Загальна характеристика розвитку музичного мистецтва XX століття

Наприкінці 19 — початку 20 століття в європейській музиці починається новий період, що відповідає початку імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експериментів, великою кількістю стильових течій.

Характерним для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів східної Азії (особливо японської в творчостіДж. Пуччіні, К. Дебюссі), Латинської Америки, Африки (джаз).

В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С. Рахманінова, К. Шимановського)

виникають нові стильові напрямки — імпресіонізм(К. Дебюссі, частково М. Равель),

 експресіонізм (А. Шенберг, А. Берг),

 неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський),

все більше відособлюються індивідуальні композиторські стилі. Значну увагу композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного фольклору та його інтеграції в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість І. Стравінського, частково Г. Свиридова, В. Лютославського,.

Інтенсивні пошуки нових композиторських засобів приводять до значного розширення поняття та застосування тональності, а в творчості ряду композиторів — до повної відмови від тональної системи (див. атональність), та винайдення нових засобів звуковисотної організації, напр. додекафонії, а пізніше — серіалізму.

В музиці неокласицизм протиставляв романтизму, імпресіонізму й експресіонізму ясність конструкції і стриманість, урівноваженість музичної мови. Найповніше представлений у музичній культурі Франції у творчості представників французької шістки, в творчості І.Стравінського у його роботи у Франції, а також італійців І. Піццетті, А. Казеллі.

Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються першіелектроінструменти, що відкривають новий погляд на природу й можливості звуку . В 1920-х роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніки звукозапису відкриває новий напрямок — конкретну музику.

Повоєнні роки поглибили експериментаторські тенденції попередніх років — у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії проникають і в радянську музику, яка до цього моменту розвивалася у руслі соцреалізму.

Нововіденська школа. Експресіонізм. Експресіонізм ( з лат. Expression – вираження ) – це напрям у європейському мистецтві. Виник напередодні Першої світової війни в Австрії та Німеччині. Експресіонізм був відображенням гострого розладу художника з дійсністю. Протест проти шовінізму, мілітаризму, міщанського самовдоволення, передчуття наближення світової катастрофи – все це знайшло відображення у творах експресіоністів. Експресіонізм з’явився спочатку в живопису (Е. Мунк, «Крик» 1893, Оскар Кокошка, Марк Франк та інші). Песимізм, трагізм та почуття безвиході – характерні риси світосприйняття експресіоністів. Музичний експресіонізм зв’язан з пізнім романтизмом. Риси надзвичайної експресії присутні, наприклад, в опері Вагнера “Тристан і Ізольда“, в пізніх симфоніях Малера, операх Р. Штрауса “Соломея” та “Електра“.  Найбільш яскравими представниками експресіонізму стали композитори т.з. нововіденської школи – А. Шонберг та його учні А. Берг та А .Веберн. Опери А. Шонберга “Чекання”, ”Щаслива рука“ та вокальний цикл “Місячний П‘єро” – типово експресіоністичні твори. Найвищім досягненням експресіонізму вважається опера А. Берга “Воццек”. Окремі експресіоністичні риси проявилися в таких творах, як ”Вбивця – надія жінок“ П. Хіндеміта, “Чудовий мандарин” Б. Бартока, “Вогняний янгол “С. Прокоф‘ева , “Нос” Д. Шостаковича.  У роки Другої світової війни образи жорстокості та страждань знов призвели до використання експресіоністичних засобів виразності, це такі твори як “Свідок з Варшави“ А. Шонберга, “Вогняний замок” Д. Мійо, Третя симфонія А. Онеггера та інші. Основна тематика експресіоністів – це страждання та загибель “маленької“ людини у ворожому світі. Характерна риса – яскравий психологізм, який передавався з надзвичайною експресією. Для відтворення внутрішніх суб‘єктивних відчуттів композитори прагнули до “тональної невагомості “ . Це призвело до виникнення атональної музики. Її різновиди – серійна та додекафонна системи, пуантилізм – були розроблені представниками нововіденської школи – Шонбергом, Бергом, Веберном.