ц = 0,3...0,5 та співвідношенням цементу і піску звичайно 1:2…1:3.

Водонепроникність розчинів росте з підвищенням активності. Для підвищення водонепроникності в цементні розчини вводять ущільнюючі і пластифікуючі добавки, бітумні емульсії і пасти, полімерні добавки. З ущільнюючих добавок розповсюдження отримали хлорне залізо, алюмінат натрію, азотнокислий кальцій. Введення, наприклад, азотнокислого кальцію в кількості 0,5…1% маси цементу дозволяє підвищити водонепроникність цементних розчинів в 2…3 рази.

Т о р к р е т -розчини одержують з суміші цементу і піску у відношенні 1:1-2:1 по масі, що наноситься цемент-гарматою. Суміш перемішується із водою в спеціальному пристрої в процесі нанесення. При нанесенні торкретних антифільтраційних штукатурок прагнуть забезпечити В/Ц  0,3. Для забезпечення тріщиностійкості застосовують безусадочні цементи та цементи з ущільнюючими добавками.