3. Технології проектного навчання.

Проектне навчання поширилося ще в кін. ХІХ - І чверті ХХ ст.., а відроджене було у 90-х рр.. ХХ ст.. Вперше поняття «метод проектів» було вжито американським дослідником Д. Снезденом. В 20-х рр.. поширився паралельно з Дальтон-планом.

Проектна система – (метод проектів, метод цільових проектів, метод цільових актів, «метод проблем») – організація навчання, за якої учні набувають ЗУН в процесі планування і виконання завдань-проектів.

Учнівський проект – індивідуальне чи групове учнівське дослідження, здійснене на основі вільного вибору учнів з урахуванням їхніх інтересів.

Мета проектів – створення умов для самонавчання учнів, стимулювання їх інтересів, ініціативи та особистих устремлінь.

Ознаки проектного навчання:

• цілеспрямованість на життєві завдання

• нерозривний зв'язок з практикою

• колективна робота.

Етапами проектного навчання є:

• продумування

• розробка

• впровадження

• підтримка учнівського проекту.

Види проектів:

І класифікація (В. Кілпатрик – амер. дослідник з Колумбійського унів.)

• творчі

• споживацькі

• проекти розв'язання проблеми і

• проекти-вправи.

ІІ класифікація (за практичним кінцевим результатом).

• проекти-розповіді

• бесіди і доповіді

• трудові проекти, проекти ігор

• проекти екскурсій.

ІІІ класифікація ( за основним методом) (Коллінгс):

екскурсійні,

ігрові,

конструктивні

розповідні

ІV класифікація за провідною галуззю (Мак Меррі):

• ремісницькі

• торговельно-промислові

• історико-географічні,

• літературні);

V класифікація за навчальною метою (Уоткінс):

• визначальні, створення колекцій,

• побудови,

• аналізу,

• спостереження,

• контролю (догляду),

• читання

V класифікація (за метою навчання)%

• дослідницькі

• творчі (випуск газети, відеофільм, твір, драматизація0

• пригодницькі та ігрові

• інформаційні

• практико-організаційні (вироблення програми дій, методичних рекомендацій тощо).

Приклади проектів «Складання історичних задач, загадок, нестандартних запитань», «Вернісаж», «Папка з газетними статтями», »Інтерв’ю з очевидцем», «Опис історичного роману».

Різновидом проектного навчання є технологія колективної (групової )творчої справи КТС або ГТС. Технологія стала популярною у 80-ті роки.

Важливе місце у методиці КТС посідає яскравий, емоційно насичений, підготовлений захід (концерт, зустріч, "естафета"). Підготовка до цього заходу, і проведення й аналіз наслідків у загальних рисах визначають основу методики КТС.

Мета групової творчої справи:

• виявляти літературні, музичні, художні здібності учнів

• розвивати уміння учнів працювати з усіма доступними джерелами

• самостійно відшукувати історичну інформацію за темою,

• порівнювати, поясн аналізувати, узагальнювати й критично оцінювати історичні факти, спираючись на отримані знання

• аргументовано відстоювати власні погляди

• толерантно ставитися до протилежних думок, визначати помилки та прояви упередженості у міркуваннях

• критично ставитися до тенденційної інформації.

Технологія групової справи, на відміну від інших технологій базується більше на особистісних мотивах - прагненні до утвердження та самовизначення. Через це в технології ГТС відкидається примус та нав'язування думки, тиск з боку вчителя. За учнями завжди зберігається право вибору «заходу, сценарію, виду діяльності під час його підготовки.

Етапи проведення ГТС:

1. Робота за технологією ГТС починається з діагностики потенційних можливостей учнівської групи (класу), тобто виявлення дітей, здатних до виконання необхідної діяльності, визначення кола інтересів учнів, наявності згуртованих груп, вибір видів ГТС, які під силу здійснити конкретному .

2. Наступний крок - надати учням можливість подумати над тим, які ГТС вони хотіли б здійснити, запропонувати їм перелік тем, що мають вивчатися найближчим часом (чверть, І півріччя). Практика доводить, що доцільніше вводити учнів до технології ГТС наприкінці навчального року або чверті, коли вони мають час для обговорення і психологічної підготовки до роботи.

Як правило, пропозиції учнів щодо видів ГТС вкрай скупі: повторення розповіді вчителя чи тих видів роботи, що проводились у паралельних класах, або прямі запозичення з телевізійних передач. Тому, вислухавши учнівські пропозиції, вчитель пропонує власні варіанти, аргументуючи, чому саме цьому класу він радить провести ту чи іншу ГТС.

3. Підготовка ГТС (робота в групах)

Проводяться «збори-старт" (спільне засідання учнівського колективу, на якому узагальнюються ! пропозиції учнів, випрацьовується загальна лінія (фабула) сценарію, обирається рада справи, до якої входять керівники мікроколективів - груп, голова (режисер), сценарист або інші особи залежно від характеру справи, що організовується. Збори ухвалюють загальний план і корегують поділ учнів на мікроколективи - групи. Починається робота в групах. Згідно із загальним планом кожна група розробляє свій план і здійснює відповідну підготовку. Рада справи перевіряє готовність груп.

4. Проведення ГТС.

5. Після проведення підготовленого заходу робота не завершується. Кожна з груп готує звіт-аналіз, який заслуховується на "зборах-вогнику", де у невимушеній атмосфері кожен може висловити власну думку щодо проведеної справи. Думки учнів узагальнюються у вигляді конкретних рекомендацій, реалізацією яких і закінчується КТС