
- •Жанри і стилі
- •Творчість представника романтизму – г.Берліоза
- •Творчість Ріхарда Штрауса
- •1945 Року Штраус був притягнений за звинуваченням у співпраці з нацистами, але вирок був виправдовувальним. Три останні роки свого життя Штраус прожив у Швейцарії, помер композитор у Німеччині.
- •Загальна характеристика музики XIX століття
- •Імпресіонізм в музиці
- •Творчість клода дебюссі (імпресіонізм)
- •Загальна характеристика розвитку музичного мистецтва XX століття
Імпресіонізм в музиці
Одним із натхненників музичного імпресіонізму вважається французький композитор Ерік Саті
Найяскравіше музичний імпресіонізм знайшов своє втілення у творчості К. Дебюссі та М. Равеля. Музику імпресіонізму зближує з імпресіонізмом у живописі барвистість, прагнення до втілення швидкоплинних вражень, до одухотвореної пейзажності (наприклад «Післяполудневий відпочинок фавна», «Море» для оркестру, «Острів радості» для фортепіано К. Дебюссі, «Гра води», «Відображення» для фортепіано М. Равеля й ін.), до створення колоритних жанрових замальовок і музичних портретів («Перервана серенада», «Менестрелі», «Дівчина з волоссям кольору льону» для фортепіано Дебюссі).
У жанровому відношенні імпресіоністи віддавали перевагу програмним мініатюрам та сюїтним циклам. Гармонія імпресіоністів характеризується підвищенням колористичності, зокрема під впливом французького музичного фольклору й нових для Європи XIX століття систем музичного мислення (вплив російської музики, григоріанського хоралу і ренесансної поліфонії, музики країн Сходу, негритянського менестрельного театру США). Це виявилося, зокрема, у використанні натуральних й ангемітонних ладів, елементів модальної гармонії, в акордових паралелізмах. Інструментовці імпресіоністів властиві диференційованість оркестрового звучання, деталізації фактури, використання чистих тембрів.
Крім Франції, де послідовниками Дебюссі були М. Равель, Поль Дюка, Флоран Шмітт та інші, на рубежі XIX–XX століть елементи імпресіонізму отримали розвиток й в інших композиторських школах, своєрідно поєднавшись з національними особливостями (М. де Фалья в Іспанії, О. Респігі в Італії, С. Скотт у Великій Британії, К. Шимановський у Польщі, рання творчість І. Ф. Стравінського в Росії).
Творчість клода дебюссі (імпресіонізм)
Дебюссі — основоположник французького музичного імпресіонізму. У своїй творчості спирався на французькі музичні традиції: музика французьких клавесиністів (Ф. Куперен, Ж. Ф. Рамо), лірична опера і романс (Ш. Гуно, Ж. Массне). Значним був вплив російської музики (М. П. Мусоргський, М. А. Римський-Корсаков), а також французької символістської поезії та імпресіоністського живопису. Дебюссі втілив у музиці швидкоплинні враження, якнайтонші відтінки людських емоцій і явищ природи. Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважали сучасники оркестрову «Прелюдію до „Післяполуденного відпочинку фавна“» (по еклозі З. Малларме; 1894), в якій проявилися характерні для музики Дебюссі хиткість настроїв, витонченість, вишуканість, примхливість мелодики, колористичність гармонії.
Один з найзначніших творів Дебюссі — опера «Пеллеас і Мелізанда» (за драмою М. Метерлінка; 1902), в якій досягнуте повне злиття музики з дією. Дебюссі відтворює суть неясного, символічно-туманного поетичного тексту. Цьому твору, разом із загальним імпресіоністським забарвленням і недомовленістю символіста, властиві тонкий психологізм, яскрава емоційність у вираженні почуттів героїв. Відгомони цього твору виявляються в операх Дж. Пуччіні, Б. Бартока, Ф. Пуленка, І. Ф. Стравінського, C.C. Прокоф'єва. Блискучістю і в той же час прозорістю оркестрової палітри відмічені 3 симфонічних ескізи «Море» (1905) — найкрупніший симфонічний твір Дебюссі. Композитор збагатив засоби музичної виразності, оркестрову і фортепіанну палітру. Він створив імпресіоністську мелодику, що відрізняється гнучкістю нюансів і, в той же час, розпливчатістю.
У деяких творах — «Бергамаська сюїта» для фортепіано (1890), музика до містерії Р. Д'аннунцио «Мучеництво св. Себастьяна» (1911), балет «Ігри» (1912) та ін. — виявляються риси, властиві згодом неокласицизму, вони демонструють подальші пошуки Дебюссі в області тембрових фарб, колористичних зіставлень. Дебюссі створив новий фортепіанний стиль (етюди, прелюдії). Його 24 прелюдії для фортепіано (1-й зошит — 1910, 2-а — 1913), з поетичними назвами («Дельфійські танцівниці», «Звуки й аромати розвіваються у вечірньому повітрі», «Дівчина з волоссям кольору льону» і ін.), створюють образи м'яких, деколи нереальних пейзажів, імітують пластику танцювальних рухів, навівають поетичні бачення, жанрові картини. Творчість Дебюссі, одного з найбільших майстрів ХХ століття, мала істотний вплив на композиторів багатьох країн.