Форми суспільного відтворення
Відтворення національного продукту і національного багатства
Марксистська економічна школа обґрунтовувала необхідність обчислення сукупного суспільного продукту (ССП) як основного показника розвитку національної економіки. Протягом кількох десятиліть у нашій країні домінувало марксистське уявлення, що продуктивною є тільки праця зайнятих у сфері матеріального виробництва і що тільки така праця створює ССП. Інші ж сфери економіки — сфера послуг, духовне виробництво, управління — були віднесені до невиробничої сфери, а праця в них визначалася як непродуктивна, котра не створює ССП. Вважалося також, що працівники невиробничої сфери тільки споживають ССП.
Такі якісні характеристики продуктивної та непродуктивної праці були природними для економіки XVII— XIX ст., оскільки сфера послуг перебувала в зародковому стані. Однак таке трактування не відповідає реаліям сучасної економіки з розвинутою сферою послуг.
Догмат радянської економічної теорії про обов'язковість речового змісту продуктивної праці суперечить економічній логіці. Наслідки праці в так званій невиробничій сфері економіки також мають речовий зміст.
Переважна більшість сучасних економістів відстоюють позицію, що будь-яка суспільно корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює національне багатство безпосередньо або опосередковано, а також сприяє, підвищенню добробуту людей. Отже, національний продукт створюється в усіх галузях та сферах економічної діяльності.
Результати суспільного відтворення відображає ціла Низка показників. Розглянемо окремі з них.
Валовий внутрішній продукт — загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни протягом визначеного періоду (найчастіше одного року).
Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), створена за такими методологічними принципами.
1. Концепція господарського кругообороту, за якою в економічній системі відбувається постійний рух потоків ресурсів і товарів, що обслуговуються потоками витрат і доходів.
2. Розширене трактування продуктивності праці, коли продуктивною вважається будь-яка діяльність, визнана суспільством як необхідна, що приносить дохід.
3. Використання поняття "додана вартість".
Для реального обчислення загального обсягу виробництва необхідно, щоб усі товари та послуги, вироблені протягом певного року, були враховані тільки один раз, оскільки значна кількість їх проходять декілька виробничих стадій. В метою уникнення багаторазового врахування одного й того Самого продукту при обчисленні ВВП враховується тільки Кінцевий продукт. Кінцевий продукт — це товари та послуги, куплені для споживання, а не з метою подальшої Обробки, переробки чи продажу.
Методи обчислення ВВП. Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:
виробничим;
методом обчислення витрат;
методом обчислення доходів.
При виробничому методі підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків цей метод практично не використовується.
Метод обчислення витрат полягає в додаванні витрат усіх економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:
ВВП = С + І + G + NE,
де С — витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І — валові приватні інвестиції (витрати підприємств на придбання сировини, матеріалів, обладнання, технологій тощо); G — витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NE — чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.
Метод обчислення доходів передбачає додавання всіх доходів економічних суб'єктів країни:
ВВП = A + W + P + i + r + TН,
де А — амортизаційні відрахування; W — заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї; Р — прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування податків); i — процент, що його отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у фінансових установах; r — рентні доходи власників різноманітного майна від передачі його в оренду; ТН — непрямі податки (на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару.
Використання того чи іншого методу розрахунку ВВП залежить від чинної інформаційно-статистичної бази.
Зміст окремих показників у системі національних рахунків
На основі валового внутрішнього продукту можна розрахувати й інші показники системи національних рахунків. Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) розраховується шляхом віднімання від вартості ВВП амортизаційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.
Особливе місце в системі економічних показників займає національний дохід (НД). Це фактично зароблений дохід всіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахували двома способами:
— як різницю між ЧВП і непрямими податками;
— як суму доходів домашніх господарств, підприємств (окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім непрямих податків).
Отже, НД характеризує результат діяльності всіх економічних суб'єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці й частину вартості, створену за рахунок непрямих податків.
У національних рахунках використовується показник особистого доходу (ОД), що визначається шляхом відрахування з суми національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподілених прибутків, а також додаванням трансфертних платежів і (допомоги з безробіття, пенсій, інших соціальних виплат).
Після сплати відповідних податків із суми особистого доходу залишається дохід, що йде на придбання споживчих товарів та утворення заощаджень, який прийнято навивати доходом кінцевого використання. Відтворення національного багатства Про результати розширеного відтворення економічний Потенціал певної країни найповніше уявлення дає національне багатство.
Національне багатство — це сукупність створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей, які призначені для розширеного відтворення з метою підвищення добробуту нації.
Найважливішими складовими національного багатства є:
—- створений і накопичений країною виробничий (основний і оборотний) капітал: основний капітал — це засоби праці (будівлі, споруди, машини, обладнання тощо); оборотний — предмети праці (матеріали, паливо, сировина та ін.);
невиробничий капітал (житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо);
майно населення — будинки, автомобілі тощо;
різноманітні запаси — готова продукція, страхові й резервні запаси;
залучені в процес виробництва природні ресурси —земля, ліси, розвідані корисні копалини;
нематеріальні складові — накопичений досвід людей, їхні здібності, культурні цінності тощо.
