1.3 Організація фондової біржі

Як публічно-правова організація фондова біржа перебуває під постійним державним контролем. Держава бере участь у складанні Правил біржової торгівлі і контролює їх виконання, забезпечує правопорядок на біржі під час торгів, призначає біржових маклерів і усуває їх від роботи. Публічно-правовий тип фондової біржі поширений у таких європейських країнах, як Німеччина і Франція. Фондові біржі як приватні компанії створюються у формі акціонерних товариств. Такі біржі абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на біржі здійснюються відповідно до чинного у країні законодавства, порушення якого передбачає правову відповідальність. Держава не бере на себе ніяких гарантій із забезпечення стабільності біржової торгівлі і зниження ризику торгових угод. Цей тип бірж характерний для Англії, США. Якщо фондові біржі створюються як акціонерні товариства, але при цьому не менше 50% їхнього капіталу належить державі, їх відносять до типу змішаних. На чолі таких бірж стоять виборні біржові органи. Проте Біржовий комісар здійснює нагляд за біржовою діяльністю й офіційно реєструє біржові курси. Такі біржі функціонують в Австрії, Швейцарії і Швеції.[1]

Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновника-ми-торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами, за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондова біржа обов’язково підлягає реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Вона не може здійснювати операцій з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функцію депозитарію.

Сьогодні існують різноманітні організаційно-правові форми організації бірж. Здебільшого, біржі створюються або у формі асоціацій, або акціонерних товариств (чи товариств з обмеженою відповідальністю), або діють як публічно-правовий (тобто державний) інститут. Що стосується організації біржі формі асоціації чи ж державної установи від початку її творці ставлять за мету отримання прибутку.

Якщо біржа існує у формі акціонерного товариства, отож у цьому випадку у статуті біржі то, можливо прямо зазначено, що біржа не переслідує мети одержання прибутку, і дивіденди з акцій не виплачуються. З іншого боку, до членства правління можна включати представники емітентів і інвесторів, котрий іноді державні органи. Державу ж з допомогою нормативних актів, що регламентують діяльність, вживає заходів, створені задля здійснення повної гласності діяльності бірж.

Незалежно від цього, може бути біржа у вигляді асоціації чи акціонерного товариства, біржі може бути і з обмеженим, і з необмеженим числом членів.

У першому випадку членом біржі стає обличчя, яке купило «місце» біржі. Що стосується продажу «місця», обличчя позбавляється членства біржі. На деяких біржах «місце» то, можливо куплено визначений термін.

Якщо місць біржі необмежена, в такий спосіб системи купівлі й продажу місць немає, а питання, кому може бути надане право вести торгівлю біржі, вирішується або самої біржею, або відповідними державними органами. У кожному разі, місце має власний номер і дає можливість укладати угоди безпосередньо.[12]

На біржі вищим органом є загальні збори її (акціонерів), що вирішує загальні фінансові та організаційні і питання визначає правила внутрішнього розпорядку.

У проміжках між зборами вищим органом є біржова рада (чи спостережну раду), що здійснює контролю над поточної діяльністю біржі. Для оперативного керівництва діяльністю створюється виконавча дирекція.

З іншого боку, біржі створюються певні підрозділи, кожна з яких виконує специфічні функції.

До таких підрозділам ставляться: операційний чи торговий відділ, у якому безпосередньо полягають угоди; реєстраційний відділ, де всі укладені угоди реєструються; розрахунковий відділ (палата), де рухаються всі необхідні розрахунки з ув'язненим угодам.

Аби вирішити всіх виникаючих суперечок створюється арбітражна комісія. А питаннями допуску цінностей на біржу займається спеціальна комісія з допуску.

Біржовий ринок, як уже зазначалося, є складовою частиною цілісної системи фондового ринку. У зв'язку з різноманіттям угод з фондовими цінностями і багатогранністю функцій, які можуть виконуватися різними учасниками ринку цінних паперів, навряд чи представляється можливим дати їм єдину вичерпну класифікацію. Залежно від характеру економічної поведінки суб'єктами ринку цінних паперів можуть бути емітенти, інвестори та фінансові посередники.

Необхідно дати більш детальну характеристику окремих учасників ринку цінних паперів, починаючи з емітентів, оскільки вони першими виходять на ринок, пропонуючи до продажу власні цінні папери.

Емітентом цінних паперів є держава в особі центрального або місцевого органу влади (управління) або юридична особа (підприємство, установа, організація, компанія), що випускає (емітує) цінні папери і несе зобов'язання по них перед власниками цінних паперів.

Відповідно до чинного законодавства в Україні емітентами можуть бути державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства й інші юридичні особи (включаючи спільні та іноземні підприємства), зареєстровані на території України. Неодмінною умовою допуску емітента на фондовий ринок є державна реєстрація його правового статусу.[13]

Інвестор - юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від свого імені і за свої кошти. Відповідно до українського законодавства інвесторами можуть виступати не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, але й іноземні. Інвестори поділяються на:

• індивідуальні (приватні особи);

• корпоративні (підприємства, організації, установи і т.д.);

• інституціональні (колективні).

Серед перерахованих груп інвесторів найбільш представницькою і впливовою є група інституціональних інвесторів. Як інституціональні інвестори можуть виступати різні фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З одного боку, вони залучають грошові кошти своїх клієнтів, з іншого - значну частину залучених коштів без збитку інтересів своїх клієнтів інвестують в різні фондові цінності.

Як інституціональний інвестор на ринку цінних паперів можуть бути компанії споживчого кредиту, кредитні спілки, а також численні інвестиційні фонди. Інвестиційні фонди, випускаючи власні акції і продаючи їх населенню, вкладають кошти, які отримують від продажу власних акцій, в цінні папери держави й інших підприємств від імені фонду, тобто формують власний портфель цінних паперів.[7]