Лекція 3. Використання окремих технологій навчання історії в сучасній школі. План.
1. Технології програмованого навчання.
2. Технології лабораторного навчання.
3. Технології проектного навчання.
4. Технології інтерактивного навчання.
1. Технології програмованого навчання.
Розвиток педагогічних технологій у 50-60-х роках пов'язується із програмованим навчанням, яке орієнтувало навчальний процес на чітко окреслені цілі. За словами американського педагога У.Шрамма, програмоване навчання є своєрідним автоматична репетитором, який веде учня 1) шляхом коротких логічно пов'язаних кроків так, що він 2) майже не робить помилки і 3) дає правильні відповіді, які 4) однозначно підкріплюють шляхом повідомлення результату, він 5) рухається послідовними наближеннями до відповіді яка є метою навчання.
Програмоване
навчання
– передача змісту навчального матеріалу
певними порціями, логічно завершеними
частинами, які вимагають виконання
контрольних завдань. Введення нової
порції завдань відбувається лише після
засвоєння попередньої. Навчальний
матеріал засвоюється по елементними
блоками.
Ознаки програмованого навчання:
ієрархія управління (підпорядкування навчального матеріалу)
зворотний зв'язок (негайна оцінка діяльності)
поелементне здійснення навчання (розподіл матеріалу на малі дози)
індивідуальний темп навчання
використання технічних засобів навчання
Види програмування матеріалу:
лінійне (послідовна зміна невеликих блоків інформації з контрольними завданнями)
розгалужене (надання додаткової інформації у випадку невірної відповіді)
адаптаційне (право вибору учнем рівня складності матеріалу)
комбіноване.
2. Технології лабораторного навчання.
Однією з перших і найпоширеніших на теренах України інноваційних систем було лабораторне навчання. Лабораторною називають систему навчання, засновану на принципі індивідуального навчання, самостійної дослідницької роботи учнів у предметних кабінетах-лабораторіях. Дидакти, розглядаючи різні сторони цієї системи, визначають домінуючим методом лабораторного навчання є метод, який називають по-різному:
дослідницьким (О.П.Пінкевич),
методом пошуків (Б.В.Всесвятський)
екпершентально-дослідницьким (Б.Є.Райков)
активно-дослідницьким (М.М.Ніколаєв)
активно-трудовим (П.О.Афанасьєв, С.П.Каменєв)
лабораторно-дослідницьким (Н.Ї.Попов)
лабораторним (І.ОЛелюскін)3
Історія виникнення.
Існувало кілька моделей лабораторної системи, створених переважно у США і впроваджених у різних країнах Європи, включаючи й СРСР. Але найбільш поширеною з них був Дальтон-план, який знайшов велику кількість своїх прихильників серед учителів України.
Лабораторна система навчання (Дальтон-план) сформувалася під впливом популярних на той час ідей Дж.Дьюї. її фундатором була американський педагог Е.Паркхерст з міста Дальтона, звідки і назва системи - Дальтон-план. Вперше лабораторна система була застосована у школі для дітей-інвалідів, а через рік - у звичайній школі. Незабаром лабораторна система стає загальновідомою. Досвід Е Паркхерст був високо оцінений дружиною Дж.Дьюї Евелін і узагальнений в її книзі "Дальтонівський лабораторний план", що сприяло його поширенню у Сполучених Штатах Америки, У 1923 році Н.К.Крупська надрукувала позитивну рецензію на книгу Е.Дьюї та ЕЛаркхерст, що сприяло впровадженню цієї системи в СРСР вже у 1923/1924 навчальному році. Але в радянській школі лабораторна система була дещо змінена і набула характеру бригадно-лабораторної. На початку 30-х рр.. систему лабораторного навчання було відмінено у зв’язку з обов’язковим переходом до класно-урочної системи (постанова ЦКВКП (б) 1934 р.)
Основу змісту навчання за лабораторною системою складають уміння і навички самостійної діяльності та отримання з їх допомогою знань. Розвиток умінь здійснюється матеріалі, визначеному спеціальними або звичайної програмою, але характер опрацювання її докорінно змінюється. Вся програма поділяється на місячні "підряди" або завдання. Учні "підписують" місячне завдання і таким чином беру себе зобов'язання виконати його у визначений термін. Кожне міячне завдання мало потижневу розбивку. В ньому чітко зазначалися тема, питання, письмові роботи, джерела інформації. Щотижня проводився облік виконаних кожним учнем завдань (спеціальна облікова картка) та конференція з обговорення результатів індивідуальної роботи. Також на конференції обговорювалися найскладніші питання.
Завдання готувалися вчителем заздалегідь і обговорювалися з іншими викладачами-предметниками. Завдання подавалися учням як одне струнке ціле. Якщо завдання з історії зацікавило, скажімо, вчителя з англійської мови, то останній міг взяти його як матеріал для твору зі предмета.
Завдання передбачаються трьох рівнів:
нормативні (обов’язків мінімум знань)
середні (залучення додаткового матеріалу)
вищі (самостійне опрацювання великого обсягу матеріалу).
Підручник у нашому звичайному розумінні лабораторною системою відкидався. Робота учнів здійснюється за джерелами або посібниками, що мають характер джерел. Будь-який посібник, що містить готові судження, втрачає свій сенс з точки зору дослідницького методу. Натомість учні можуть досліджувати археологічні знахідки за їх описами, літописи, праці стародавніх істориків, актові документи, літературні пам’ятки, твори мистецтва та архітектури, фольклорний матеріал, усні свідчення тощо.
Крім Дальтон-плану в І чверті ХХ ст.. у США виникає ряд систем, в яких теж використовувалося лабораторне навчання.:
Віньєтка-план
Баталія-план
Плаунт-план
У 90-х рр.. ХХ ст.. відбувається відродження лабораторного методу навчання вже як окремої технології:
1. Технологія вивчення ДМК (документально-методичного комплексу) Ю. Троїцького. Передбачає повне виключення підручника з процесу навчання історії, який перешкоджає впровадженню особистісно орієнтованого навчання.
2. Технологія використання лабораторно-практичних робіт (К. Баханов,
3. Технологія аналізу історичних джерел ( Л. Задорожна)